“Що б не сталося, мотоцикла ніколи не продам”: Євгеній Калантай із Переяслава – про стантрайдинг, рекорд України та весілля

Євгеній Калантай – професійний стантрайдер. Про мотожиття та розвиток цього напрямку в Переяславі розповів у інтерв’ю Інформатору.

26-річний Євгеній Калантай відомий у Переяславі та далеко за його межами як професійний стантрайдер та засновник клубу PSC (Pereyaslav Stunt Club). Понад 12 років займається мотоспортом, що вважає основним покликанням у житті. Завдяки ньому трюкова їзда на мотоциклах почала набувати шаленої популярності у нашому місті та об’єднала сотні мотолюбителів. Про виступи на змаганнях, рекорд України, розвиток стантрайдингу та власне мотовесілля розповів журналістці Інформатора.

“ВСЕ ПОЧИНАЛОСЬ ІЗ ВЕЛОСИПЕДа”

Євгеній Калантай родом із міста Токмак Запорізької області, яке нині окуповане росіянами. У дитинстві переїхав з батьками до прабабусі до Гланишева (зараз – Переяславська ТГ), а вже потім до Переяслава. Після закінчення школи 10 років жив та працював у Києві, проте після повномасштабного вторгнення повернувся до нашого міста. Розповів, що захоплюватись вело- та мото- почав ще у дитинстві, коли у 7 років батьки подарували перший мінібайк на Новий рік.

– Тоді мене до цього не тягнуло. Я взагалі любив та займався футболом, але почалися проблеми із колінами. Почав їздити велосипедом у школу №1, в якій навчався, а тоді у Переяславі було перше покоління мопедистів, пригадую, вони каталися в центрі на задньому колесі. Я так кілька разів зупинявся та залишався, щоб подивитися, і мене це зацікавило. Потім у школі із хлопцями почали розмовляти на цю тему, подумали, що можна так спробувати на велосипеді на заднє колесо ставати. У цьому захопленні головне – тяга до цього всього, якщо немає бажання – розвивати це нереально.

Одного разу їхав велосипедом з футболу, а пацани вже велосипеди на заднє колесо підіймають та кажуть: “Давай з нами”. Я тоді якось не взяв це до уваги, але коли вже доїжджав додому, вирішив все ж спробувати. З того дня в моєму житті все перевернулося. Я почав підіймати велосипед на заднє колесо, і між друзями почалися вже якісь маленькі змагання.

Євгеній відкатав на велосипеді 2-3 роки та захотів розвиватись далі. Придбав підготовлений під трюкову їзду мопед, на якому займався 5 років. У цьому захопленні хлопця дуже підтримував батько, який сам колись хотів бути мотогонщиком.

– Коли я почав розвиватись, робити та вивчати нові трюки, підтягувались вже й інші охочі хлопці. Тоді було таке покоління, що всі хотіли бути з нами, кататись, вчитись новому. Коли було вже 15-20 крутих мопедистів, хотілось це якось показувати людям, щоб нас помічали. Я взяв все у свої руки, бо у хлопців особливої ініціативи не було, а мені дуже хотілося організовувати якісь мініпокатухи та виступи. Так був заснований Pereyaslav Stunt Club. Я почав займатись організаторством, до нас вже приїздили з різних областей. Пам’ятаю, приїхали хлопці з Борисполя вантажівкою з мопедами, аби покататись разом. Потім на стоянці біля “жовтої церкви” сіном застилали і спали прямо в машині.

“БРАВ УЧАСТЬ ВСЮДИ, КУДИ ЗАПРОШУВАЛИ, А ЯКЩО НІ – ЇХАВ САМ І ПОКАЗУВАВ СЕБЕ”

Згодом у житті Євгенія почалися змагання. Зізнається, що старався їздити всюди, куди запрошували, адже було головним – не посісти місце, а саме взяти участь. Тоді він не дуже розумів, на скільки його навики розвинуті.

