Юлія Бойко – старша лаборантка та студентка Університету Григорія Сковороди в Переяславі. Про навчання за кордоном розповіла в інтерв’ю Інформатору.
21-річна Юлія Бойко із села Веселе (Дівичківська ТГ) працює старшою лаборанткою кафедри соціальних комунікацій, документознавства та інформаційної діяльності в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі, водночас навчається тут на магістратурі за двома спеціальностями: “Облік і оподаткування” та “Інформаційна, бібліотечна та архівна справа”. Цьогоріч цілий семестр навчалася у Польщі за програмою обміну студентами “Еразмус”. Про свій досвід за кордоном, виклики та труднощі розповіла в інтерв’ю Інформатору.
“БУДУВАЛА СТУДЕНТСЬКУ РАДУ ФАКУЛЬТЕТУ З НУЛЯ”
Юлія Бойко вступила до УГСП на спеціальність “Облік і оподаткування” не в найкращі часи для студентства, адже у 2020 році був період COVID-19, а згодом і початок повномасштабної війни у 2022-му. Розповіла, як проходило навчання у таких умовах:
– Коли вже всі мали складати екзамени та визначатися із університетами для вступу, почався COVID-19. Тоді нічого було не зрозуміло, закрили школи, ніхто не знав, що буде далі, як проходитиме ЗНО. Університет я обирала ближче до дому, адже тоді була повна невідомість, кордони закриті, з міст ніхто нікуди не виїжджав. Свою спеціальність я обрала через відео у TikTok. У ньому якась дівчинка дуже цікаво розповіла про те, чому варто обрати “Облік і оподаткування”, і мені дуже сподобалось, що і як вона говорить. Тоді в університети потрібно було подати п’ять заяв на спеціальності за пріоритетом, і саме ця спеціальність у мене була п’ятою з п’яти у списку. І якось так склалася доля, що я підтвердила заявку саме на цю спеціальність.
Юлія поділилася, що у першому семестрі на навчання студенти вийшли лише на кілька тижнів. Потім заклад закрили через посилення пандемії, рік навчалися дистанційно. Зазначила, що сесія та складання іспитів у такому форматі були досить успішними. Згодом розпочалося справжнє студентське життя та робота у студентській раді університету.
– Через рік я дізналася, що в університеті є студентська рада. Мені сподобалось, чим там займаються студенти: публікують сторіси, створюють контент у соцмережах, проводять та організовують різні заходи. Тож я вирішила долучитися до такого ком’юніті, так мене взяли на ведення сторінки нашого факультету. Але це ще було дистанційно і не зовсім було зрозуміло, що знімати та публікувати.
На другому курсі студенти університету знову провчилися очно близько місяця. А у лютому 2022-го почалося повномасштабне вторгнення. Навіть у таких умовах провели вибори студентського самоврядування, Юлії запропонували балотуватися на голову факультету фінансово-економічної і професійної освіти.
– Я висунула свою кандидатуру, мене обрали, я стала головою студентського самоврядування факультету. У мої обов’язки входило керування всіма студентами факультету, потрібно було робити студентське життя яскравим та цікавим. У мене склалася доволі хороша комунікація зі студентами, адже я будувала студентську раду з нуля, бо на нашому факультеті тоді в таких умовах все розформувалося.
У період війни та пандемії ми активно вели соціальні мережі факультету, брали участь у заходах, які організовувала міська рада, долучалися до зборів волонтера Сергія Притули, для притулку купували корм та підтримували всі цікаві ініціативи. Загалом класно проводили час, навіть зараз мені пишуть, що то були найкращі роки. Цьогоріч я закінчила чотири роки свого навчання та отримала диплом бакалавра.
“Польську мову мали вивчати всі студенти”
Юлія розповіла, що змогла поїхати навчатися до Польщі за програмою “Еразмус”. Навчалася там із лютого до червня. Це – програма обмінів студентів, викладачів та науковців країн-членів Євросоюзу та деяких інших країн, зокрема, України. Як вона зазначила, грант програми покривав витрати на трансфер, візу, страхування, проживання. Програма надає можливості короткострокових програм обміну: на навчання (2-12 місяців; до 24 місяців для студентів медичних спеціальностей), на виробничу практику (2-12 місяців).
