![](data:image/svg+xml;charset=utf-8,<svg height="675" width="1200" xmlns="http://www.w3.org/2000/svg" version="1.1"/>)
ТОП-9 публікацій за версією журналістів Інформатора. Чи читали ви їх?
Черговий рік плідної роботи Інформатора подарував нам кілька публікацій, якими без зайвої скромності можна пишатися. Журналісти відібрали власні улюблені для них самих матеріали. Тут – і величезне дослідження про Альту, і розлогі інтерв’ю із непересічними людьми, й оригінальні авторські колонки. Словом, якщо ви щось із цього пропустили, саме час надолужити.
Яна Малишко, журналістка
“МОЇ РІШЕННЯ ВПЛИВАЮТЬ НА ДОЛІ ЛЮДЕЙ”: ЯК ЦЕ – БУТИ СУДДЕЮ У ПЕРЕЯСЛАВІ, РОЗПОВІВ ДМИТРО СВОЯК”
Це інтерв’ю було не моєю ініціативою. З самого початку його мав робити наш редактор, та в останній момент він вирішив “спригнути” з цього завдання і доручити його мені. Спочатку була стадія заперечення, адже це для мене здавалась досить відповідальною та серйозною робота, іншого рівня. Головний герой – не звичайна людина зі звичайною професією, а той, від кого багато чого залежить, зокрема, й людські долі. Потім було дещо страшно, це вже був значно вищий рівень моєї роботи, тут потрібно було не тільки не “облажатись”, а й показати свій професіоналізм як герою інтерв’ю, так і редактору.
Хвилюючим було і те, що інтерв’ю ми записували у будівлі суду в кабінеті Дмитра Свояка, що також додавало атмосферки. Перед початком самого інтерв’ю ми обговорили всі деталі, тоді мені здалося, що буде досить непросто провести цю розмову. Але все пройшло добре, понад три години спілкування виявилися без зайвого “напрягу”, пафосу та незручностей. Він відповідав на всі запитання, а я в свою чергу змогла запитати все, що мене цікавило. Після інтерв’ю ми ще хвилин 40 вже не під запис поговорили про деякі проблеми міста та роботу місцевих установ, висловили на це свої погляди.
Про свою роботу Дмитро Свояк розповідав так: “Суддя ухвалює рішення, які впливають на долі людей, й часто одна зі сторін не задоволена таким рішенням. Прямих погроз у зв’язку зі здійсненням судочинства в мій бік не висловлювали. Випадки ж втручання у здійснення судочинства траплялися, і я реагував на це у визначеному законом порядку. У зв’язку із запровадженою в Україні в останні роки відкритістю судової влади виникають перестороги щодо забезпечення належного ступеню безпеки та захисту членів сім’ї та близьких осіб суддів. На жаль, випадки погроз у бік суддів та реальних посягань на їхні життя і здоров’я трапляються”.
“ЩОБ НЕ СТАЛОСЯ, МОТОЦИКЛА НІКОЛИ НЕ ПРОДАМ”: ЄВГЕНІЙ КАЛАНТАЙ ІЗ ПЕРЕЯСЛАВА ПРО СТАНТРАЙДИНГ, РЕКОРД УКРАЇНИ ТА ВЕСІЛЛЯ”
Одним із найяскравіших головних героїв моїх інтерв’ю у 2024 році виявився Євгеній Калантай, засновник клубу PSC (Pereyaslav Stunt Club). Його заочно я знала давно, точніше, багато про нього чула. Адже років 5-8 тому, на піку своєї популярності, це було круте та відоме у місті ком’юніті мотоциклістів. Тоді про них, напевно, знав кожен другий, адже хлопці робили класні шоу, виступали на різних місцевих святах та заходах. Ще тоді, десь у 15 років, я із захопленням спостерігала за трюковою їздою цих хлопців на головній площі міста та навіть не підозрювала, що в майбутньому запишу одне із найкращих своїх інтерв’ю із засновником цієї “двіжухи”. Бо все, що пов’язане з авто- та мото- мене цікавить із самого дитинства.