– Одного разу мене запросили виступити в Івано-Франківську на мотофестивалі. Тоді мені було десь 17 років, водійських прав не було, поїхали з батьками машиною, мопед закинули на причеп. Коли виїхали, мені зателефонували організатори і сказали, що у мене вже перше місце: “Ти просто покажеш шоу, ми це зробимо типу як змагання. Оскільки навики в тебе дуже високі, проти тебе тут ні в кого немає шансів”. Тоді це було дуже приємно. Я приїхав, відкатав, зрозуміло, що посів перше місце, вітав мене мер Івано-Франківська.

Будь-які змагання, фестивалі, виступи – всюди, куди запрошували, намагався брати участь, а якщо не запрошували, їхав сам і показував себе. В Україні не дуже поширений стантрайдинг, люди не готові платити за виступи, давати круті призові місця, але для мене головне – участь. У 2021 році на чемпіонаті України зі стантрайдингу я на мотоциклі посів друге місце, а перед цим на скутері – перше. Щоб це у нас почало розвиватись, потрібно проводити більше змагань, а не раз на 3-5 років, розповсюджувати це, учасникам не вистачає нормальної мотивації, адже, порівняно з Європою, у нас дуже смішні винагороди.

“УЖЕ НЕ МИ ПРОСИЛИСЬ ВИСТУПИТИ, А НАС ЗАПРОШУВАЛИ ПОКАЗАТИ СТАН-ШОУ”

– У Переяславі в мене був друг Євгеній Фесенко, з яким ми почали разом кататись, робити спільні трюки та шоу. У нього навіть був такий самий мопед, як у мене, тільки іншого кольору. Тоді ми пішли до Антоніни Курило, яка була начальницею міського відділу культури та туризму, та запропонували виступити безкоштовно на якомусь заході, аби показати себе. Нам дозволили виступити на “масовці”, я дуже зрадів цьому.

Відразу зібрав певних людей для виступу, ми почали розробляти план-схему виступу на звичайному листочку, аби це було схоже на стант-шоу, а не хаотичну їзду, тренувалися на “київському майданчику” на Шкільній. Ми виступили, це був шалений адреналін та енергія. Перед публікою я не хвилювався, що може піти щось не так, бо був заряджений емоціями людей. Ми зробили все дуже класно та злагоджено, потім були ще заходи, і вже не ми просились, а нас запрошували.

Мотоспорт – це досить небезпечене захоплення, тому важливо дотримуватися певних правил. У трюковій їзді найнебезпечніше – їзда на передньому колесі, на мопеді це ще не дуже страшно і боляче, а якщо мотоциклом привалить, то можна зламати і хребет. У мене були лише падіння зі скутера, серйозних травм не було.

“КОЛИ ПОЇХАВ ДО КИЄВА, ВСЕ ЗАВМЕРЛО”

– Коли зима закінчується, всі хочуть кататись. У групі PSC в Instagram ми публікуємо анонси про закриття і відкриття сезонів. Як відбувається відкриття? У призначені місце і час приїжджають мотоциклісти, мопедисти, тобто зазвичай купа народу. Я оголошую правила та хто як має їхати в колоні, і далі всі їдемо кататись.

До війни, коли були такі заходи, ми робили це по всьому місту, їздили вулицями, до Дніпра, потім на майданчик, де вже тренувались, катались та показували різні трюки. Але ця двіжуха притихла, поки я жив у Києві. Коли я пожив там два роки, вирішив оголосити по Переяславу, що хочу зробити “покатуху”, типу закриття сезону. Але коли в цей день я приїхав, то побачив лише людей 20. Зрозуміло, що мені стало образливо, не хотілось більше нічого проводити, повне розчарування. Тоді ще кілька разів намагалися організувати щось, але знову було 10-15 людей…

Коли ж після початку війни я перебрався назад до Переяслава, то дізнався, що у Циблях є класний закинутий аеродром, почав там тренуватись. І тоді все ж подумав: “Чому б не зробити у Переяславі класне масштабне відкриття сезону? Адже всього цього давно не було”. Думаю, якщо людей 30 приїде, вже буде класно. Але тоді не розумів, як це все зробити, як їхати колоною, чи можна зараз взагалі таке влаштовувати, адже війна. Зателефонував до знайомого з поліції, хотів, щоб у нас був супровід, але там просто дали на це дійство добро, і на тому спасибі. Я виставив про все це оголошення, звісно, ми зробили і збір на ЗСУ, відразу ж деякі знайомі сказали, що можуть організувати шашлик під час заходу.

