“Краєвиди такі прекрасні, що ніяке лайно не має значення”: враження журналістки Інформатора від чотирьох днів у Карпатах

Підкорення гори, веселі історії та безліч цікавих місць. Що запам’яталося за 4 дні в Карпатах журналістці Інформатора?

Навіть не знаю, з чого розпочати історію про свою відпустку в Карпатах: чи з того, як за 4 дні побувала у чотирьох різних містах, чи про те, як ледь не дійшло до бійки в карпатській бані, чи, може, про те, як підкорила одну з найвищих гір України і боялася висоти? Що ж, у кількох словах, це був дуже активний відпочинок, хоча й сімейний. Як казала моя мама, після такого відпочинку потрібен ще один відпочинок. Розповім про це вже у власній традиційній рубриці для Інформатора.

День 1. Івано-Франківськ і дві однакові екскурсії. Тут ми після потяга гуляли 4 години і встигли обійти чимало, центр – так точно. Красиво, бруківка, ратуша, храми, собори, спокійне охайне місто зі своєю цікавою історією. Але, звісно, не могло ж бути у подорожі все передбачувано. І перший фейл полягав у тому, що спочатку ми самостійно обійшли місто, а потім, коли на вокзалі зустрілися з гідом та групою, він теж провів всім екскурсію тим же маршрутом. Отак мотнули два кола по Франику (як кажуть місцеві), пам’ятаю, що до опівдня находили вже 10 тисяч кроків.

Яремче. Море наливки. Парк хоббітів. Оскільки наш тур був на 4 дні, то нас вирішили повозити максимально всіма класними туристичними місцями, за короткий час ми побачили майже всі Карпати, і не довелося розтягувати це на тижні. У Яремчому на найбільшому сувенірному ринку Прикарпаття не обійшлося без, я б сказала, “традиційного” дегустування домашніх наливок та вина. Надегустувалися добряче, поторгувавшись, взяли кілька пляшечок із собою, особливо смачна була “Грушівка”, це вам на замітку.

Але не самими їжею та напоями. Там же помилувалися красивенним водоспадом Пробій – одним з найповноводніших водоспадів Карпат, висота падіння води якого сягає 8 метрів. Завітали, в прямому сенсі цього слова, до казки – у парк “Ґедзьо”, який відкрили там зовсім недавно. У цьому парку ми потрапили наче до легенд, які межують із чарівним світом ельфів, гномів, магів, який розкидався серед безлічі тематичних будиночків хоббітів. Любителям “Гаррі Поттера” тут буде особливо цікаво, я навіть приміряла на собі розподільного капелюха та потрапила у Слизерин (взагалі не здивований, з інакших факультетів у Інформаторі б довго не протрималися – редактор).

День 2. Гора Петрос. Конфлікт у бані. Наступного дня ми вирушили підкорювати гору Петрос висотою 2020 метрів. Для порівняння, Говерла – 2061 метр, тобто Петрос – одна з найвищих гір в Україні. Спершу близько години ми їхали до початку маршруту, рухалися вузькими стежками лісу та піднімались все вище. Ставало так високо, що коли дивилась у вікно, виднілась неначе прірва з лісу, а такі тривожні люди, як я, люблять накручувати собі різні варіанти подій у таких умовах. Тож я заплющила очі, схопила маму за руку, яка сиділа поряд, і майже не дивилася у те вікно.

Сам підйом на гору – 50 на 50. Перша половина дороги була легкою, просто йдеш собі під горою стежинкою одне за одним (було нас людей 100). А ось інша частина маршруту – треш: кам’янисті схили, багнюка, круті підйоми, козяче гівно, спека +30, ще й прикордонники над головою літають. Проте ті краєвиди такі прекрасні, що ніяке лайно не має значення. Коли видерлася на гору, була щасливою, що змогла. Але найбільше пишалася своєю мамою, яка без підготовки в свої роки подолала такий шлях та підкорила цю вершину. Шоу “Супермама” відпочиває, бо моя найкраща! Та потім вона мене ще й здивувала фразою: “Я думала буде важче”.

Цього дня після вечері нам зробили приємний бонус – похід у баню. Нашу групу поділили на кілька групок по 7 людей, кожна з яких мала по годині для перебування у бані. Ми були останніми в черзі (так вийшло, що з нашої групи троє людей відмовились, і лишилась тільки наша родина з 4 осіб). Але, прийшовши туди рівно у зазначений час, ми побачили, що попередня група ще не зібрала свої речі. Ми нормально все пояснили, тож всі зібрались та пішли, окрім двох “персонажів”: двометрового чоловіка та жіночки, які мило спілкувалися, пили пиво за столом та вирішили, що вони мають право ще залишитись з незрозумілих мені на те причин.

І тут почалося… Зрозуміло, що тверезістю там не пахло, й цьому чоловікові, скажімо так, але краще бидлу, довелось пояснювати, що їхній час вже давно закінчився, і ми з родиною хочемо відпочити без посторонніх. Але вони не хотіли йти, говорили, що запізнились у свою групу, і тепер можуть посидіти довше. Ми три рази намагались нормально пояснити людям ситуацію. А коли моє терпіння луснуло, думаю, все селище чуло, як я “спілкувалася” з ним. Все ж це спрацювало – вони пішли. Потім господарі сказали, що були за стінкою і все чули, тому дали нам додаткові пів години відпочинку через цей конфлікт.

День 3. Гуцули. “Червона рута”. Буковель. Третього дня ми поїхали гуляти Буковелем, але перед тим заїхали на колоритну Полонину Перці, де місцева гуцулочка провела нам екскурсію та розповіла про життя та побут гуцулів. Там знову подегустували наливок та сирів, а також поспівали й потанцювали із музиками. “Гуцулка Ксеня” та “Червона рута” запам’ятались найбільше.

Всю другу половину дня ми гуляли по найбільшому гірськолижному курорту України, влітку там теж чимало класних розваг. А катання на родельбані – просто ульот, тут мої крики теж, напевно, чули всі, бо адреналін просто зашкалював. Це вартує своїх 1000 гривень. Сходили і в популярний “Гуцул Ленд”, аби подивитись на тварин, які є в кожному селі, але територія там справді прикольна.

День 4. Львів. Повернення додому. Ці дні були надзвичайно активними, ми приходили в номери “без задніх ніг”. На останній день сили вичерпались, тож ми навіть не поїхали на рафтинг, адже там і по часу був притик. Ми нормально виспались, прогулялись у місцевий магазин (жили ми в селищі Ясіня) і о 14:00 по нас приїхав автобус, на якому ми понад 5 годин їхали у Львів. І знову у нас лишалось 4 години до потяга, тож ми пішли в центр, поїли в McDonald’s (так-так, у Львові ми їли “мак”), за бажанням молодшої сестри, звісно. Прогулялись центром, випили у “П’яній вишні” й відправились на вокзал, а там вже і до рідного Переяслава.

P.S. Ці тексти про відпустки мене змушує писати редактор. Читайте їх, бо більше нікуди не відпустить. А більше сторіз із цієї подорожі можете переглянути на моїй сторінці в Instagram.

Нагадаємо, що на початку літа наша журналістка розповідала про відпочинок в Одесі. Читайте матеріал тут.

Яна Малишко

Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше ексклюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.