Повернулася з Києва до Переяслава і зайнялася волонтерством: історія Дани Мартенс

Кожен знаходить свій фронт у цій війні. Багато людей стали волонтерами.

Дана Мартенс народилася і виросла в Переяславі, але останні роки разом із родиною провела в Києві. Після початку повномасштабної війни повернулася в рідне місто, почала займатися волонтерською діяльністю. Як саме допомагає Переяславу, розповіла Інформатору.

— Чому почали займатися волонтерством у воєнний час?

— Я була волонтеркою в Переяславі ще з дитинства. Працювала з Любов’ю, Наталею та Олександром Онопрієнками. Ми дуже активно допомагали, навіть представляли Переяслав серед волонтерів інших міст. Останні роки жила в Києві, тому багато з ким із Переяслава просто втратила зв’язок. Втім, коли почалася війна, я одразу приїхала сюди й почала проявляти активність. Пішла шукати, де потрібна моя допомога, познайомилася із заступницею міського голови Оксаною Степаненко, а також із Юлією Лялькою із центру соцзахисту. Потім надійшло прохання обладнати бомбосховище у шостій школі. З цього все і почалося.

— Як облаштовували бомбосховище?

— Провели там освітлення (мій брат знайшов друзів-електриків), ще в перший день прибрали там — вигребли сміття, позаносили лавочки та каремати. Дуже сильно допомагала Оксана Степаненко, вона справді робила нереальні речі. Дуже дякую Юлії Ляльці, яка надала ліки. Завдяки комунікації між людьми ми знайшли і медикаменти, і порозвозили свічки в потрібні місця — вони стануть у нагоді, якщо зникне світло. Багато людей привозили те, чого потребують діти, — соки, печиво, книжечки та іграшки — цим ми теж обладнали сховище, щоб у разі загрози малеча почувалася комфортніше.

— Були якісь інші сховища, які ви приводили до ладу?

— Обладнали укриття у дитсадочку “Любавонька”. Буквально за пів години зібралося близько 50 осіб, які поприбирали, понаносили води, карематів, лавочок та інших речей. Але це не бомбосховище, а просто укриття. Але це місце – краще ніж нічого. Якщо люди будуть разом, їм буде не так страшно.

— Ваша діяльність виходила за межі Переяслава?

— Був випадок, що зі мною зв’язалися люди, які виготовляють тушонку в мікрорайоні Підварки. У них рибний магазин у Борисполі, а на час війни вони усю рибу, навіть червону, заколотили в тушонку з гречкою і розвозили нашій теробороні. Потім вони везли її у Бориспіль, а далі — у Київ. Їм потрібні були автоклави — прилади, якими виготовляють цю тушонку. У місті знайшли людей, які просто подарували аж два автоклави! Це допомогло збільшити виробництво. Також потрібні були дрова. Я організувала хлопців, мій брат з дозволу міськради поїхав вирубувати деревину.

— Чи сприяють місцеві підприємці волонтерам? Як саме?

— Нам допомагав магазин “Спаська Левада”, а дочка власника “Укрпромпостач” Анастасія надала кошти, які ми потратили на м’ясо та покупки для тероборони — рукавички, цигарки (які знайти було практично неможливо), а також налобні ліхтарі. Ці ліхтарики було важко знайти, але магазин “Твоє.Мережа” нам допоміг. Там працює друг мого брата, якій координував мене, тому що в нього багато зв’язків у місті. Він знайшов хлопців, які зварювали протитанкові їжаки. “Твоє.Мережа” допоміг їм із матеріалами. Вони навіть віддали університетові всі лопати, а також граблі для роботи.

— Наразі ви з дитиною та мамою перебуваєте за кордоном. Чи вдається надалі допомагати Переяславу?

— Зараз спілкуюся з Валентином, який робить в Переяславі тушонку. Надсилаю йому кошти на закупівлю м’яса. Координую людей, щоб вони могли знайти одне одного та об’єднатися заради допомоги. У мене 20 тисяч підписників в Instagram, тому інформацію передавати вдається дуже добре. Наприклад, коли я була в Ужгороді, завантажила машину гуманітарною допомогою і надала кошти Анні Чуй, яка купила дитячі суміші та підгузки. Коли їхала з Переяслава, показувала у соцмережі свій шлях, ділилася тим, наскільки це зараз безпечно.

Про волонтерську допомогу під час війни ми писали й раніше. У цій публікацій – про 15 тонн апельсинів та “єКашу”.

Юлія Кравченко

Фото надала Дана Мартенс