Я із захопленням слухала про створення клубу, яким тоді це було унікальним для нашого міста. Тоді молодь займалася тим, від чого “горять” очі: працювали, вивчали щось нове, аби здивувати людей, набували класних навичок у мотоспорті. Особливо вразило те, як через деякий час, після паузи руху, Євгеній Калантай намагався заново відродити традиції відкриття та закриття мотосезону. Також цікаво було послухати про рекорд України, який зробив хлопець – 382 кола на задньому колесі за 32 хвилини, та про здійснення його мрії – власне весілля у мотостилі!
Про своє захоплення він говорив так: “Мото – це моє хобі, моя ціль у житті. Я відчуваю себе вільним, навіть коли просто їду мотоциклом у колоні, де безліч знайомих байкерів, які будуть за тебе горою та допоможуть у будь-якій ситуації. Це круто, відчуваєш себе зовсім інакше, наче всесильний. Іноді буває, що дім-робота, а потім їдеш на якийсь захід і просто кайфуєш від цього дня, а потім цими емоціями заряджений ще на найближчий місяць”.
“ПРОБЛЕМА В ЛЮДЯХ, А НЕ У ТВАРИНАХ”: ОДИН ДЕНЬ ІЗ ЖИТТЯ СОБАЧОГО ПРИТУЛКУ В ПЕРЕЯСЛАВІ
Великий та важливий проєкт, який вдалося створити буквально за кілька днів. Безпритульні тварини – це складна тема для суспільства та нашого міста зокрема, адже з кожним роком їхня популяція збільшується через безвідповідальність та байдужість людей. Собачий притулок громадської організації “У добрі руки” у Переяславі працює восьмий рік. За час його існування волонтери знаходили прихисток для сотні безпритульних песиків. Такий репортаж для мене був чимось особливо важливим як для людини, яка любить тварин більше, ніж людей. Години розмов із зоозахисницями Аліною Римар та Тетяною Чеботарь, історії покинутих собак, виживання під час війни, фінансування місцевої влади… Ця історія мені показала, що як би тяжко не було, потрібно продовжувати працювати заради тих, хто дає нам сенс життя.
166 собак. У кожного своя історія, свій шлях, який привів до притулку. Вони не мають люблячої сім’ї, достатньої свободи та простого собачого щастя. Але їм неабияк пощастило в іншому, опинитися саме тут, під наглядом дбайливих волонтерок, для яких кожна собака “своя”, у яких любові та піклування вистачає на всіх, попри тяжку щоденну роботу в притулку. Підтвердження цьому – охайні вольєри, доглянуті тварини та повні мисочки корму.
Аліна Римар висловила свою думку: “Дуже розповсюджена історія, коли люди десь знаходять цуциків, дзвонять та кажуть: “Заберіть, бо дуже шкода”. Нам також дуже шкода, але, на жаль, всіх вмістити не можемо. Був такий час, коли на свій страх та ризик забирали на перетримку цуциків, але вони живуть у нас вже по 2-3 роки. Розумієте? У нас всі залишаються до кінця, поки їх хтось не забере”.
“Я як робила, так і буду робити свою справу, але, чесно, останнім часом просто опускаються руки. Проблема в людях, а не у тваринах, і це потрібно до них донести, достукатись, адже людина може вирішити свої проблеми сама, а собака – ні. У Переяславі безпритульних тварин менше не стає. Зі стерилізацією також великі проблеми, адже люди звертаються тільки тоді, кола собака вже народила цуценят. Ми працюємо сім років, а маленькі цуцики як були так і є. Але зараз йде війна і нам потрібно основну допомогу спрямовувати на евакуацію собак”, – поділилася Тетяна Чеботарь.
ДАРІЯ СУХОТЕНКО, ЖУРНАЛІСТКА
ТАЇСА ТКАЧЕНКО ВІДКРИВАЛА СЬОМУ ШКОЛУ В ПЕРЕЯСЛАВІ, МАЙЖЕ 50 РОКІВ ПРИСВЯТИЛА ОСВІТІ: ЕКСКЛЮЗИВНЕ ІНТЕРВ’Ю ДЛЯ ІНФОРМАТОРА
Поки що я пропрацювала в Інформаторі короткий проміжок часу, всього 4 місяці, але радію, що без сумнівів змогла зібрати три статті, які залишаться у моєму серденьку. У перший місяць роботи мені дали завдання записати інтерв’ю з “людиною, яка тривалий час працює на одній роботі”. Я довго думала, кого ж обрати, шукала відповідних знайомих, щоб менше хвилюватись. Таким чином дійшла до моєї колишньої вчительки фізики Таїси Ткаченко. З нею у мене пов’язані найтепліші спогади за всі шкільні роки. Дуже добра та розуміюча вчителька, нещодавно вийшла на пенсію. Якось на уроці вона обмовилась, що відкривала місцеву школу №7 (нині – ліцей імені Володимира Мономаха). Тоді я була малою, і не дуже звернула на це увагу, але у потрібний момент згадалось.
