У Переяславі Ахтем Сеітаблаєв розповів про свої фільми “Хайтарма”, “Кіборги”, “Захар Беркут” та “Мирний-21”

До Переяслава приїздив відомий український актор та режисер Ахтем Сеітаблаєв. Про що він розповідав?

8 жовтня до Університету Григорія Сковороди в Переяславі приїздив відомий український актор, сценарист та режисер кримськотатарського походження Ахтем Сеітаблаєв. Говорили про життя в Криму, ідеї створення кінострічок “Хайтарма” (2013), “Кіборги” (2017), “Захар Беркут” (2019), “Мирний-21” (2023) та спогади зі зйомок. На зустріч прийшли понад сотню студентів та містян, вона відбулася у рамках проєкту “Open University”. Інформатор переповідає найцікавіше.

“НІЧОГО З МЕНЕ НЕ ВИЙШЛО – ПІШОВ у АРТИСТИ”

– Свій шлях як актора почав у 16 років, коли мама перевела мене на акторський факультет Кримського культурно-просвітницького училища. До того я намагався вступити на факультет фізичного виховання в тодішній Кримський університет ім. Кірова, – розповів Ахтем Сеітаблаєв. – Мене одразу попередили, що мало шансів на вступ, тому що потрібно давати хабар. Перший іспит – твір на тему “Роль комуністичної партії у житті кожної радянської людини”. На той час я вже добре знав про це, бо був дитиною батьків, яких 18 травня 1944 року депортували з Криму за брехливим звинуваченням у тотальній колаборації з фашистами. Мене не взяли туди, бо я написав те, що їм не сподобалось.

Взагалі до 4 класу я любив розповідати віршики та виступати. Потім набридло – почав займатися баскетболом, боротьбою. Згодом віддали у музичну школу, бо моя мама працювала там викладачем, сестра та брат теж навчались. Тоді знову займався спортом. Коротше кажучи, нічого не вийшло з мене – пішов у артисти.

“КОЛИ ТИ РЕЖИСЕР, МРІЇ НАБУВАЮТЬ КОНКРЕТНИХ РИС”

– Мама запропонувала мені вступити на акторський факультет на курси, які розробляли спеціально, щоб відродити кримськотатарський театр у Сімферополі. У перший рік мені здавалося, що зовсім нічого не виходить. Потім почав отримувати від цього задоволення. Коли тобі щось вдається і ти отримуєш певний фідбек від людей, залу чи своїх друзів, це мотивує знову і знову виходити на сцену.

Я працював актором у театрі. Через 2 роки за наказом рідного дяді, який був відомим композитором нашого народу, поїхав вчитися на режисера. Зовсім не розумів, навіщо мені це потрібно, адже за ті роки я зіграв вже дві ролі в театрі. Мене доволі часто запитують: режисер чи актор? Коли ти актор, то відповідаєш лише за свій шмат роботи та постійно у комфорті. Хоча зніматись доводиться в різних обставинах. Але коли ти режисер, виявляється, що твої мрії про кожен епізод набувають конкретних матеріальних рис. Щось собі вигадуєш, а потім це втілюється.

“СТРІЧКА “ХАЙТАРМА” ДАЄ ВІДПОВІДЬ, ЩО ДЛЯ МЕНЕ ОЗНАЧАЄ БУТИ КРИМСЬКИМ ТАТАРИНОМ”

– Із 2006 року кіно доволі активно увійшло в життя, хоча за освітою я театральний режисер. Після кількох телевізійних стрічок з’явилась можливість, яку я чекав 10 років, щоб зняти фільм “Хайтарма” про депортацію кримських татар. У перекладі “хайтарма” – “повернення” і водночас головний танок у нашій культурі. Прем’єра відбулась у Сімферополі в 2013 році в кінотеатрі імені Тараса Шевченка. А менше ніж за рік почалась чергова окупація Криму. На початку 2017 року ми отримали премію “Найкращий фільм країн СНД і Балтії”.

Через тиждень цю стрічку заборонили для показу в рф. Найбільше запам’ятались ці 2 тисячі людей, які приїжджали з усього Криму для зйомки у сценах з депортацією. Через кілька днів я поспілкувався з ними, щоб з’ясувати, що саме вони відчували. Для них це як приймати гіркі ліки. Коли все життя живеш з тавром, що ти якийсь не такий, а уві сні приходять жахливі сцени депортації. Приїжджаючи на знімальний майданчик, чуєш, як кричать солдати, гарчать собаки, тебе пхають. Ти ніби знову проживаєш цей момент. Як шокова терапія. Один сказав, що він перестав бачити кошмари, які снились йому все життя. Це один з моїх інструментів, щоб відповідати, що для мене Крим і як бути кримським татарином.

