Таїса Ткаченко – вчителька фізики з майже 50-річним стажем. Про дитинство в “казармі”, початок шляху вчителювання та відкриття школи №7 розповіла в інтерв’ю Інформатору.
68-річна Таїса Ткаченко знана у Переяславі, все своє свідоме життя присвятила вчителюванню та фізиці. Зізнається, що пішла навчатися на вчителя фізики, бо то доля така або ж більше жоден інший напрямок в інституті не підійшов. Окрім цього, Таїса Василівна завжди мала активну громадянську позицію та двічі, у 1996 та 2002 роках, ставала “Людиною року” в Переяславі. Про важке дитинство, величезний досвід у сфері освіти, відкриття місцевої шоли №7 (нині – ліцей імені Володимира Мономаха) та різницю вчителів та учнів різних часів розповіла журналістці Інформатора.
“Я, маленька дівчинка, жила наче в армійській казармі”
Таїса Ткаченко народилась у селі Баранівка, що на Чернігівщині. На той час село було глухим – доріг немає, лише річка, ліс та луг. Початкові класи провчилась там, з четвертого – у сусідньому селі, а старші класи закінчувала у райцентрі (тоді це було місто Семенівка) за 35 кілометрів від дому:
– Поки навчалась, жила в інтернаті, а на вихідних нас привозили додому, щоправда, іноді доводилось йти пішки “гуськом” по сніжку. Таке було важке дитинство. Я, маленька дівчинка, жила наче в армійській казармі. У моїй кімнаті в інтернаті жило ще 12 дівчаток, пам’ятаю ті суворі зими – 25-30 градусів морозу, а одіялко таке тонесеньке. Їли ми в їдальнях, давали картоплю, суп, макарони, каші – все без м’яса. Діти були дуже слабкі, у більшості розвивалась анемія (недокрів’я – ред.). Тоді ж не було ні шахів, нічого такого, то вигадали гру – хто босим довше простоїть на снігу, тому давали 5 копійок, на той час це були великі гроші. Мабуть такі обставини посприяли тому, що я ніколи не боялась труднощів у своєму житті, а навпаки, йшла їм назустріч. Як би не було, це сформувало людину, якою я стала.
У школі на уроках фізики Таїса Василівна не розуміла геть нічого, а на лабораторні роботи, які доводилось виконувати аж у райцентрі, бо не було потрібного обладнання, взагалі дивилась, за її ж словами, “як баран на нові ворота”. У старших класах був фізик-завуч, який все зрозуміло пояснював, та все ж три попередні роки просто минули нанівець. У 1973 році постав вибір – куди ж їхати вчитися і на кого:
– Спочатку я думала про історичну спеціальність, бо гарно в цьому розбиралась. В інституті був такий факультет, але зазвичай там навчались діти заможних та знаних людей, а я – дівчинка з глухого села, якій туди дорога закрита. Батьки до мого вибору ніякого відношення не мали, я сама подавала документи та складала екзамени. Математика для мене була нудною, початкові класи теж не підійшли, хоча я дуже люблю дітей. Ось так залишилась фізика. Не скажу, що був великий потяг, просто так співпало. Просто доля. Та все ж я не найгірший фізик у місті.
Дитяче фото Таїси Ткаченко
Таїса (ліворуч) із однокласницею
Школа у селі, де навчалась Таїса Ткаченко
“Першими до сьомої школи увійшли рудий кіт і учень початкових класів Діма Іллічов”
У 1977 році Таїса Ткаченко закінчила Чернігівський педагогічний інститут. На останньому курсі комісія розподіляла студентів на обов’язкове працевлаштування на найближчі три роки. З відмінними оцінками та активною позанавчальною діяльністю Таїса Василівна за розподілом опинилась на Переяславщині:
– Мені був 21 рік, коли почала працювати вчителем фізики, математики та німецької мови у Лецьківській середній школі. За дипломом я можу викладати лише фізику, але просто не вистачало вчителів, серед усіх лише я знала німецьку мову. Хто не вчитель, той не розуміє різниці. Навіть викладати фізику та математику – це величезна різниця. Мене дивує, коли, ще не закінчивши вузу, беруться викладати усе підряд. Якось пропонували й астрономію узяти, я ніколи не погоджувалась, бо соромно, як учень щось спитає, а я не знатиму відповіді. Гордість вчителя не дозволить читати йому усе підряд. Але тоді я була молода, та не розуміла цих тонкощів. Через рік вже відчула, що не потрібно цього робити.
У Лецьках Таїса Василівна пропрацювала 2 роки. Окрім вчителювання, очолювала там Раду молодих жінок та багато інших організацій. Так її помітили і запросили виступити на конференції молодих вчителів у Переяславі. Як каже жінка своїм учням, “півжиття ви працюєте на авторитет, а потім він на вас”. Так і сталось, після виступу на конференції її помітили у міському осередку компартії та запросили на посаду третього секретаря міського комсомолу, де вона пропрацювала 6 років. Далі – завуч місцевої школи №2, директор школи у селі Олізарівка тоді Іванківського району.
