“Хлопчик у смугастій піжамі” – це зворушлива історія про дружбу двох хлопчиків у часи Голокосту. Чому варто її прочитати?
Моє дитинство складалось не з яскравих мультфільмів про фей чи принцес, а з драматичних серіалів чи мелодрам. Іноді здається, що практично не залишилось жодного плаксивого фільму, який я б не подивилась. Та декілька років тому, шукаючи підбірку фільмів я примітила військову драму “Хлопчик в смугастій піжамі”. Відгуки були дуже емоційні, а чоловіки писали, що “ридали як малі діти”. Не знаю з яких причин, але тоді я не наважилась це дивитись, та зараз розумію, що всеодно мій дитячий розум не осягнув би усієї глибини. У липні цього року в магазині серед англійських книжок я знайшла цей трилер і без сумнівів купила. Тож сьогодні в рубриці “Інформатор вихідного дня” розповім, що ж так чіпляло людей та доводило до сліз, навіть чоловіків, у цій книзі.
“Хлопчик у смугастій піжамі” – це один із найвідоміших творів ірландського письменника Джона Бойна, що зачіпає тему Голокосту, а саме зображення нацистського світу очима дитини. Бойн написав роман за 60 годин і закінчив його 30 квітня 2004 року, у день смерті Адольфа Гітлера, який з’являється у книзі, під псевдонімом “Фюрор” (походить від англійського слова “fury” – в перекладі лють). Роман отримав десятки премій і був призером декількох міжнародних нагород. У світі продано понад 9 мільйонів примірників книги.
Історія відбувається у часи Другої Світової війни, та описується очима дев’ятирічного хлопчика Бруно, який все своє життя живе у п’ятиповерховому будинку в Берліні разом зі своєю родиною та друзями. Батько хлопчика Ральф – німецький військовий офіцер, який всією душею відданий системі тодішньої Німеччини та нацистському режиму. Він сліпо прагне отримати визнання від начальника Фюрора, тому погоджується на посаду коменданта та переїзд до глухого міста Геть-Звідси, хоча жоден із сім’ї це не підтримав. Чому автор обрав таку назву міста? Все досить просто, англійською воно звучить “Out-With”, що співзвучно з один із найбільших нацистських концтаборів Auschwitz. Прибувши туди – сірий старезний житловий будинок з скриплячою підлогою, а вдалині видніється висока дротова огорожа, те що за нею – найголовніше, але про це згодом. Коротше кажучи, маленькому хлопчику Бруно, це геть не сподобалось.
Знудившись від буденного життя та відсутності розваг, хлопчик згадує, як він полюбляв проводити дослідження у своєму рідному місті. Кожного дня у своєму вікні він бачив ту саму дротову огорожу, а одного разу побачив там діток – можливих друзів, яких йому так не вистачало. Тож без жодних сумнівів, рушив дізнаватися всі таємниця того місця. Там він і зустрів свого нового друга – єврейського хлопчика Шмуля, який сидів по той бік огорожі. Обидва хлопчики народилися в той самий день та рік, мали багато спільного та між ними була суттєва відмінність, про яку, я думаю, ви вже здогадались. Болючий контраст – Бруно проживає своє безтурботне дитинство у любові і достатку, а Шмуля – відбуває свої дні (бо життям це ніяк не назвеш) за дротяною огорожою, носить ніразу не прану піжаму та їсть коли пощастить.
На цьому моменті з’явилося відчуття повної несправедливості та жалю, але це в нас, дорослих. Дев’ятирічні хлопчики не до кінця розуміють усього жаху ситуації. Бруно навіть заздрить Шмулю, бо в того он як багато друзів (в концтаборі були ще хлопчики, дорослі чоловіки та дідусі), а Шмуля вже звик до такого життя та нічого не може з цим зробити. Отож, поки ми дратуємось нелюдському режиму, хлопчики подружились та потайки регулярно зустрічаються біля огорожі.
Паралельно із сюжетною лінією про їхню дружбу, у творі піднімається низка проблем, пов’язана з тодішнім нацистським режимом. Жорстоке поводження з євреями, поневолення та використання їх як обслуговуючий персонал – ба більше, їм нічого не можна було торкатися “своїми брудними лаптями”. Пропаганда ідеології нацизму, возвеличення Німеччини та абсолютний “промив мізків”. Можливо буде голосно сказано, але чим це не дотично до того, що відбувається у світі зараз? Згадайте випадок, як українському військовому відрізали голову за українську мову, скільки наших полонених повертаються знесиленими та худющими. А як же “вєлікая расія”, яка несе мінімум втрат і взагалі рятує світ? Історія циклічна, а зло, на жаль, існуватиме завжди.
Отож, одного дощового дня у Шмуля стається біда – зникає його батько. Бруно перевдягається у смугасту піжаму та перелазить під дротами по той бік огорожі. Чи знайшли вони батька Шмуля, який світ чекав Бруно за огорожею та що сталось такого, після чого заклятий фанат нацизму, батько Ральф, покинув те кляте місце? Тож запрошую до читання трагічної, але повчальної історії “Хлопчик в смугастій піжамі”.
Нагадаємо, що минулого тижня в рубриці “Інформатор вихідного дня” наш редактор поділився враженнями від книги Стівена Кінга “Мізері”. Матеріал читайте тут.
Дарія Сухотенко
Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше екслюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
