“Будь-яка влада схильна не любити тих, хто її не хвалить”: про що розповідав у Переяславі Денис Бігус

До Переяслава приїздив журналіст-розслідувач Денис Бігус. Про що він розповідав?

13 травня в Університет Григорія Сковороди в Переяславі приїздив відомий журналіст-розслідувач, засновник та керівник проєкту журналістських розслідувань Bihus.Info, доброволець Збройних сил України Денис Бігус. Він розповів студентам та всім, хто прийшов на зустріч, про розслідування, політичний тиск, війну, мотивацію. Зустріч відбулася у рамках проєкту “Open University”. Інформатор переповідає найцікавіше.

Про жагу до розслідувань та справедливості

– Мене взяли за оголошенням. У 2010-му чи 2011 році вже нікому невідомий телеканал ТВі, який був маленьким, але дуже сильно опозиційним, шукав журналіста у програму розслідувань. Тоді все, що вважалося розслідуваннями з точки зору сьогоднішнього дня, – це був дитсадок. У одній редакції, мабуть, випадково зібрались люди, які потім робили схеми на “Радіо Свобода” (“Схеми” – проєкт журналістських розслідувань – ред.). Загалом всі, хто після знищення “ТВі” вийшов у світ, “вирулилися” у якомусь сенсі людьми, які започаткували дуже багато проєктів.

Я бачив якусь кількість людей, які у сусідні редакції приходили на стажування. Глибоко переконаний, що всі люди, які приходять в цю максимально нудну, насправді, сферу діяльності, з уявленнями про те, як вони зараз змінять світ, ідуть через два-три місяці. Бо було три місяці важкої роботи, світ не змінився – піду у піарники. Залишаються надовго ті, кого реально “тащить” процес. Проте він максимально, захмарно нудний.

Про політичний тиск та перешкоджання діяльності

– Ми не подобаємось дуже багатьом політикам, правоохоронній системі загалом, київським елітам тощо. До цього у якийсь момент звикаєш. З історією прямих погроз чи якихось дуже неприємних діалогів ми закінчили десь у 2015-2016-му. От з того часу є, безперечно, прекрасні у своїй експресивності інформкампанії, набіги в коментарі. Я інколи по приколу гуглю себе, дізнаюся якісь страшні речі про себе і тому подібне.

Але, якщо чесно, вважати це серйозною протидією вік і досвід не дозволяють. А такого, щоб чогось прям лютого – ну ні. Є абсолютно традиційна та нормальна історія судових позовів після публікацій. Востаннє щось, що можна трактувати як безпосередні погрози, було у 2013 році. Було декілька нападів на людей під час зйомок, але це все ж таки більше не історія спланованої протидії, це історія агресивних та експресивних довбойобів.

Як показує початок цього року, не те, щоб ми позбавилися прискіпливої уваги еліт, а з іншого боку – і з попередніми було так само. Будь-яка влада схильна не любити тих, хто її не хвалить. Можливо, до цього схильні всі люди. Нас не будуть, причому навіть не як редакцію, а як сферу діяльності, любити всі.

Про перше розслідування

– Я доїв корову. Я не пам’ятаю, навіщо це робив, але це точно щось символізувало. Це не було перше розслідування, але воно було точно одним із перших. І корова була дуже брудна. Якщо ми говоримо вже про період розслідувань, найпершим, що я знімав, була якась люта срань, яка складалася із двадцяти коментарів. Другий, третій, четвертий мої матеріали – приблизно така сама срань. Я взагалі здивований, чому мене не вигнали за перші пів року, я робив прям дуже погано. Навіть не з точки зору розслідувань, а з точки зору людини, якій дали оператора з камерою.

Але мене чомусь не вигнали, а потім вилізла тема, яка була прямо розслідуванням. І там треба було рахувати у екселі і встановлювати зв’язочки. Це була історія про тендери. Це був син Януковича, і там була пов’язана з ним компанія. Ми поїхали з оператором у Донецьк, мерзли у під’їздах десь у Макіївці. Це, мабуть, була перша робота, яку можна назвати прямо розслідуванням. Тим більше, тоді для того, щоб, наприклад, подивився, хто власник компанії, треба було не зайти в реєстр, а таритися сумкою шоколаду і їхати у райадміністрації, в яких був доступ до цього реєстру. Це був десь 2012 рік. У мене за нього навіть якась статуетка приємна є.

Про службу

– Я загалом дуже щасливий, що перші два місяці в принципі навіть на пів відсотка не віддупляв, що відбувається навколо. Кукуху рятує прямо на раз-два. Всі найгірші, найбільш страшні і найбільш ідіотські вчинки чи події, у ході яких всі учасники мали б не те, що померти, але ще й потім справедливо вважатися ідіотами, минули у той період. А потім я просто керував дроном, все якось штатно. При моїй спеціалізації те, що немає героїчних історій – показник того, що ти все зробив правильно. Коли ти все зробив правильно, у тебе дуже нудна системна ефективна робота. Взагалі нічого цікавого після перших двох місяців війни не відбувалося.

Про мотивацію

– Я два тижні тому зібрав редакцію порозмірковувать над питання “А ми ваще треба? І нахіба так жить?”. Мені редакція така: “Дєд, пий таблєтки”. Мовляв, все нормально, ми треба, все добре, от результат, іди, не заважай працювати. Я не думаю, що можна знаходити мотивацію, особливо у цій сфері хоч у чомусь, крім людей навколо. Кілька людей працює, ти дивишся на них і такий: “Все не дарма”. А вони періодично дуже сильно задоволенф. Коли у мене екзистенційні кризи, вони мені приносять мотивацію, гладять по голові і кажуть, що все нормально. Можливість вийти 25 лютого з редакції і зайти в неї наступного разу через 19 місяців знаючи, що там все працює і всі процеси йдуть, – оце взагалі найкраща мотивація.

Нагадаємо, що нещодавно журналістка Інформатора поспілкувалася з переяславкою Олександрою Тлявовою, двоє синів якої зараз захищають Україну. Матеріал читайте тут.

Валерія Бобровська

Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше ексклюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.