Валентин Герасименко очолює Центр культури, дозвілля та туризму Ташанської громади. Про роботу, творчість та театральну студію, яку очолює у Переяславі розповів Інформатору.
22-річний Валентин Герасименко другий рік очолює Центр культури, дозвілля та туризму Ташанської громади. Навчався в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі за спеціальністю “Історія та правознавство”. Зараз завершує магістратуру за спеціальністю “Цифрові технології та інформаційна політика”. Більше про культуру Ташанської громади, творчість, акторську майстерність та театральну студію “StudWay”, яку очолює у Переяславі, розповів журналістці Інформатора.
– Де ти працював до посади директора Центру культури, дозвілля та туризму Ташанської громади?
– З 18 років я працюю. У мене 16 лютого день народження, 24 лютого я вже офіційно працював у аеропорту диспетчером зі збуту. Працював там 6 місяців, поки не трапився COVID і не почалося скорочення. Потім, коли вже скоротили, пішов у “Фору” в Борисполі, працював там рік у м’ясному відділі. А потім поїхав за кордон, де працював на будівництві та збирав ягоди у Фінляндії. На зароблені кошти трішки подорожував.
Повернувшись до України, 20 лютого відзначив своє 20-річчя. Зібралася вся родина, ми гучно святкували, навіть не вірили, що буде війна. У березні планував повертатися до Польщі, але через початок війни залишився в Україні. Але не шкодую. Все ж таки це мій дім, моя країна.
– Як потрапив на теперішню посаду?
– Якось неочікувано. Коли почалася війна, певний час жив у селі у батьків, а потім поїхав до Борисполя на роботу на сирному заводі. Якщо чесно, там мав хорошу заробітну плату, квартиру, тому навіть не планував повертатися до села. Але влітку я часто їздив до батьків і якось з активною молоддю Ташані ми організувалися, створили молодіжний клуб. Почали працювати над постановкою вистави “За двома зайцями”, вирішили зробити її благодійною. До нас приєдналися влада, працівники та активісти. Ми успішно її поставили, зібрали 25 тисяч, які передали на автівку для військових.
Я планував повертатися на роботу до Борисполя. Але склалося так, що директор Центру культури, дозвілля та туризму, який працював до мене, звільнився. І голова громади Василь Вовчанівський запропонував мені. Я подумав і вирішив, що потрібно спробувати. Все ж таки це пов’язано з культурою, мистецтвом – це те, що мені подобається.
– Що входить до твоїх обов’язків?
– Багато чого. Ми як універсальні бійці – організовуємо захід, проводимо його, роздаємо вказівки колективам і художнім керівникам. Звичайно, виконуємо вказівки свого керівництва. Переважно це пов’язано з мистецтвом, культурою, організацією та проведенням заходів, організацією поїздок наших колективів. У нашій громаді чотири колективи, тож роботи вистачає.
– Які є переваги і недоліки у твоїй роботі?
– Складнощі були тоді, коли я прийшов. Мені було 20 років і багато хто зі старших керівників або підлеглих не міг зрозуміти, як це хлопченя буде керувати або давати поради. Але я вдячний своєму керівництву за те, що вони мене підтримали, давали правильні поради і зараз все добре. На будь-якій роботі є свої плюси й мінуси, але головне – отримувати задоволення від того, що ти робиш. І я зараз кайфую, тому що вважаю, що це моє покликання – працювати у культурі, мистецтві, робити щось вагоме для розвитку українського мистецтва. Тому на деякі мінуси не звертаю уваги, адже в країні війна і треба дякувати Богу за те, що ми маємо.
– Які щорічні масові заходи протягом року проводяться у Ташанській громаді?
– До того, як я прийшов, мало що проводилося, тому що були коронавірус та війна. Якось ніхто не знав, чи варто їх проводити і як саме. Але на одній нараді ми переговорили і вирішили, що потрібно це робити. І ось торік провели масштабний захід – фестиваль народної творчості, де зібрали понад 70 тисяч гривень. Цього року ми провели Масницю, також зібрали близько 70 тисяч гривень.
