“Тут не обрубують крила, а показують, як ними махати”: про що розповідала в університеті Переяслава alyona alyona

До Переяслава приїздила зіркова випускниця місцевого університету, реп-виконавиця alyona alyona. Про що вона розповідала?

11 листопада до Університету Григорія Сковороди в Переяславі приїздила відома реперка, авторка пісень та представниця України на “Євробаченні-2024” Альона Савраненко, більш знана як alyona alyona. У форматі “запитання-відповідь” говорили про конкурс “Євробачення”, любов до себе, протистояння хейту та згадували студентське життя реперки. На зустріч прийшли понад сотню студентів та містян, вона відбулася у рамках університетського проєкту “Клуб випускників”. Інформатор переповідає найцікавіше.

Які враження від чергового повернення до університету?

– Про університет у мене теплі спогади. Я навчалась у трьох школах, бо багато переїздила. В університеті всі чотири роки провчилась з однією групою на одному місці. Кожен з нас тоді прийшов зі своїм баченням, але з великим бажанням змінити світ та допомагати людям. У моїй пам’яті студенські роки – найкращі, хоча мене тричі виганяли з університету, бо я жила на сцені. Тоді була дуже поширена творча активність. Моя одногрупниця навіть створила свій гурток з гімнастики, хоч і пропрацював він всього місяць. Все ж тут не обрубують крила, а показують, як ними махати.

Чи допомагатимете ви творчій молоді Переяслава, яка захоче пройти шлях до сцени?

– Я проти панібратства. Кожен із вас має пройти свій незалежний шлях та набити власні гулі. У 90-х роках можна було за когось все вирішити, і не важливо є талант чи ні. Популярних людей, що знімають у TikTok, ніхто не тягнув – це чистий талант. Ви знаєте, що є два камені – алмаз та діамант. Це одне й те саме, але, щоб стати дорогоцінним каменем, треба відшліфуватися. Потрібно зрозуміти, що тільки людина, яка працює, отримає багато. Будь-який усіх, зокрема, і мій, це 90% роботи і 10% таланту.

Я ніколи не мріяла бути співачкою і виступати на великій сцені. Для мене це було лише хобі. Я побудувала успішну кар’єру виховательки – у 27 років стала директором дитячого садочка. Все залежить тільки від праці. Зі мною не працює “заціни демку”. Якщо людина творить не для всіх, а для якогось експерта, то після його одобрення, не зрозуміє, чому всім іншим не подобається. Якщо ваша основна ціль – гроші, лайки та популярність, то нічого не вийде. Тільки, віддаючи багато, ми отримаємо ще більше.

Як стався стрибок від директорки садочка до реперки?

– Через тремтячі підборіддя та руки, спроби і помилки. Без наставників чи продюсерів. Вже 12 років реп був моїм хобі, а тепер став роботою. Якось товариш запитав мене: “Яка в тебе ціль? Чому ти хочеш читати жіночий реп?”. Після того я виписувала пункти-відповіді на ці запитання. Задумалась, що в Україні зовсім немає реперок, а в Америці повно. Хочу, щоб люди plus-size були скрізь – на білбордах та екранах. Хочу, щоб жінки читали реп і їх сприймали нормально. Тоді ці “хочу” здійснились десь через 4 роки моєї кар’єри. На перших інтерв’ю поруч зі мною сиділи колеги, бо я боялась сказати щось не те. Перші десять концертів дуже боялась, а зараз сприймаю все як досвід.

Як ви справляєтесь з критикою та хейтом?

– Мене критикували все життя, відомою я була чи ні. Зараз розбираю ці проблеми зі своїм терапевтом, бо мій організм запам’ятав – якщо до мене йде увага, то значить хтось хоче мене образити. Хоч зараз це й позитивна увага. Тут два шляхи: або ти протистоїш, або тебе закопують. Я обрала протест. Я знаю, що всі хейтери – нещасливі люди. Бо я ніколи не напишу комусь, що він поганий. Хоча найгірше – знецінення. Коли ви щось зробили і вам кажуть “фу”, то в цьому немає аргумента. А от коли кажуть, що кожна собака може так зробити, або рахують ваші гроші, то таке турбує найбільше. Є лайфхак: сідаєте перед зеркалом і шукаєте в собі щось гарне. Та навіть просто гарні передні зуби чи одна вія. Виявляється, те, що ти бачиш в дзеркалі, зовсім відрізняється від того, як тебе сприймають люди. Про стрілку на твоїх колготках знатимеш лише ти.

Розкажіть детальніше про конкурс “Євробачення-2024”.

– Дуже великий міжнародний конкурс. Кажуть, що він аполітичний, але це зовсім не так. Складно коли тебе намагаються дискваліфікувати, затюкати або заховати твій напис. Є країни, наприклад, Австрія, для яких навіть донат на армію – табу. Щоб все ж змусити людей згадати про Україну, ми обрали стратегію говорити про знищені будинки. Про ключі, які залишились у їхніх власників. Ключі від фантомного дому. Як виявилось, ми потрапили прямо в серце європейцям. Для них втрата дому – кінець життя, а для нас – буденність.

Щодо самого конкурсу, то я змогла побачити, що таке мислити глобально. Раніше це було локально – діти, моя Баришівка, садочок. Коли стала відомою, то мені здалось, що почала думати глобально. Вже вся Україна, багато садочків, виступи у Європі. Потім приїжджаю на “Євробачення” з Яною та українським прапором. На стадіоні сидить 12 тисяч людей, а більше 160 мільйонів дивляться нас онлайн. От тут я зрозуміла, що таке “глобально”.

На сцені голова має бути порожньою, не потрібно задумуватись про рухи. Варто наповнити себе та свою свідомість сенсом пісні. Я виходила і думала про жінок, на чию долю випало так багато: дружини військових або полеглих героїв, захисниці, феміністки та ті, що допомагають з-за кордону. У нас пісня про жіноцтво та войовничу енергію. Тому думаю, що наступні пісні не розглядатимуть як жаль. Ми незалежна, вокально сильна та талановита нація.

Як Jerry Heil стала вам близькою? Хто вигадав поєднання репу та фольклору у ваших спільних піснях?

– Спочатку я знала Яну як блогерку. Всі ми памятаємо її хіт “#ОХРАНА_ОТМЄНА”. Але ми довго ніяк не перетинались, бо її світ був надто “поп”, а мій – “реп”. Коли почалось повномасштабне вторгнення я змінила свою творчість. Деяким шанувальникам складно зрозуміти. Я транслюю те, що відчуваю, тому пісні стали душевнішими. Поєднати нас із Яною було ідеєю саундпродюсера Івана Клименка.

Ще до війни я написала пісню “Рідні мої”, яка стосувалась коронавірусу. Ніяк не могла навідати свого дідуся через свою публічність. Та народився лише куплет. Згодом Іван та Яна зустрілись за кордоном, щоб писати пісні. Тоді вона почула мою демку “Молитва”, вона відразу вигадала рядки. Показав ще пісню про рідних, тут вона теж змогла продовжити. Так ми зрозуміли, що мені не вистачало чогось м’якого, а Яна така повітряна та легка.

Нагадаємо, що Микола Михайловський із Переяслава нещодавно розповів Інформатору про службу в ЗСУ, втрату рідного брата та волонтерство. Інтерв’ю – тут.

Дарія Сухотенко

Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше екслюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.