“Діти хочуть показати себе дорослими, а як тільки що, то “Ма”: двоє синів Олександри Тлявової із Переяслава захищають Україну з початку війни

“Ма, я не буду сидіти вдома і чекати”. Обидва сини Олександри Тлявової із Переяслава з перших днів війни захищають Україну.

Щорічно, починаючи з 2000-го, у другу неділю травня в Україні відзначають День матері. У 2024-му воно припало на 12 травня. Цим особливим святом вшановують найближчих людей. У період повномасштабної війни у нашій країні стає все більше матерів військових. Вони не лише підтримують своїх дітей, а й по-справжньому проживають цю війну. Не дарма ж кажуть, що лише мама може реально відчувати біль та скруту своєї дитини. Журналістка Інформатора поспілкувалася з переяславкою Олександрою Тлявовою, двоє синів якої зараз захищають Україну.

Олександра Тлявова у лютому 1985 року народила первістка Ігоря Тлявова. Після розлучення з першим чоловіком у 1988 році одружилася вдруге та 1989-го народила другого сина Миколу Васильченка. Другий шлюб тривав недовго. Обоє синів зі своїми татами практично не спілкувалися.

– Ігор і Коля, хоч і малі були, але допомагали мені. Раніше посаджу Колю у коляску, дам пляшечку із компотиком, Ігор з друзями з тією коляскою няньчив його. Хлопці молодці були. У мене чоловічого плеча не було, тому сини допомагали по господарству. Доріжки трусили, воду носили для прання, – зазначила Олександра Тлявова.

Ігор одружений, має двох дітей – 16-річного Дениса, який навчається у Київському військовому ліцей імені Івана Богуна, та 3-річну Анну. Навчався у Переяславській школі №5 до 9 класу, а потім вступив до училища на водія, слюсаря з ремонту сільськогосподарських машин та устаткування. До війни працював у компанії “Нива Переяславщини” у забійному цеху. Зараз служить солдатом у 28-й бригаді на Харківщині. Перебуває на реабілітації.

Микола до війни працював у “АТБ-маркеті” вантажником та на підприємстві “Старинська птахофабрика”. Закінчив Переяславську школу №5, згодом вивчився у ЦПТО на кухаря. Служить у 45-й бригаді на Харківщині старшим кухарем. Від початку повномасштабного вторгнення брати встигли послужити під Києвом, на Харківщині та Донеччині.

– Як для вас почалася повномасштабна війна?

– Найбільшою проблемою було те, що онук перебував у Боярці в училищі. Було невідомо, чи забирати його звідти і як саме. Невістка наважилася залишити 1-річну донечку вдома і поїхати до Києва по сина. Потім ми дізналися, що закрили метро і дістатися туди було фактично нереально. Невістка засмутилася, звичайно, почала плакати, істерика. Все ж виїхали близько сьомої вечора і приїхали о пів на першу ночі, попри комендантську.

25 лютого хлопці прийняли рішення йти добровольцями у військкомат. Зранку Коля поїхав по продукти, видзвонив Ігоря, щоб той забрав його з пакетами. Я ж тоді їм телефоную і кажу, що комендантська година починається о 17:00, хай повертаються додому. Відповідь: “Ма, зараз ми будемо”. Вже без 5 хвилин 17:00, знову телефоную, кажу: “Додому їдьте, щоб не було ніяких неприємностей”. А вони мені: “Ма, ми у військкоматі, не переживай”. І все…

Я думаю, швидше за все, хлопці припускали, що будуть служити тут у теробороні. Чогось я думала, що війна триватиме пару днів і все закінчиться. Ну так, як кожен із нас думав. Ігор сказав: “Ма, одні падлюки вбили мою дитину і другі прийдуть знущатися”. Якраз тоді внученька народилася. Він сказав: “Я не буду вдома сидіть і чекати, поки прийдуть сюди”. Ще ж ніхто не знав про всі жахи війни у тій Бучі…

• Читайте також: Справа про вбивство Кирила Тлявова у Переяславі триває: на судовий вирок подали апеляції

– Які моменти, що стосуються синів, запам’яталися вам за період війни?

– Була така ситуація у 2022 році. Завжди ввечері хлопцям дзвоню. Вони обов’язково передзвонюють і кажуть, що все нормально. А то ж не дзвонять і не дзвонять. Пригадую, літо, ніч, я погано спала. Відкрила вікно, бо спекотно. Чую, наче машина проїхала чи під’їхала до двору. Прислухаюся. Не вмикала світла, нічого. Слухаю і думаю, що в мене глюки, бо ніби Ігор із Миколою біля двору балакають. Беру телефон і набираю Кольку. І чую звук телефона надворі!