“КРИМ – ЦЕ ТАМ, ДЕ ВСЕ КРАЩЕ”

– Я ніколи не задумувався про любов до Криму. Це просто безумовне почуття, тим паче, коли тобі з дитинства говорять, що Крим – це там, де все краще. Пам’ятаю, у 16 років я вилітаю із величезного аеропорту у Ташкенті, знаючи, що Крим – це гори, море, люди в білому одязі і пальми. Прилітаю о четвертій ранку в малесенький аеропорт. Виходжу – гір немає, і всього іншого теж. І взагалі схоже на село. Тоді через кілька днів мене повезли до будинку у Бахчисараї, який мав купити мій батько. Дорогою туди ландшафт змінюється на гористий. 13-14 липня, спека, і запах лаванди. У мене й досі прив’язка до цього аромату. Тоді повною мірою емоційно і фізично, стоячи на горі та дивлячись на фантастичний краєвид, ти розумієш, що все те було правдою.

“НЕ ЗНАВ, ЧИ БУДЕ В МЕНЕ МОЖЛИВІСТЬ РОЗПОВІСТИ ПРО “КІБОРГІВ” ЗАВТРА”

– У 2014 році мав честь вести програму “Хоробрі серця” на телеканалі “1+1”, героями якої були ті, кого ми називаємо “кіборгами”. Хоча вони не люблять цю назву. “Кіборгами” їх назвав ворог, коли вони вийшли з Донецького аеропорту. І серед них я побачив того, з ким навчався у театральному виші в Києві, – Андрія Шараскіна. З їхніх розповідей я зрозумів, що це може бути дуже класне кіно. Тоді мені запропонував таку ж ідею продюсер.

Я не знав, чи буде в мене можливість розповісти про них завтра. А чи доречно знімати про війну, яка зараз ще йде? Здебільшого такі фільми знімають через певний час – для об’єктивності. Але я не хотів чекати. У 2014 році ми познайомились, а у лютому 2017-го розпочались зйомки. Сценаристкою стала Наталка Ворожбит, яка ніколи не писала про війну. Прем’єра відбулась 6 грудня 2017 року, у день Збройних сил України. Це колективний потрет українського громадянина, який перебуває на війні. Кожен з персонажів був уособленням кількох реальних людей, різні за соціальним прошарком та віком.

“ПІСЛЯ ПОКАЗУ “ЗАХАРа БЕРКУТа” ПИСАЛИ, ЩО У БІБЛІОТЕКАХ ЦЮ КНИГУ БРОНЮВАЛИ НА МІСЯЦЬ ВПЕРЕД”

– Я не очікував, що мене покличуть знімати стрічку “Захар Беркут”. Головні ролі зіграли іноземні актори – це була ініціатива продюсерів, оскільки у нас з’явились американські партнери. Чому б не запросити голлівудських акторів, щоб потім вони стали промоутерами України? Захара Беркута зіграв Роберт Патрік, відомий з другої частини фільму “Термінатор”. Тугара Вовка зіграв Томмі Фленаган, якого можете знати зі стрічки “Гладіатор”. Серед українських акторів був чоловік, який чудово знав англійську, але саме йому дісталася роль німого. А всі інші, які не володіли, вивчили її.

Ще була смішна ситуація, коли я намагався отримати фінансування. За два дні до конкурсу, грав у виставі, і при зміні декорацій мені випадково “заїхали” в око. І от записую відео для конкурсу – темна кімната і я з великим синцем. Друзі сміялися, що мене заперли десь у підвалі та змусили знімати. Після виходу фільму мені писали, що у бібліотеках бронювали цю книгу на місяць вперед.

“СТРІЧКА “МИРНИЙ-21″ ОСОБЛИВА ДЛЯ МЕНЕ – СВОЮ ОСТАННЮ РОЛЬ ЗІГРАВ МІЙ ДРУГ ПАВЛО ЛІ””

– Фільм “Мирний-21” ми знімали у 2021 році. На тій самій передачі “Хоробрі серця” я познайомився з командиром Луганського прикордонного загону Сергієм Дайнеком. Спочатку я не міг повірити у його історію. Штаб цього загону розміщується на території, куди дістає російська пропаганда, а 80% особового складу – жителі Луганської області. Але вони не зголосилися скласти зброю та піти на умови ворога, щоб мирно вийти з військової частини. Мирний, 21 – це юридична адреса штабу Луганського прикордонного заводу.

Ця стрічка особлива для мене, бо один з моїх друзів Павло Лі зіграв свою останню роль у ній. Він загинув 6 березня 2022 року в Ірпіні, коли їхав волонтером рятувати дітей. Він був надзвичайно талановитою людиною – хореограф, танцюрист, займався йогою та дубляжем анімаційних стрічок, навіть голлівудських. Чого він тільки не вмів… Для фільму вигадали йому псевдо “Осіріс”, бо він так любив Крим. Коли він загинув, ми з друзями до останнього не вірили – посперечались, хто першим буде давати йому стусана за такий жарт.

Війна виникає там, де люди не впевнені, хто вони. Дуже легко захоплювати території, якщо ті, хто там живуть, не пам’яють, хто вони. Ніщо не заважає бути частиною світу, але зберігати себе, – підсумував Ахтем Сеітаблаєв.

Нагадаємо, що До Дня освітян Володимир Бражник розповів Інформатору про свій професійний та спортивний шлях. Інтерв’ю – тут.

Дарія Сухотенко

Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше екслюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.