Раніше, ще до мене, була ”Козацька Покрова у Чопилках”. Наступного року ми також проведемо Масницю, якщо все буде добре. Фестиваль народної творчості плануємо на серпень або вересень. Ось у липні нашій громаді буде п’ять років, тому також плануємо масштабний захід. Залучаємо народних артистів України, до нас вже приїздила Олена Білоконь. Робимо обмінні концерти і заходи з іншими громадами: ”Дем’янчанка” до нас приїжджала, плануємо до них поїхати. Тісно співпрацюємо зі Студениківською та Переяславською громадами.
Валентин Герасименко очолює Центр культури, дозвілля та туризму Ташанської громади
– Коли у твоєму житті з’явилася творчість?
– Не можу сказати, що я народився у творчій сім’ї, адже моя сім’я проста, всі у ній роботяги. Ніхто не писав вірші й не ходив до театру. А от мені завжди було дотично якось до творчості. Завжди хотів грати в театрі та навчатися на актора, проте не вийшло. Хоча потім наздогнав це все вже у дорослому житті. По-справжньому творчість у моєму житті з’явилася, напевно, коли розпочалося повномасштабне вторгнення. Тоді я замислився над життям і почав писати вірші. Перші кроки мені самому не подобалися, думав собі: та хто його буде читати? А потім, вже з часом, зрозумів, як римувати і так далі. І зараз все більше і більше приходять якісь ідеї для віршів.
Загалом творчість почалася зі школи. Я брав активну участь у шкільних заходах: гуморески, декламування віршів на конкурсах, ведення заходів – це все було моє. Так само у будинок культури місцевий директор запрошував, я був активним. Намагався себе десь проявити, щось зробити, бути потрібним. Пішов навчатися у акторську школу в Києві у театрі “Актор” на Золотих воротах, де брали участь у постановці “Маленький принц”. Потім організували в університеті театральну студію “StudWay”, показали виставу “Кайдашева сім’я”. Тобто я намагаюся знайти ось цю таку театральну нитку мого життя, щоб її лише не втратити. Бо часом не вистачає сцени, акторської енергетики та репетицій.
– Чи плануєш випустити збірку віршів?
– Думав над цим. Ось коли мені виповнилося 22 роки, я вже зробив дизайн. Хотів випустити хоча б 100-200 примірників, аби роздати своїм. Але потім подумав, що ще, мабуть, зарано. Ще трішки треба піднаписати, більше прожити. Напевно, я ще не готовий до збірки – не в плані фінансів, а морально. Все ж таки до цього треба прийти.
– Чи змінилось якось твоє життя після навчання у акторській школі?
– Змінилося на краще. Ще під час навчання я познайомився з багатьма цікавими людьми. У мене з’явилися нові навички. Я знову ж таки попрацював у професійному театрі, зрозумів для себе багато нового і почав втілювати це в житті. Коли отримав диплом, вже мав професійне підґрунтя для того, щоб когось навчати, давати поради, ставити вистави і професійніше грати. Напевно, зараз треба пройти інші курси, щоб стати ще професійнішим. Адже є ідеї, які я хочу організувати у Переяславі, поки немає конкуренції. Але потрібно насамперед працювати над собою.
– Над чим зараз працює театральна “StudWay” в університеті Переяслава?
– Зараз вона на відпочинку, оскільки настали літні канікули і багато хто роз’їхався по домівках. У вересні, думаю, ми повернемося. Не можу обіцяти, що я там буду, але старатимуся. З вересня почнемо займатися, працювати над новою виставою. Бо, я так розумію, багато хто цього хоче.
– У тебе є якась особлива улюблена справа, хобі?
– Люблю бути наодинці. Зазвичай я дуже активний, мене важко затягти додому, адже маю постійно справи, зустрічі. Але коли у мене є вільна хвилинка, годинка або день, можу просто взяти і поїхати чи у музей, чи до Дніпра, чи до Києва у свою улюблену кав’ярню або до свого місця сили. Можу взяти із собою блокнот, записати свої думки. Театр знову ж таки, заняття акторською майстерністю, тому що я не зупиняюся – проходжу відеоуроки, курси.
Про культуру Ташані, творчість та театральну студію “StudWay” Валентин Герасименко розповів Інформатору
Нагадаємо, що Марина Легкобит із Переяслава вже п’ять років працює в б’юті-індустрії майстром бровистом. Поділилася з Інформатором своїм досвідом.
Валерія Бобровська
Фото: Сергій Коваленко
Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше ексклюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
