Від стюардеси до блогерки: Людмила Товкун із Переяслава – про роботу в небі та в Instagram

Людмила Товкун після роботи стюардесою в Міжнародних авіалініях України почала вести блог про своє життя. Розповіла про це в інтерв’ю Інформатору.

Людмила Товкун із Переяслава хотіла пов’язати своє життя із музикою, мріяла грати на фортепіано, але доля склалася по-іншому. Звичайна дівчина, шкільна вчителька, стала стюардесою. Два роки життя у небі, подорожі всією Європою, успішна робота – все це стало фундаментом для блогерського шляху, адже за захопливим життям цієї професії було цікаво спостерігати всім. Про наполегливість, тяжку роботу та блогерство Людмила Товкун розповіла журналістці Інформатора.

“БУЛО ДУЖЕ СТРАШНО. ВИ НАВІТЬ НЕ УЯВЛЯЄТЕ, ЯК ПРОХОДИТИ ТОЙ ВІДБІР”

– У переяславському університеті навчалася на факультеті іноземних мов, вже тоді знала, що хочу стати стюардесою. У цьому мене вдома ніхто не підтримував, говорили: “Яка стюардеса? ха-ха-ха”. Тоді був стереотип, що туди йдуть люди багаті, яких туди просувають, а простих людей із села туди не беруть. Коли я закінчила бакалаврат, пішла працювати у школу вчителькою англійської мови і паралельно готувалась, що рано чи пізно наважуся і піду працювати бортпровідником.

У 2017 році у мене була перша спроба. Я побачила, що був набір в МАУ (Міжнародні авіалінії України), і пішла на співбесіду. Пройшла до останнього туру, з 50 нас залишилося 10, потім 5, але взяли тільки одну дівчину. Я тоді дуже засмутилася, думала, що все, значить, це не моє. Але через пів року знову відкрився набір. Мені було дуже страшно. Ви навіть не уявляєте, як проходити той відбір, але в цьому мене завжди дуже підтримував брат. Там перевіряють за всіма параметрами – зріст, вага, хода, ставлять різні незручні особисті запитання, перевіряли, як ми будемо поводитись у стресових ситуаціях. Могли сказати: “Стань станцюй танець”, і дивитись, як ти будеш реагувати. Ще пам’ятаю, як мені сказали помножити 350 на 625. Там багато нюансів, англійська мова, навіть потрібно було розумітися в продажах. Це було дуже важко морально, боялася знову наважитись і піти.

Вдруге пройшла до останнього етапу, і мене взяли – 5 дівчат із 50. Тоді моє життя перевернулося з ніг на голову: ось я працюю в школі, а ось вже літаю. Проте перед цим було двомісячне навчання, а ще медогляд, який, думала, не пройду, бо все життя то одне, то інше боліло. Потім боялася, що не пройду навчання, бо багато хто і на цьому шляху здавався. Всю інформацію, а її було багато, потрібно вчити в дуже короткі терміни. Я приїздила додому о дев’ятій вечора, і ще пів ночі готувалась, бо о восьмій ранку екзамен. Ще потрібно було здати норматив у басейні, а я дуже боюся глибини, хоча й плавати вмію. Потрібно було 50 метрів без зупинки пропливти. Пропливла до половини і мене схопила судома, але я зібралася з духом і допливла назад, кричали, але сказали, що перевірять ще раз через рік. Але все добре, я пройшла далі.

Коли згадую цей період, мені стає страшно: якщо колись ще наважусь, заново ж потрібно буде все проходити… Бортпровідником можна стати, маючи будь-яку спеціальність, головне – знання мови, здоров’я, зовнішні параметри, комунікабельність та стресостійкість.

“БАТЬКИ НЕ ХОТІЛИ, ЩОБ Я ЛІТАЛА”

Відлітала стажувальні рейси, після цього мені дали сертифікати, що можу самостійно літати. І тільки тоді я почала розповідати про це друзям. Потім вже і з’явився мій блог. Найперший такий рейс був у Прагу (Чехія), летіти недовго, але роботи багато. Ми дивились і не розуміли, як так швидко маємо все виконувати. Батьки ж до цього ставилися дуже скептично, не хотіли, щоб я літала, хвилювалися, що той літак обов’язково десь може розбитись – у них було стереотипне мислення. Тож першого разу я їм не сказала, що лечу, повідомила тільки тоді, коли вже прилетіла. Перший самостійний рейс був у Казахстан. Це один із найскладніших рейсів, я думаю, так зробили спеціально, щоб ми “життя побачили”: 8 годин летіти в один бік, це для організму в принципі дуже важко.

Було багато ситуацій, коли на борту відкачували пасажирів, людям ставало погано і в аеропортах, через це ми не могли вилетіти. Також були випадки, коли через п’яних туристів не могли вилетіти, і розбиралися з поліцією.

