Редактор Інформатора вважає “Ла-ла-ленд” найкращим мюзиклом в історії. Аргументує це у своїй публікації.
Літо – час кохання та романтики. Тому вже вдруге поспіль у рубриці “Інформатор вихідного дня” я спробую потішити вас оглядом на максимально романтичний фільм, при цьому один із моїх улюблених. “Ла-ла-ленд” (2016) Дам’єна Шазеля дивлюся в середньому щороку по одному разу з моменту його виходу. Бо цей фільм не просто про сюжет та емоції, а й про естетику, неймовірну музику та метафоричність.
Підтверджу свої слова визнанням цього твору від кінофахівців. Скажімо, на “Оскарі” у 2017 році “Ла-ла-ленд” отримав 14 номінацій, що було рекордом на рівні з такими легендарними фільмами, як “Титанік” та “Все про Єву”. Зрештою отримав нагороди за найкращого режисера, найкращу акторку, найкращого оператора, найкращу оригінальну музику, найкращу пісню та найкращого художника-постановника.
А тепер – до особистих вражень. Я, м’яко кажучи, взагалі не фанат мюзиклів – пісні мене, скоріше, відволікають від сюжету, аніж допомагають краще його розкрити. Але “Ла-ла-ленд” – це, мабуть, найкращий мюзикл в історії, бо інакше чому його хочеться дивитися знову і знову? Передусім варто відзначити, що тут максимально крута та атмосферна музика. Її написав друг режисера Джастін Гурвіц. Першою завершив композицію “Mia & Sebastian’s Theme”, яка, власне, і стала знаковою для головних героїв у фільмі. “Оскар” же отримали за пісню “Audition”. Втім мені особливо сподобалась “City of Stars”. Важливо, що мелодії із кожної пісні повторювалися протягом стрічки, тож глядач і відповідно слухач постійно залишався у атмосфері романтики та якогось легкого смутку.
Сюжет, як, певно, і в будь-якому мюзиклі, максимально простий та навіть примітивний. Це – історія кохання Мії та Себастіана, які зустрічаються у Лос-Анджелесі у той момент, коли намагаються самореалізуватися у своїх покликаннях. Дівчина прагне стати акторкою, а хлопець – відкрити власний джаз-клуб. Але коли вони знайшли одне одного у цьому світі, то ще нічого не мали і, по суті, не були тими, ким би хотіли.
Якщо дивитися “Ла-ла-ленд” рівно до 59 хвилини, то це буде максимально мила та красива романтична історія зі щасливим завершенням. Проте саме у другій частині починається справжнє життя, у якій Мія та Себастіан поступово починають знаходити себе, але втрачають одне одного. І в підсумку лише окремо вони змогли досягти кожен своєї мети. Хоча, можливо (я переконаний, що точно), якби у певний момент вони не опинилися разом та не стали натхненням та підтримкою для свого партнера, то їхні кар’єри склалися би інакше. Фільм показує це досить чітко конкретними сценами.
Мені сподобалось, як Шазель розклав цю історію за порами року. Починається все із зими, коли Мія та Себастіан лише зустрічають одне одного і нерідко конфліктують, притираються. Навесні вони починають розкриватися одне для одного та по-справжньому закохуються. Літо – це період справжнього кохання, але водночас і початок того, що спонукає їх до розлучення. Восени ж вони розуміють, що, попри те, що кохають, не можуть бути разом. Завершується ж усе зимою, зимою через 5 років, коли вони знову побачаться, щоб остаточно назавжди відпустити. Також у цьому фільмі багато відсилок на мюзикли 30-60-х років, що, ймовірно, й зробило його атмосферу дещо не цьогочасною.
Якби фінал “Ла-ла-ленду” був інакшим, зараз би про нього не говорили, як про один із найлегендарніших фільмів. Ми звикли, що такі романтичні напівказки зазвичай завершуються весіллям, купою дітей, будинком із басейном тощо. Тут же це все показали, як мрію, неймовірну фантазію, як те, що могло би бути у якомусь іншому житті… А потім автор різко повертає головних героїв до реальності, у якій вони вже не разом, але все ж щасливі. Тому, як на мене, “Ла-ла-ленд” має найкращий зі всіх можливих завершень і точно найжиттєвіший, із ноткою солодкої гірчинки.
Важко уявити когось іншого у головних ролях, аніж Емму Стоун та Раяна Гослінга. Для них це була не перша спільна робота. Чого тільки вартий фільм “Це безглузде кохання”? Також дуже раджу. У “Ла-ла-ленді” вони були максимально природніми, хоча й грати потрібно було дещо театрально. На те ж це і мюзикл. І не забуваймо ж про пісні, танці, які їм слід було вивчати. Словом, крута робота.
Варто було б написати якісь недоліки “Ла-ла-ленду”, але я настільки захоплений ним, що не здатен їх побачити. Не сподобатись вам він може, лише якщо взагалі не сприймаєте мюзикли. Проте все ж, навіть у такому разі, дайте йому шанс. Це надто великий фільм, щоб його ігнорувати.
Нагадаємо, що минулого тижня в рубриці “Інформатор вихідного дня” наша журналістка розповіла про фільм “Привиди у Венеції”. Матеріал читайте тут.
Віталій Усик
Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше екслюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