У 1990-х Таїса Ткаченко долучилася до знаменної події – разом з тодішнім міським головою Переяслава Миколою Кардашем відкрили новозбудовану сьому школу, нині – ліцей імені Володимира Мономаха:
– Дуже довго стояла сьома школа, все ніяк не могли її відкрити. Було кілька директорів та їх вистачало лише на кілька місяців. Проблем чимало: великий об’єкт, від того, що тривалий час школа була незакінчена, то від дощу прогнили вікна та підлога, не було постійного фінансування та прикріплених будівельників. Коли школу вже довели до ручки, дали фінансування. Тоді школою зайнявся Микола Кардаш: якби не він, то не було б і школи. Так він запросив мене до кабінету та запропонував стати директором. Я поставила одну умову – колектив школи набираю сама. Деякі з них працюють і зараз, це освічені вчителі, випускники Київського університету. День народження школи – 1 вересня 1995 року. Це було святкове відкриття, зібралося усе обласне керівництво. Я, будівельники та мер розрізали стрічку, а першими до школи увійшли рудий кіт і учень початкових класів Діма Іллічов, син однієї з вчителів школи. Вся Левада зібралась, а вчителі стояли з оберемками квітів.
Тоді школа набрала п’ять перших класів. Першу чверть вчились лише початкові та десяті, бо не вистачало обладнання. Вечорами працівники школи та батьки учнів збирали парти та стінки. У другій чверті всі діти змогли сісти за парти.
– Ми всі були як велика дружня комуна. На всіх конкурсах, у яких брали участь, займали перші місця. До нас приходили діти, яких повиганяли з інших шкіл, у мене вони всі були на висоті. Я просто відчуваю дитину серцем, всім допоможу, а якщо треба, нагодую. Через деякий час мене силою заставили піти начальником відділу освіти.
Завдяки Таїсі Ткаченко освіта у Переяславі піднялась на високий рівень: приїздили делегації, всі місцеві заклади покращились, з’являлись нові директори. “Ох, чого мені це все вартувало…” – згадує вона.
Таїса Ткаченко у роки вчителювання
Молода вчителька Таїса Василівна
Клас Таїси у селі Лецьки
“Раніше для батьків завжди був правий вчитель, тепер – лише дитина”
За роки вчителювання Таїса Василівна бачила різні зміни у сфері освіти. Тож розповіла, якими раніше були учні, вчителі та батьки:
– Учні завжди однакові – є ті, що тягнуться до знань і їм все вдається, а є ті, кому байдуже. Насправді, з класу лише 2-3 людей можуть гарно знати фізику, це як зі вмінням малювати чи співати. Всім іншим достатньо просто слухати на уроці. Я ніколи не заставляла всіх знати фізику. Так, може, закон Ньютона їм і не знадобиться у житті, але це розвиває мозок та додає знань, аби з кимось подискутувати. У зв’язку з тим, що школа вже майже не займається виховною функцією, був COVID, зараз війна – покоління повністю змінилось. Багато дітей не вміють поводитися у колективі: ні з друзями, ні з вчителями. До того ж у школі звучать матюки, починаючи з першого класу.
Щодо вчителів, то відчувається, що рівень знань впав, а фізиків недостатньо. Матеріал настільки важкий, що я, пропрацювавши багато років у школі, лягаю і думаю, як мені подати цей матеріал, щоб учні зрозуміли. Нас вчили без шпаргалок, ми днями й ночами готувались до екзаменів. Також вивчали методики проводити заняття – я веду урок, а на задніх партах сидить викладач інституту та слідкує за кожним моментом. А зараз буває таке, що просто підписують характеристику.
Батькам хотілось би побажати мудрості. Коли виникають сварки між вчителем та учнем, не потрібно відразу казати, що ваша дитина брехні не скаже, краще розберіться у ситуації. Так, я допускаю, що і вчитель може бути неправий, але навчіть дитину поважати вчителя. Дитину треба вміти любити, а не лише кричати. Зробив погано – поясни, зробив добре – похвали, вчи доброти до інших. Раніше для батьків завжди був правий вчитель, тепер – лише дитина. Особисто в мене ніколи не було великих конфліктів з дітьми, я їх поважаю та сприймаю на рівні із собою.
Нагороди за перемоги в конкурсах “Людина року” від міської ради та газети “Вісник Переяславщини”
Гарний ВЧИТЕЛЬ – ЦЕ….
– Це той, хто любить дітей і знає свій предмет, все інше прийде згодом завдяки наполегливій праці. Я й зараз боюся, що пропущу якусь тему, мене буде гризти зсередини, а є яким якось байдуже на це.
У 2024-му відпрацювала вже останній рік, та діти просили їх довчити. Пообіцяла, що, можливо, когось підмінятиму інколи. У мене вже немає на це здоров’я – три роки я працювала директором школи в селі, де розташовувалась мийка для машин, які їхали з Прип’яті. Я й досі розв’язую задачі з фізики та кросворди. У людини, яка все життя працювала мозком, він і в старості вимагає праці.
Нагадаємо, що раніше початківець у сфері операторства Юрій Слива розповів Інформатору про свої перші масштабні зйомки та з якими труднощами зіткнувся на знімальному майданчику. Інтерв’ю – за посиланням.
Дарія Сухотенко
Фото надані Таїсою Ткаченко
Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше ексклюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
