Як кажуть, все починається з дитинства. Але чи означає це, що і всі проблеми у дорослому віці походять звідти та що в цьому варто звинувачувати батьків?
Усім нам знайоме це відчуття: коли щось у житті йде не так, перше бажання – знайти, кого звинуватити. А хто ще, як не батьки, найближчі люди, які вплинули на нас із самого дитинства? Їхні помилки та недосконалості часто залишають слід у нашій дорослій поведінці. І виникає запитання: чи справді всі наші труднощі – їхня провина? Подивімося на це тверезо й з любов’ю до себе та до них у черговій публікації Інформатора про психічне здоров’я.
Чому ми звинувачуємо батьків?
Батьки – це наш перший “маяк” у світі. Вони вчать, що таке добре, що таке погано, як справлятися з викликами й любити себе. Але вони не ідеальні. Вони також люди зі своїми травмами, страхами та недоліками.
Дорослішаючи, ми починаємо усвідомлювати, що деякі їхні дії (або бездіяльність) залишили в нас болісний слід. Ми можемо пригадувати моменти, коли нас не зрозуміли, не підтримали чи були надто суворими. Це природно, що наша свідомість шукає причинно-наслідковий зв’язок між минулим і теперішнім болем.
Звинувачення батьків часто стає своєрідним психологічним захистом. Воно допомагає нам уникати відчуття власної відповідальності за те, що відбувається зараз. Але чи вирішує це проблему?
Що стається, коли ми звинувачуємо батьків?
На перший погляд, здається, що це полегшує біль. Мовляв, “не я винен, усе через них”. Але це лише ілюзія, яка створює нові труднощі.
- Це блокує особистий розвиток. Звинувачуючи, ми перекладаємо відповідальність на інших і позбавляємо себе сили щось змінити. Ми залишаємося заручниками минулого, замість того щоб рухатися вперед.
- Це руйнує стосунки. Постійне обурення або гнів на батьків може створити емоційну дистанцію. А іноді й зовсім розірвати зв’язок. Але чи стане від цього легше?
- Це виснажує енергію. Гнів, образа та шкодування себе забирають сили, які могли би піти на вирішення поточних проблем і створення щасливішого майбутнього.
Чи завжди батьки винні?
Сприйняття дитинства – річ суб’єктивна. Те, що здавалося трагедією у п’ять років, у тридцять можна побачити зовсім по-іншому. Окрім того, варто пам’ятати, що батьки самі виростали в певних обставинах, які формували їхню поведінку. У них, можливо, не було знань або ресурсів, щоб бути “ідеальними” батьками.
Також є й зовнішні фактори: суспільство, генетика, випадкові життєві обставини. Не все, що трапилося з нами, напряму залежить від них.
Це не означає, що слід ігнорувати їхні помилки. Але важливо побачити їх не лише як “винуватців”, а й як людей, які, можливо, зробили для нас усе, що могли на той момент.
Як знайти баланс між минулим і теперішнім?
1. Прийми свої емоції.
Гнів, образа чи смуток – це нормально. Важливо дати собі право відчути ці емоції, але не застрягати в них надовго.
2. Знайди місце для саморефлексії.
Запитай себе: як дитячий досвід вплинув на мене? Що я можу змінити зараз, аби мені стало краще?
3. Пробачати чи ні?
Прощення – це не виправдання чужих помилок, а спосіб звільнити себе від тягаря. Але! Прощення має сенс тільки тоді, коли у вас його просять. Коли дорослі батьки визнають свої помилки і щиро хочуть налагодити стосунки із вами. Але коли ви стикаєтесь із фразами, на кшталт: “Не було такого” / “Ти ще має бути вдячним/ою”, то пробачати не обовʼязково.
4. Візьми відповідальність за своє життя.
Твій розвиток тепер у твоїх руках. Батьки дали тобі старт, але продовження історії пишеш ти.
Батьки вплинули на нас, це правда. Але вони – не єдина причина наших труднощів. Важливо визнати їхні помилки, але ще важливіше – знайти в собі силу рухатися далі. Звинувачення застрягає в минулому, тоді як відповідальність за себе відкриває майбутнє. Прийняти свій досвід, примиритися з ним і відпустити образи – це найкращий подарунок, який ти можеш зробити собі.
Інші ексклюзивні матеріали Інформатора на тему психологічного здоров’я:
- “Якщо ти мене справді любиш, то зробиш це”: як розпізнати психологічне насилля та захистити себе
- Відмова – це не егоїзм, а спосіб захисту своїх інтересів: що таке особисті кордони та як їх вибудувати
- Осіння хандра – це природна реакція організму на зміну сезону, але її можна уникнути: як саме, пояснює психологиня
- Звернення по допомогу – це не ознака поразки: чому люди бояться психотерапевтів і коли вони необхідні
- Психотерапія може стати початком глибоких і позитивних змін: як знайти “свого” фахівця та визначити потребу
Каріна Рівоненко, психологиня, кандидатка у психотерапевтки в методі гештальт-терапії
Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше ексклюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
