Редактор Інформатора продовжує захоплюватися Стівеном Кінгом. Його враження від роману “Аутсайдер”.
Лише кілька тижнів тому розповідав вам, що романом “Мізері” відкрив для себе творчість Стівена Кінга, а ось уже прочитав іще одну його книгу. З такими темпами кожен мій матеріал у рубриці “Інформатор вихідного дня” буде про щось із творчості цього американського письменника. Але, як казав, чи то пак співав, вже український класик, “ну і нехай, ну і нехай”. Тож сьогодні поговоримо про роман Кінга “Аутсайдер”.
На відміну від “Мізері”, “Аутсайдер” має містичну складову. Хоча вона й відіграє провідну роль у сюжеті, все ж не можна сказати, що її було багато. І справді страшно мені не було жодного разу. Тому цей роман точно не назвеш жахастиком, це, скоріше, детектив. У ньому практично із перших сторінок відомий зловмисник, а протягом оповіді головні герої повинні прийти до його викриття. Ускладнює ситуацію те, що вони, ці герої, живуть у реальному світі, де місця містиці немає. А як знайти те, у що вони не вірять?
Ось цей абзац може здатися вам максимально спойлерним. Але це не так. Як каже Макс Кідрук, якщо роман можна зіпсувати спойлером, то це погано написаний роман. А Кінг пише класні романи. Тож починається ця історія зі страшного вбивства малого хлопчини – зловмисник згвалтував його палицею, відгриз частину шиї та ще й еякулював на нього. І все свідчить про те, що зробив це тренер молодіжної бейсбольної команди Террі Мейтленд. Його бачили чимало свідків, є збіги відбитків пальців та ДНК. Тож детектив Ралф Андерсон робить так, аби Террі заарештували привселюдно, прямо під час матчу. Мовляв, такий монстр заслужив аби всі знали, що він накоїв. Проте з часом виявляється, що коли сталося вбивство, Террі був у іншому місті на конференції – і цьому є не менш переконливі докази.
Тож читачеві практично відразу очевидно, що “хороший хлопець”, батько двох доньок, зразковий чоловік, гарний колега та друг ніяк не міг вчинити такої моторошної наруги над дитиною. Залишалося, щоб всі зрозуміли, що зробив це хтось інший – той самий аутсайдер, який здатен набувати вигляду інших людей.
Ви думаєте, що ця історія має два варіанти завершення: Террі або виправдають, або ні? Я також так вважав приблизно до третини книги, але саме там стався найнеочікуваніший для мене сюжетний поворот. Ось тут вже не хочу спойлерити. Лише зауважу, що тоді мені здавалося, що історія значно втратить у своїй важливості, але, повірте, я помилявся. Ралф Андерсон, який на початку книги здається основний антагоністом (якщо, звісно, не враховувати аутсайдера), згодом стає головним героєм, який повинен перемогти незрозуміле йому зло, щоб передусім принаймні на трішечки реабілітувати себе перед родиною Террі Мейтленда, життя якої він, по суті, знищив своїм необачним рішенням.
Не менш важливу роль (та що там – найважливішу!) у цій історії відіграє Голлі Гібні, яка з’являється посеред книги ніби нізвідки. Щоправда, згодом я зрозумів, що вона вже згадувалася – і, певно, серед основних персонажів, – у інших романах Стівена Кінга. Тому, ймовірно, деяких моментів я знову не зміг виловити через те, що ще прочитав недостатнього багато текстів Кінга. Проте запевняю, що “Аутсайдер” спокійно можна читати без навіть мінімального бекграунду – чогось зовсім незрозумілого точно не буде.
Але все ж Кінг – це майстер, який не пише просто так жодного слова. У його текстах варто звертати увагу на будь-яку дрібничку, бо колись (можливо, навіть у зовсім іншій книзі) вона стане надзвичайно важливою. При цьому його мова настільки легка, що сторінки не перегортаються, а буквально шелестять у руках, як осіннє листя. І читач у цьому листі купається, потім тоне, а виринути насправді дуже складно.
Із недоліків – нехай це буде те, що аутсайдер все ж здається жалюгідним, а не страшним та потужним, яким би мало бути цілковите зло. Та, трішки подумавши, я дійшов до думки, що цей персонаж таким і повинен бути, адже він щось, що немає власного я, щось, що ховається за масками, щось, що, можливо, боїться бути собою. Він нікчемний та огидний – й це Кінг зумів передати бездоганно. Ось бачите, хотів знайти недоліки, а лише похвалив автора.
Як і “Мізері”, цьому роману поставив на Rork 4 із 5 лише тому, що знаю, невдовзі натраплю на такий твір Кінга, який буде найкращим зі всього, що коли-небудь читав, і безумовно переконає мене, що він найкращий письменник у світі. І все ж “Мізері” мені сподобалася трішки більше. Можливо, повпливало те, що то було перше знайомство.
Що ж, про яку книгу Кінга ви хочете почитати наступного разу?
Нагадаємо, що минулого тижня в рубриці “Інформатор вихідного дня” наша журналістка розповіла про фільм “Заборонений”. Матеріал читайте тут.
Віталій Усик
Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше екслюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