Траплялося, що ми йшли на друге коло, бо літак не міг приземлитись. Ця ситуація була в Борисполі, з багажного відділу в аеропорту втекла собака й бігала по перону, тож ми не змогли приземлитись. Тобто літак сідав, але сказали про собаку і ми різко пішли на інше коло, а це неймовірний стрес. Був один рейс, що нас не відстібали весь політ, бо була сильна турбулентність. Ми сиділи на місцях і навіть пасажирів не обслуговували. Але у мене страху не було, бо була на своєму місці, і у випадку чого знала, що потрібно робити.

Також пам’ятаю, коли ми сідали в Грузії, а там аеропорт поміж гір і така місцевість, що сильно вітряно, та ще й погана погода була тоді – велика турбулентність, нас крутило, вертіло при посадці, люди кричали, боялись. А у нас в компанії траплялася ситуація, коли там була аварійна посадка, бо не спрацювали закрилки, але все тоді минулось нормально. І коли ми летіли, і це все відбувалось, було не по собі, бо ж знали, що тут раніше траплялось. Це був справді великий стрес – коли приземлились, то ноги стали ватяні.

На той час стюардесою можна було заробити тисячу доларів за місяць на повній зайнятості, але це також залежало від того куди, скільки і якими рейсами літаєш. Також є низькі та високі сезони для роботи.

“БАГАТО ЧОГО НЕ МОЖНА БУЛО ГОВОРИТИ, БЛОГ ПОТРІБНО БУЛО ВЕСТИ ОБЕРЕЖНО”

Пам’ятаю, їздила у формі додому автобусом, і водії запитували, чи справжня я, чи можна до мене доторкнутися. Колись давала 50 гривень за проїзд, а один сказав, що забере їх собі на вдачу, бо їх дала справжня стюардеса. Коли розпочався СOVID-19, штат компанії скорочували, бо вона була на межі банкрутства, ще й пандемія. Я потрапила під це скорочення. Тоді перейшла працювати в офіс, це була робота з квитками та запитами клієнтів, яких було дуже багато, адже рейси скасовували. Ми пахали з 8:00 до 20:00. Це було дуже важко, стресово, велика фінансова відповідальність. Я пішла звідти, завагітніла і в декретну відпустку.

Тоді для всіх авіа-тематика в блозі – це було щось “вау”. Але мене зупиняло те, що у нас були певні правила в компанії щодо ведення працівниками соціальних мереж. Багато чого не можна було говорити, тож блог вести потрібно було дуже обережно. Наприклад, не можна було публікувати у стрічку фото у формі, а наступну в купальнику. Також про внутрішню роботу не можна було розповідати. І в блозі не було як розігнатися, я боялася втратити роботу, проте розповідала багато чого, але обережно. Тоді ж почала проходити різні платні курси, челенджі, інстаграмні марафони, виставляла розмовні історії, хоча для багатьох тоді це було дуже дико, багато хто з друзів сміявся з цього.

Коли я звільнилася, то почала більше вести lifestyle-блог. Добре його розвивала, вкладалася в нього, росла аудиторія, трималася на 10 тисячах підписниках. Тоді рекламодавцям принципова була кількість читачів, а не статистика. Але згодом мою сторінку заблокували, було дуже сумно. У мене був 16-й тиждень вагітності, я дуже перенервувала. Пам’ятаю, донька в животі почала битися, я приїжджаю в лікарню, а мені лікар каже: “Ти що, ненормальна? Не роби такого, не варто так хвилюватись, що б там не було. Дитина найголовніше”. Я відпустила ту ситуацію, ми знайшли чоловіка, який мав би розблокувати мою сторінку, але в нього так і не вийшло.

“Стараюся менше показувати доньку в Instagram”

Я створила нову сторінку, без різних giveaway. Читачів хоча і мало (понад 3700 – ред.), але вони справжні. Я зрозуміла, що таким методом, як раніше, набирати читачів не буду, буде тільки органічна аудиторія. Реклама та рекламодавці є, тож на власному досвіді переконалася, що важлива не кількість, а якість. Зараз показую lifestyle, материнство, іноді авіацію. Але від тематики дітей трохи відходжу: показую доньку менше, бо спочатку це було актуально, на мене підписалося багато мам, заходила реклама саме в такому форматі, але зараз, по-перше, дитина не хоче, по-друге, мене почало бентежити, що коли ми, буває, йдемо вулицею, підходять незнайомі люди і лізуть до Єви, починають її торкатися і так далі. У людей інколи трохи немає меж та кордонів. У цілому часто впізнають, можуть до мене поговорити.