А виходить так, що машина під’їхала тихенько, вони витягли сумки і ще не встигли піднятися, стояли надворі курили. Я ж телефоную, вони думали, може, що то побратими дзвонять і кажуть: “Тю, щось забулися, може, у машині”, а потім так: “Мати…”. Я гукаю у вікно: “Я дам зараз вам по сраці обом”. Вони як почали сміятися. Потім пояснювали, що якби я знала, що приїдуть у відпустку, то взагалі би спати не лягла. А потім вже в 2023-му також мені нічого не казали і на День закоханих приїхали.

– Як ставитесь до ризиків, пов’язаних зі службою синів?

– Я взагалі про таке не думаю. Голова і так зараз забита всяким негативом, а про це взагалі не треба думати. Бо, якщо чесно, можуть і проблеми бути з головою. Я сильна фізично, тому що на будівництві працювала, а коли таке горе у нас трапилося з онуком Кирилком, не була готова психічно. Фізично – то так, а морально – ні. На судах матюкалася. Не могла витримати цю несправедливість. За війну три чи чотири місяці взагалі не спала. Після цього почався і тиск, і цукор. Це все потім вилазить болячками. Це така дуже болюча тема… Не хочу навіть думати, що, не дай, Боже, щось… Я думаю, що все буде добре.

Слава Богу, що сини живі й здорові. Внуки ростуть. Забігає до мене онучка кожного дня. Ось це головне. Як у мене зараз здоров’я немає, то молиш і благаєш Бога, щоб у хлопців воно було. Чомусь раніше не цінували цього. Моя мама завжди при нагоді на святах казала: “Щоб не було війни”. Тепер її розумію. Навіть я перед війною, коли чула, що щось може початися, казала: “Ну що вони мелють? Двадцять перше століття надворі”. І звичайно, я ніколи в житті не могла подумати, що мої хлопці підуть захищати Україну на війну.

Війна – це сумне і страшне. Для кожної матері це велика трагедія. Не для того ми ростили своїх синів, щоб переживати, думати, не спати. Чоловіки також дуже переживають, але все лягає на плечі матерів. Бо мати є мати. Діти ото, може, хочуть якось показати себе, що ми от дорослі такі, а як тільки що, то “Ма”, їм мати треба.

– Якщо чесно, не знаю, чи у Переяславі є таке, але хотілося би, щоб була організація для підтримки матерів військових. Було б доречно хоча б раз у два тижні збиратися і вирішувати нагальні проблеми, – запропонувала Олексадра Тлявова. – Можливо, у когось єдиний син на війні, то в людини і дах поїде. А їй немає з ким поспілкуватися навіть. Якась принаймні моральна підтримка має бути, я вже не кажу про матеріальну. Я час від часу також хочу з кимось поспілкуватися, може, хтось би щось підказав. А то сидиш сама і починаєш себе накручувати. Якщо сини не дзвонять, або, не дай, Боже, поза зоною, то вже їде дах.

Якщо говорити про нашу міську раду, вона не дуже щось робить. Ну навіть із останньої ситуації щодо цих виплат учасникам бойових дій – то просто смішно. Там є такий пункт, що і матерям ніби поміч. Я писала у міську раду, щоб мені допомогли на оперування. У мене є бумага, що потрібно оперувати два коліна. Це немалі гроші – 350 тисяч гривень, а то і більше. То мені з міської ради дзвонять і кажуть: “Оце ми розглядаємо ваше питання, то хочемо сказати, що якщо ви зробите операцію, ми вам виділимо 5 тисяч гривень, а так ми можемо тільки тисячу”.

А тоді оце ж як друга допомога мені, то можна сказати, що “виїдала виїдом”, так 10 тисяч гривень дали з міського бюджету. Я їм дзвонила кожного дня. На квітки та на сакури є гроші, а як хлопцям, то ні. У мене сусід дуже ранений був, я йому радила звернутися у міську раду. А він мені каже: “Краще туди не звертатися”. Навіть колишній міський голова Тарас Костін мені більше допомагає, коли б я не звернулася, завжди мене підтримає, чим Саулко.

Усі знають, що я інвалід другої групи. Коли Колю забрали, виділили із соцзахисту людину, яка мені допомагає: що мені треба купити – ліки чи якісь продукти, – попилососити, бо я ж цього не можу зробити на милицях.

Нагадаємо, що волонтерське об’єднання клубу мікрорайону Трубайлівка два роки плете маскувальні сітки на фронт. Про нього читайте за посиланням.

Валерія Бобровська

Фото: Валентин Шеремет та надані Олександрою Тлявовою

Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше екслюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.