За кілька днів до збору вирішив, що потрібно зробити так, аби на відкриття сезону приїхали всі, навіть хай машинами, хоча це і мотосезон. Поїхав на вокзал, де зазвичай також збиралися на мотоциклах та авто, під’їжджав абсолютно до будь-кого і запрошував на захід, брав номери телефонів, створив групу, в яку всіх додав. Так це “сарафанне радіо” добре спрацювало.

Приїжджаю на місце збору і бачу, що там така велика двіжуха зібралась – близько 200 мотоциклів (у 2024-му на відкритті було близько 220-250). Побачив, що стоїть безліч автівок, приїхали, напевно, всі, хто міг, з району, області, різних куточків країни, навіть військові із Києва з Javelin завітали. З інших міст завжди казали, що в Переяславі закриття і відкриття сезонів проходить на крутому рівні, адже у нас гонки, змагання, стант-шоу, класні люди та атмосфера.

Знайомий мого брата захотів на заході якось цікаво зробити пропозицію своїй дівчині. Тоді під час виступу ми зімітували падіння, він типу сильно впав та травмувався, вона підбігла до нього і він зробив їй пропозицію. Це також був момент на відкритті, який запам’ятали всі.

ВСТАНОВИВ РЕКОРД УКРАЇНИ з ЇЗДИ НА ЗАДНЬОМУ КОЛЕСІ

– Я працював у мотошколі “Respect Industry”, мав зв’язки із засновницею Мотофедерації України, яка запропонувала поставити якийсь рекорд. Подумали, що це буде їзда на задньому колесі. Думаю, якщо зроблю хоча би 100 кіл, вже буде нормально, до цього тренувався і це у мене легко виходило. І ось коли вже виконував, рахую – сотку зробив, почав швидше і все одно не збиваюсь, вже й 200 кіл зробив, потім 300. Так вийшло 382 кола на задньому колесі за 32 хвилини. Можна було б і більше, але вже закипіли гальма на мотоциклі, бо коли крутишся на задньому колесі за рахунок заднього гальма ти не перекидаєшся назад.

Два роки працював у цій школі, яка є найрозвинутішою та найдорожчою в Україні. Там я навчав всіх: дітей від 3-х років, дівчат, жінок. Це була і підготовка до екзаменів, і просто навчання людей, яким дарували сертифікати на катання на мотоциклі. Вже тут, у Переяславі, всі знають, де я працював, і можуть телефонувати з проханням навчити або дати кілька уроків. Я навчаю навіть того, чого не навчають на дорозі, підвищую навички і даю нові знання, і звісно ж, передаю свій досвід.

“МОТО – ЦЕ МОЯ ЦІЛЬ В ЖИТТІ, ВІДЧУВАЮ СЕБЕ ВІЛЬНИМ, НАЧЕ ВСЕСИЛЬНИМ”

– Зараз у мене Kawasaki ZX6R, це найкращий мотоцикл для стантрайдингу, адже він легший, порівняно з іншими. Взагалі будь-який байк не візьмеш для трюкової їзди, потрібна міцна рама, технічні моменти в плані двигуна, інжектора, карбюратора тощо. Коли я купив свій, то повністю сам його переробив під себе.

Моє захоплення у мене на першому місці. Що б не сталося, мотоцикла ніколи не продам. Навіть коли почалася війна, я виїхав з Києва, а мій мотоцикл залишився напіврозібраний в тюнінг-ательє, яке було на території аеропорту “Жуляни”. Там все зайняли наші військові і не впускали нікого. І я розумів, що можу втратити свій транспорт. Коли два тижні війни минуло, я поїхав туди якось прориватись, щоб забирати мотоцикл. Пощастило, що туди нічого не прилітало, ніхто нічого не вкрав, і я зміг його забрати.