– У цій програмі можна брати участь, тільки якщо університет уклав угоду із міжнародними університетами про обмін студентами. Наш університет тісно співпрацює із університетом Миколи Коперника, що в Польщі у місті Торун, у якому я і навчалась. Як студентам взяти участь у подібних програмах? Можна сходити у міжнародний відділ університету і запитати, які є чинні програми на семестр, щоб спробувати свої можливості та подати документи. Або ж так, як вийшло у мене, – прийшло запрошення від партнерів, що саме з економічного факультету потрібна одна людина, яка зможе поїхати на обмін на один семестр. Для початку потрібно було пройти внутрішній конкурс, подати всі документи, тоді вже затверджують, чи підходить такий студент, і тільки тоді реєстрація.
Насправді, було страшно їхати одній із Київської області, але, коли вже сіла в автобус, відчула себе вільною. Розуміла, що дороги назад вже немає, все тільки у моїх руках, а життя ніби починається з чистого аркуша. Навчання тривало один семестр. Спочатку у нас був орієнтаційний тиждень, де нам все розповіли про структуру університету, як буде проходити навчання, студмістечко та місто.
Навчання там – це стандартна освітня програма. Спершу було складно, всі пари викладали англійською мовою. Зважаючи на те, що вчила тільки базовий рівень англійської, а тут потрібно було розповідати про якісь економічні події та вирішувати проблеми іноземною. Щоб потрапити у програму, потрібен сертифікат на знання англійської з рівнем В2, але у ньому немає економічного спрямування, а загальні теми. Були дні, коли у мене було по 5 лекцій, вони могли тривати з 14:00 до 20:00, а більшість проходила в різних корпусах, тож потрібно було швидко орієнтуватися. Розклад занять ми створювали собі самостійно. Я навчалася на економічному факультеті з нахилом на облік. Потрібно було обрати предмети 50% економічного спрямування та 50% вільного.
Юлія Бойко поділилася, що в університеті Миколи Коперника були угоди з турецьким, іспанським, італійським, грецькими, українськими університетами. Студенти з цих країн жили в одному гуртожитку.
– Я жила в оточенні іноземних студентів, нас могло пов’язувати тільки одне – іноземна мова. Я її постійно практикувала, адже вона була всюди, викладачам було все одно, розумієш ти щось чи ні, тож, коли готувалася до лекцій та практичних, мозок просто кипів. До того ж була й польська мова, на яку мали ходити всі студенти, – там я вивчала початковий рівень. Перший тиждень я її взагалі не могла зрозуміти, навіть скільки грошей від мене у магазині хочуть. Постійно ходила з дівчинкою, яка у школі вивчала польську, аби вона мені все підказувала.
Деякі ж студенти могли розуміти російську мову. Один студент із Франції розповів, що колись грав у відеогру і йому там сподобалася одна пісня російською, що він вирішив вивчити цю мову. Казав, що російською йому краще висловлювати думки, ніж англійською та польською. Тож в таких умовах інколи доводилося спілкуватися і російською, при цьому розуміючи, що у нас йде війна.
“ПРОВОДИЛИ НОЧІ У МУЗЕЇ ТА ДИСКОТЕКИ У НІЧНИХ КЛУБАХ”
Юлія Бойко розповіла, що в університеті, в якому навчалася, так само була студентська рада для іноземних студентів, яку, до слова, очолював хлопець з Одеси. Тому навчання було сповнене не тільки лекціями, складними завданнями та екзаменами, а ще й яскравим життям поза межами вишу.
– Для нас організовували багато різних зустрічей, заходів, івентів. Там відрізняються заходи від тих, які проводять у наших українських університетах. Наприклад, у Польщі в усіх університетах є таке дуже дивне свято Ювеналія, яке триває кілька днів – з 9 до 12 травня. Біля навчальних закладів є басейни, де всі студенти збираються. Традиція полягає в тому, що коли випиваєш якусь пляшку алкоголю, потрібно кинути її у басейн: розіб’ється – складеш сесію, якщо ні – завалиш. Деякі студенти, у яких пляшка не розбивалася, пірнали по неї, а їх продовжували закидати, навколо билося скло. На такому дійстві були поліція та швидка допомога, бо святкується воно гучно і аж три дні.
Також ми подорожували у сусідні міста, були вечори в парку, ночі у музеї, долучалися до спортивних змагань. Дуже часто проводили дискотеки у справжніх нічних клубах міста, це було можливим за домовленістю зі студентським самоврядуванням, і там були ментори, які слідкували за студентами.