Я очікувала від інтерв’ю приємних емоцій та цікавої інформації – все ж Таїса Василівна має величезний досвід у освіті та точно має що розповісти. Але все виявлось набагато краще – так, що у заголовку додалось слово “ексклюзивно”. Таїса Ткаченко мала важке дитинство, наслідки якого відчуває й досі. Але найцікавіше – її наполегливе відстоювання життєвої позиції. Вона йшла проти всіх і самостійно досягала успіху. Окрім фізики, яку вона обрала способом “бо інше не підійшло”, Таїса Василівна була громадською діячкою та двічі, у 1996 та 2002 роках, ставала “Людиною року” в Переяславі. Додам, що на початку розмови вона сказала: “Та я навіть не знаю, що тобі розповісти…”. Так буває часто, але потім ці ж люди виявляються неймовірно цікавими особистостями.
Відкриття місцевої школи №7 (нині – ліцей імені Володимира Мономаха) – важливий пункт у біографії Таїси Ткаченко. Цю школу дуже довго ніхто не брався відкривати, бо було чимало проблем на самому об’єкті. Але, як каже сама Таїса Василівна, всі чоловіки, яким пропонували це зробити, відмовлялись. Потім це доручили молодій жінці – і все вийшло.
Про ті події Таїса Василівна згадує так: “Дуже довго стояла сьома школа, все ніяк не могли її відкрити. Було кілька директорів та їх вистачало лише на кілька місяців. Проблем чимало: великий об’єкт, від того, що тривалий час школа була незакінчена, то від дощу прогнили вікна та підлога, не було постійного фінансування та прикріплених будівельників. Коли школу вже довели до ручки, дали фінансування. Тоді школою зайнявся Микола Кардаш: якби не він, то не було б і школи. Так він запросив мене до кабінету та запропонував стати директором”.
Після публікації стаття зібрала багато реакцій та коментарів від колишніх учнів Таїси Василівни. Всі вони дякували їй за світлі шкільні роки. Деякі навіть впізнали себе на світлинах з її альбому. Як підсумок, у моїй голові вона тепер не просто “добра вчителька фізики”, а жінка, яка, незважаючи ні на що, самостійно вибудувала свій успіх.
“НІХТО НЕ РОЗУМІВ, ЩО НА НАС ЧЕКАЄ. АЛЕ РАЗОМ БУЛО ЛЕГШЕ”: СОФІЯ ГОРОБЧЕНКО ІЗ ПЕРЕЯСЛАВА – ПРО ДФТГ, ЗБИТІ “ШАХЕДИ” ТА КУЛЬТУРУ
Інтерв’ю з бійцем переяславського ДФТГ Софією Горобченко теж перевершило всі очікування. Найбільше мене цікавила тема збиття “шахедів”. Згодом дізналась, що Софія працювала журналісткою і є редакторкою англомовного сайту про традиційний одяг інших країн. Мабуть, це вперше, коли протягом всього інтерв’ю я зовсім не хвилювалась, а навпаки, була повністю занурена у розмову.
Софія Горобченко розповіла, що з перших днів повномасштабного вторгнення приєдналась до новоствореного ДФТГ у Переяславі. Хоча до цього працювала журналісткою і навіть не уявляла собі таких змін у професії. “Вже на четвертий день з початку війни я вирішила діяти. Годі боятися, сидіти вдома і безперестанку дивитися новини. Мій колишній чоловік – військовий, тож у нас була власна зброя, з якою ми пішли на блокпости міста, – розповіла бійчиня.
Окрім власної сильної історії, вона розповіла детальніше про діяльність добровольчого формування. На момент запису інтерв’ю вони збили 5 “шахедів”, а зараз мають на рахунку вже 17 збитих цілей. Софія – начальниця штабу, але про дрони ми говорили найбільше. Через брак особового складу доводиться виконувати багато іншої роботи.
