Детектив “Смерть на Нілі” вартий уваги лише через повагу до авторки історії – не більше. Чому так?
Після перегляду досить цікавого фільму “Привиди у Венеції” мене потягнуло на подібні історії, адже я вже розповідала, що люблю детективи і все, що пов’язано з цією тематикою. Тож подивилася популярну кінострічку “Смерть на Нілі” (2022), яка є літературним спадком Агати Крісті і відзнята як продовження історії про бельгійського детектива Еркюля Пуаро. Проте сьогодні в рубриці “Інформатор вихідного дня” моя рецензія буде більше негативного забарвлення, ніж позитивного.
“Смерть на Нілі” – це екранізація однойменного роману Агати Крісті, що вийшов друком у 1937 році. Стрічка є продовженням фільму “Вбивство у Східному експресі” 2017 року. Ще у 2015 році правнук письменниці Джеймс Прічард, голова правління Agatha Christie Ltd., заявив, що вважає доцільною екранізацію інших творів Агати Крісті за умови, що фільм 2017 року стане успішним. Якщо кінематографістам вдасться робити якісні та цікаві стрічки, то з часом це стане створенням кіновсесвіту на основі романів Крісті.
Особливість гарного детектива у тому, що його можна перечитувати і перечитувати, а хорошу екранізацію детектива – переглядати і переглядати, навіть коли вже відомо, хто вбивця. Такими взірцями є детективи Агати Крісті, але екранізація “Смерть на Нілі” ним не стала. Для мене це було майже повним розчаруванням, порівнюючи із легендарним “Вбивством у Східному експресі”, хоча, відверто кажучи, деякі сцени все ж зацікавили, а точніше, лише сплановане вбивство, нехай і досить очевидне.
Тож сюжет такий: після розкриття вбивства у “Східному експресі” Еркюль Пуаро (актор Кеннет Брана, що є також режисером стрічки) спокійно проводить час у Єгипті. До речі, піраміди, які показують у кадрі, мені відразу кинулися в очі своєю ненатуральністю, вже тоді стало зрозуміло, що це комп’ютерна графіка. Його відпочинок порушила поява давнього друга – молодого франта на ім’я Бук. Той збирається в круїз на теплоході Нілом у весільну подорож, організовану багатою нареченою Ліннет. Обіцяючи сищику захоплюючу пригоду в гарній компанії, де ніщо не нагадуватиме про роботу, кличе його із собою.
Пуаро погоджується й одразу потрапляє у вир любовних пристрастей та брудних інтриг, які тригерять травми з його минулого. Далі – все за класикою: на теплоході трапляється вбивство нареченої, закритий простір, обмежена кількість персонажів, кожен з яких – підозрюваний. А потім – ще одна смерть звичайної покоївки, в якої у кишені знайшли чималу суму грошей. Останню ж жертву вбили під час допиту Пуаро, прямо зі сходів другого поверху в маленькому приміщенні.
У натовпі вбивць та підозрюваних, на мій погляд, режисер відобразив і гостросоціальні питання сучасності, які ви зрозумієте за переглядом, але це лінії третього порядку.
Весь цей набір персонажів страждає від кохання, прихованого, нерозділеного, того, що не отримало схвалення. Один із цих вузлів пристрасті затягується у вбивство. Всі відображаються на емоційному стані Пуаро, що, в свою чергу, позначилося на фінальній сцені викриття вбивць. Але все досить банально. (Чи то я може вже передивилася цих детективів?) Розв’язка не вразила, не викликала емоцій “Я б ніколи не подумала, що це він/вона”, адже все було очевидним майже спочатку. Цей фільм варто переглянути лише заради “галочки” любителям Агати Крісті.
Нагадаємо, що минулого тижня в рубриці “Інформатор вихідного дня” наша журналістка розповіла про фільм “Завжди кажи “Так”. Матеріал читайте тут.
Яна Малишко
Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше екслюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