“ЯКБИ У НАС ВСЕ ВЧИЛИ АНГЛІЙСЬКОЮ, БУЛО Б НЕ ГІРШЕ, НІЖ У ЗАКОРДОННИХ УНІВЕРСИТЕТАХ”
Також Юлія поділилася думками про освітню систему навчання в Україні та за кордоном, порівняла, чим саме вони відрізняються:
– У нашому університеті викладачі турбуються, щоб освітня програма була правильно сформована, список літератури рівненько оформлений, а лекції та практичні проходили ідеально. У Польщі ж викладачі над цим не заморочуються, у них також є освітній план, за яким потрібно вивчити певну інформацію, але якщо цього не зробити, то це проблеми студентів. Домовитися там теж не можна, до прикладу, коли часто не відвідував пари. Якщо в Польщі не складаєш екзамени, завалюєш сесію, то потрібно повторно проходити програму за семестр за цим предметом вже в Україні.
Там кожен викладач має свій підхід до викладання матеріалу свого предмету. З економіки нам показували на практиці, як виходить облік документів на підприємстві, а викладачі з психології водили у квест-кімнату. На заняттях у нашому університеті ми також відвідували різні підприємства, державні установи та музеї, а ще проводили онлайн-лекції з працівниками різних українських компаній. В Україні досить високий рівень освіти, і якщо б ми все вивчали англійською мовою, то було б не гірше, ніж у закордонних університетах.
Якщо відібрати інтернет та зв’язок я, напевно, не вижила б там і дня. Коли з’являлися якісь проблеми, телефонувала своїм викладачам з Переяслава по допомогу, вони мене підтримували. Дуже дякую адміністрації університету, адже коли мені випала можливість поїхати за кордон, я прийшла і сказала, що, якщо потрібно, звільнюся зі своєї посади і хтось інший буде виконувати мої обов’язки. Але ректор сказав, що не бачить проблеми, щоб займатися цим дистанційно. Тобто я навчалася та ще й дистанційно працювала. Моя завідувачка кафедри сказала, що ми можем кожну п’ятницю зідзвонюватися по відеозв’язку та спілкуватися, і я так чекала тих п’ятниць. Перші тижні мені це давало спокій, що можу поділитися всім, що тут відбувається, зі знайомою людиною.
“ТАМ СТАВЛЯТЬ У РАМКИ: ТИ або ВИЖИВАЄШ, АБО НІ”
Юлія зізналася, що навчання іноді було складним морально. На шляху було багато випробувань та емоцій, з якими потрібно було справлятись самій:
– Я навчилася тримати себе в руках у максимально складних ситуаціях, адже коли їдеш кудись далеко сама, то доводиться взяти себе в руки, на тобі відповідальність за все своє життя. Ти не можеш подзвонити і сказати: “Ма, допоможи мені”. Туди я приїхала, все іноземною мовою, і ото сидиш наче сама на всій земній кулі, взагалі немає до кого звернутися… Бували моменти, коли нападала паніка. Так траплялося, коли потрібно було зробити багато завдань, а я ще й захворіла, ще купа всього. Тоді я поплакала, заспокоїлася, дізналася, як це зробити, і почала вирішувати всі проблеми.
Кожен день – це вихід із зони комфорту. Якщо сама не зробиш цей крок, його ніхто за тебе не зробить. Там я познайомилася зі студентками-українками, ми разом щось вирішували та допомагали одна одній. Там просто ставлять у рамки: або ти виживаєш, або ні. Були випадки, коли студенти, які також приїхали на навчання, через деякий час просто поверталися додому, адже емоційно, морально та фізично не могли цього витримати. Я й сама думала, що через тиждень захочу додому.
Чи поїхала б я ще? Не знаю, це класний досвід, адже у своїй голові ти повністю не розумієш, на що здатен, там ти зможеш відчути себе самостійним, зрости. Якщо у студентів буде можливість вибору – їхати чи не їхати, я б радила їхати. Якщо бояться, то варто йти туди, де страшно.
Нагадаємо, що нещодавно Дмитро Свояк розповів Інформатору, як це – бути суддею у Переяславі. Інтерв’ю – тут.
Яна Малишко
Фото: Віталій Усик та надані Юлією Бойко
Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше ексклюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