Говорили і про її захоплення традиційним одягом, у Софії аж загорілись очі. Вона й досі не знає, чому її так цікавить ця тема, але впевнена, що хотіла б займатись цим після закінчення війни. Найпопулярніша стаття на її сайті – про традиційний мексиканський костюм – набрала майже 700 тисяч переглядів. Вона розповіла, що раніше часто відвідувала тематичні форуми та співпрацювала з музейниками. Наприкінці розмови Софія поділилась, що знову для себе згадала, ким була і чому. Роки війни глобально змінили її життя.
АЛЬТА – ЗГАДАТИ ВСЕ: ЯК ІСТОРИЧНА РІЧКА СТАЛА НЕ ГОРДІСТЮ, А ГОЛОВНОЮ ПРОБЛЕМОЮ ПЕРЕЯСЛАВА
Велику статтю про річку Альта я жартома називаю “літописом”. У ній зібрала історичне минуле, роки конкретних змін та нинішні проблеми, які розібрала та пояснила, якщо так можна сказати. Написання зайняло кілька місяців через складність у спілкуванні з місцевою владою, яка, на мою думку, навпаки повинна бути зацікавленою у поясненні того, що зараз відбувається з річкою та її берегами. “Літопис” вийшов змістовним та цікавим, така собі повна картина шляху річки Альта. Кропітка робота та велика кількість інформації, яку, до речі, мені доводилось перечитувати багато разів, щоб прожити цю історію і все зрозуміти. Або принаймні спробувати зрозуміти, бо до цього – у 2021-2022 роках, коли були найбільші зміни, – мене цікавило лише як гарно написати контрольні у школі.
Щодо написання цієї статті у мене змішані емоції. З одного боку я поглибила свої знання та й загалом працювала над серйозним матеріалом. Зібрала всі проблеми, про які раніше писали на Інформаторі, та розібрала їх за допомогою відповідей міської ради. Однак з іншого – намучилась з інформаційним запитом, починаючи від його подання до отримання відповіді. Спочатку не вийшло нормально поспілкуватися з головним архітектором, бо “це не в його компетенції”. Тоді біганина кабінетами у міській раді. Місяць очікували відповіді, щоб потім виявилось, що все відправили не на ту адресу. Згодом довелось посилати ще один запит, бо відповіді зовсім нечіткі. Хоча в результаті ясніше так і не стало.
У статті розповіла про фантастичні ідеї міського голови про вигляд набережної, ілюзію розроблення проєктно-кошторисної документації, чому річку хотіли назвати ставком та для чого накидали у неї бетонних плит. Як підсумок, у вересні до Переяслава приїздила Державна екологічна інспекція, яка встановила низку правопорушень і зобов’язала прибрати плити.
Віталій Усик, редактор
То навіщо в Альту накидали бетонних блоків? Колонка редактора про те, як міська рада Переяслава відповідає на інформаційні запити
Цього року я писав зовсім мало великих текстів, із масштабних інтерв’ю взагалі було лише одне – із найвпливовішою людиною 2023-го, волонтером Русланом Стародубом. Тому в цю підбірку включатиму лише ті матеріали, під час написання яких відчував найбільше натхнення, – авторські колонки. Бо пишу їх тоді, коли не написати просто не можу, тобто коли вже вривається терпець чи мені щось настільки цікаво, що хочеться цим поділитися.
Ось ця – про Петра Пурденка, Альту та співпрацю із міською радою – з тих, що про “терпець”. Бо носив її у собі, мабуть, кілька місяців. Публікація про минуле, теперішнє та майбутнє Альти стала однією із головних для Інформатора цього року. Й працювала над нею, по суті, вся редакція протягом тривалого часу. Очевидно, що було би швидше, якби головний архітектор міста спокійно дав відповіді на запитання, які ми йому підготували, а не ганяв нас із запитами, посилаючись на те, що ми, мовляв, колись щось “перекрутили” у його коментарях і тепер він не спілкуватиметься із нами словами через рот. У цій колонці я, здається, чітко довів, що Інформатор ніколи нічого не перекручував у його інтерв’ю, надав цьому відповідні докази.