Взагалі показую дуже маленький відсоток свого життя. Якщо у мене немає настрою, складний період, то просто не публікую нічого. Побачила, що це взагалі ніяк не впливає на статистику. Краще я перечекаю цей період, але видавлювати із себе “хі хі ха ха” не буду. Особисті проблеми та переживання теж стараюсь не висвітлювати, також ніколи не показую стосунки із чоловіком, сім’єю, якщо трапилось якесь горе. Давити на жалість не буду, щоб не ходили і не розносили по місту, бо Переяслав – це все-таки велике село, всі одне одного знають, і мені не хочеться, щоб говорили про людей, які не причетні до мого Instagram. Я дуже лояльна до цього і завжди в усіх запитую дозволу на зйомку та публікацію.

“ЧАСТО ПРОПОНУЮТЬ РЕКЛАМУВАТИ ПОСЛУГИ МІСЦЕВОГО БІЗНЕСУ”

У своєму блозі я ніколи не рекламуватиму тарологів, казино, те, що шкодить здоров’ю, таблетки, і те, чим я сама ніколи не користуюся, або те, що мене та мого блогу взагалі не стосується. Бартерні пропозиції у мене почали з’являтися ще із самого початку ведення Instagram. Така співпраця була дуже довго: і сукні на зйомку, і фотосесії за відмітку. Потім, коли стало більше підписників, почали й більше писати щодо реклами. Переважно це були косметика, засоби для волосся. Зараз часто пропонують рекламувати послуги місцевого бізнесу: beauty-майстрів, фотопослуги, їжа тощо.

Коли на новій сторінці у мене була тільки тисяча підписників, то вже з пропозиціями почали писати. Проте навіть зараз у мене немає фіксованої ціни. Я стараюся цінувати свій час, бо його не так і багато. Здавалося б, що зняти рекламу – це просто, але навіть якщо це одна вдень, то потрібно ж кудись піти, залишити на когось дитину, зняти, змонтувати, озвучити – на це йде багато часу. Якщо повноцінна реклама з відеозйомкою, то це тисяча гривень, якщо монтаж відео для бренду, то 500 гривень. Кількість інтеграцій також залежить від сезону, може бути дві на тиждень, може одна. Я стараюсь це розтягувати, не публікувати лише рекламу в блозі, бо це відштовхує читачів. З таким маленьким блогом на місяць можна заробляти від 5 до 10 тисяч гривень.

“Зараз маленькі блоги на піку популярності”

Хейт є, і для мене завжди це була загадка. Здавалося, що я нічого поганого не транслюю, завжди була чесною перед аудиторією. Але розумію, що не можу всім подобатись. Ще від знайомих людей чула, що на перший погляд здаюсь якоюсь стервою, але чому, не знаю. А потім, коли зі мною починали спілкуватись, то говорили, що я нормальна і хороша. Можливо, траплялась особиста неприязнь і люди могли із особистої сторінки написати погані коментарі. Тільки зараз я дійшла до того, що потрібно працювати над собою та своєю самооцінкою, цінувати та любити себе. Раніше я завжди “забивала” на цей пункт, але інші чомусь думали навпаки. Спочатку було неприємно, типу ти стараєшся, а тебе тут “обсирають”. Також було неприємно, що мене не підтримували друзі, сміялися з цього. А потім зрозуміла, що немає сенсу звертати на це увагу, відпустила ситуацію, і зараз як такого хейту немає. Насправді, це дуже тяжко, я втомилася, але розумію, що зараз в іншому шукати себе буде важко, бо з дитиною.

Особисто я зараз дуже розчарувалася, напевно, в усіх блогерах, дуже мало за ким спостерігаю. Дивлюсь своїх дівчат, які також займаються тим, що і я. Колись захоплювалася блогерами-мільйонниками, зараз розумію, що нічого не змінюється, їздять на Мальдіви, купують дорогі сумки, влаштовують скандали. Не можу це дивитись, бо і так багато негативу в житті. Тому, якщо ви хочете почати вести блог, потрібно робити так, як відчуваєш, бути чесною, активною. Спочатку слід зацікавити людей, щоб аудиторія вже прийшла на якусь базу, не влазити в різні конкурси, і завжди пам’ятати, що головне – не кількість, а якість. Зараз маленькі блоги на піку популярності, бо вони приносять результат. Потрібно завжди вірити в себе і любити свою справу.

Нагадаємо, що раніше відома у Переяславі та за його межами блогерка Анастасія Ковальова розповіла Інформатору про активний спосіб життя, улюблену роботу та про те, як навчає жінок любити себе. Інтерв’ю – за посиланням.

Яна Малишко

Фото: Валентин Шеремет та Instagram-сторінка Людмили Товкун

Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше ексклюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишетесь на канали в Telegram або Viber.