Мото – це моє хобі, моя ціль у житті. Я відчуваю себе вільним, навіть коли просто їду мотоциклом у колоні, де безліч знайомих байкерів, які будуть за тебе горою та допоможуть у будь-якій ситуації. Це круто, відчуваєш себе зовсім інакше, наче всесильний. Іноді буває, що дім-робота, а потім їдеш на якийсь захід і просто кайфуєш від цього дня, а потім цими емоціями заряджений ще на найближчий місяць.

Багато переяславців скаржаться на мотоциклістів, які порушують тишу у пізній час. Ось що про це думає Євгеній Калантай: “Якщо чесно, мене це самого почало дратувати, коли я йду містом, і вони диринчать, гарчать. У мене ще у батьків дача біля музею просто неба, там, де гуляють діти, а вони там ганяють. У свій час, коли ми каталися, то у нас це було прозоріше. Якщо нам казали, що не можна, то ми й не робили, якщо ми їхали і бачили, що йде людина з візочком, то глушили все, прокотили і їхали далі. Тоді теж обурювалися, але це буде завжди, будь-де можна заважати, але ми ставилися до цього більш адекватно. Зараз же не зрозуміло, що відбувається, багато хто без шоломів їздить. Я деяким говорив, але зараз не можу контролювати те, що в Переяславі, бо вже не знаю цих людей”.

“ЗАВЖДИ МРІЯВ ЗРОБИТИ ВЕСІЛЛЯ У МОТОСТИЛІ”

– Ми дуже цікаво познайомились із моєю дружиною, до речі, теж Євгенією, менше року тому. Якось було закриття сезону в Яготині, я там катався і мені відповіла на історію в Instagram дівчина, мовляв, покатай. Думаю, ну добре, покатаю. Тоді ми якраз їхали у Переяславі, попереду була поліцейська машина із увімкненими спецвогнями, я їхав позаду на мотоциклі в стійці хрестом, стоячи на боку. Моя майбутня дружина проходила повз і зняла відео. Потім ми познайомились і вже я запропонував покататися, вона відмовилась та сказала, що не сяде на мотоцикл, бо боїться, але на день третій все ж сіла.

Потім трохи навчив її і вона вже їздила за кермом. Одного разу поїхали разом із нею та хлопцями покататись по селах, а вже був вечір, темно. І ось повертались ми назад, освітлення як такого не було, Женя була за кермом, і ми не вписались у поворот. Я максимально намагався боротись і відійшов від зіткнення зі стовпом. Мотоциклу – нічого, я позбивав коліна, що не міг встати, а вона тільки трішки куртку розірвала. Найголовніше – були шоломи, бо пам’ятаю, як вилітав із мотоцикла був такий сильний удар в шолом, що він аж лопнув, тобто якби не він…

Після того вона вже сміло сідала на мотоцикл, наче нічого страшніше не може бути. Одного разу був захід, на який мене покликали виступити, і я сказав Жені, що вона виступатиме зі мною, імпровізуватиме. І так ми, на ходу придумуючи трюки, почали з нею робити шоу. Потім вже створили власну програму, яку завжди вдосконалюємо, і виступали разом на багатьох інших заходах.

Завжди мріяв,: якщо робити весілля, то в якомусь мотостилі. Танцювати я не вмію, тож вирішили зробити перший весільний танець на мотоциклі. А він в мене ще до цього зламався, були проблеми з двигуном. Я його зробив, але дуже хвилювався, щоб з ним нічого не сталося. І він все витримав на весіллі, все пройшло добре. Також у нас був класний сюжет для весільного відео теж із мотоциклом, але в той день пішов дощ і все зіпсував. Все пішло не за планом, я дуже засмутився… А потім побачив, що дощу вже немає і ми почали знімати, спочатку все йшло за сценарієм, а потім імпровізація – планувалося одне, а вийшло ще краще.

Нагадаємо, що раніше легкоатлетка Карина Тищенко розповіла Інформатору про спортивне життя, перемоги та амбіції. Інтерв’ю читайте тут.

Яна Малишко

Фото та відео надав Євгеній Калантай

Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше ексклюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.