Щиро хотів би, щоб цієї публікації не було взагалі, і з міською радою була адекватна співпраця. Але маємо те, що маємо. Насправді, ж поведінка Пурденка – це лише частина проблеми. Бо далі ми подавали інформаційні запити на міську раду, й відповіді, які отримали, взагалі не задовольнили нас своєю розлогістю та детальністю. Словом, по суті, тими відповідями нас послали куди подалі, що все ж не завадило нам зробити класний матеріал про Альту, а мені дало нагоду написати таку ось колонку про закулісся переяславської журналістики.
Шоу чи реальний пошук рішення: чого депутати міськради Переяслава хотіли від місцевих ЗМІ (відповіді у цьому тексті не буде)
Це був один із найвеселіших моментів на сесіях Переяславської міської ради цього року. Відразу ж цитую свою колонку, щоб ввести вас у курс справи: “На сесії міської ради Переяслава 20 червня внесли зміни до “Програми висвітлення діяльності Переяславської міської ради та її виконавчих органів у засобах масової інформації на 2024 рік”. Зокрема, збільшили фінансування на 200 тисяч гривень. Тепер загальна сума на висвітлення на рік становить 700 тисяч гривень. У тривалому обговоренні цього питання взяли участь навіть представники переяславських ЗМІ, тому про якесь об’єктивне висвітлення цієї теми не може йтися”.
Так, журналісти виступали перед депутатами, розповідали про свої проблеми, а потім про це писали. Насправді, писав лише я, бо тільки наше медіа не зацікавлене у бюджетних грошах, тому може висвітлювати все, що хочеться, не зважаючи на ймовірний так званий конфлікт інтересів. Я не розумів, як правильно написати про ту сесію абсолютно незаангажовано, якщо, сам того особливо не бажаючи, став її учасником. Тож і довелося видавати суб’єктивну думку із досить вільним переказом того, що там відбувалося.
Круто, що наприкінці року редакторка “Вісника Переяславщини” Валентина Батрак послуговувалася зокрема цим текстом у підготовці вже своєї колонки про мене. Уявляєте, про мене написали цілий критичний матеріал! Трішки шкода лише, що жодна зі здогадок авторки не була точною. А в цілому ж у своїй колонці я чесно описав стосунки керівників переяславських медіа: “Інколи ми мало не дружимо, а часом можемо не вітатися одне до одного. Припускаю, що після цієї публікації у мене особисто з кимось стосунки знову погіршаться. Але я у таких випадках завжди собі нагадую: це просто робота, особисте окремо”.
Інформатор вихідного дня: нехай вас не лякає назва та загальна тема роману “Імперфекціоністи”, він – це насолода
Якщо моя підбірка вже виходить такою “журналістською”, то й завершу її текстом про книгу “Імперфекціоністи”, у якій йдеться про працівників однієї римської газети. Те, що ми пишемо для традиційної суботньої рубрики “Інформатор вихідного дня”, – це також авторські колонки. У них ми ділимося своїми думками про чи то певний фільм, чи то серіал, книгу або взагалі будь-який вид контенту.
Особисто мені складно визначити, який матеріал цієї рубрики більш вдалий. Трапляються і значно гірші, коли навалюється багато роботи й цю колонку доводиться писати нашвидкуруч в останній момент. Але про роман у оповіданнях “Імперфекціоністи” я писав із задоволенням, поволі згадуючи його миттєвості.
Знову ж слід зайнятися самоцитуванням, бо краще від себе самого я вже не напишу: “Імперфекціоністи” – це максимальна насолода. Роман про мою улюблену професію, про залаштунки журналістики, про звичайних людей. Читаючи його, інколи я сміявся, інколи обурювався, інколи мало не плакав, але жодного разу не був байдужим”.
На момент прочитання то була для мене найкраща книга року. Втім зараз вона не потрапляє навіть до трійки. Тому, як невеличкий бонус, презентую вам найкраще прочитане мною у 2024-му: Ілларіон Павлюк “Білий попіл”, Стівен Кінг “Казка”, Андрій Сем’янків “Танці з кістками”.
Нагадаємо, що нещодавно ми підготували ТОП різдвяно-новорічних фільмів 2024 року. Що варто подивитись для святкового настрою, дізнавайтесь тут.
Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше екслюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.