Чим запам’ятається тиждень, що минає? Найголовніші новини Переяславщини – в одній публікації.
Цього тижня у Переяславі презентували документальний фільм про Дмитра “Да Вінчі” Коцюбайла. Також в Університет Григорія Сковороди приїздила редакторка “Телебачення Торонто” Саша Гонтар. Вшановували і пам’ять Тараса Шевченка в роковини його смерті. Також надійшла гірка звістка з фронту про загибель Юрія Обертія, а під час повітряних атак на Переяславщині уламки ворожих шахедів пошкодили будинки. Все це та інше Інформатор зібрав у традиційному суботньому дайджесті.
НА ВІЙНІ ЗАГИНУВ ЮРІЙ ОБЕРТІЙ
5 лютого під час виконання бойового завдання та перебування на вогневій позиції біля населеного пункту Срібне Покровського району, що на Донеччині, загинув солдат Збройних сил України Юрій Обертій із Тарасівки (Ташанська ТГ). Йому було 39 років.
Юрій Обертій був призваний на військову службу Дарницьким РТЦК та СП міста Києва 11 вересня 2024 року. Служив номером обслуги 1 механізованого відділення механізованого батальйону військової частини А4955.
ВІДКРИЛИ МЕМОРІАЛЬНУ ДОШКУ ІВАНУ КУЗЬМЕНКУ
8 березня на фасаді гімназії у селі Пристроми (Студениківська ТГ) встановили меморіальну дошку колишньому учню, загиблому 38-річному військовому Івану Кузьменку. Її відкрили дружина Юлія та син Нікіта. Це вже п’ята дошка пам’яті загиблим захисникам на стіні закладу.
Іван Кузьменко загинув 11 березня 2024 року біля населеного пункту Пречистівка Волноваського району, що на Донеччині. Служив старшим механіком стрілецького батальйону військової частини А1376.
“На захист Вітчизни воїн став у перший день повномасштабного вторгнення, пішов добровольцем. Його відвага і сміливість вшанована державними нагородами – “Золотим Хрестом” та відзнакою “Ветеран війни”,- йдеться у повідомленні.
“Загалом у Студениківській громаді загинуло 23 герої, із них 10 – жителі села Пристроми, вісім – випускники нашої школи. Пам’ять про них залишиться жити у поколіннях. Низько вклоняюся родинам, які виховали таких сміливців”, – сказав директор Пристромської гімназії Сергій Кириченко.
НА ПЕРЕЯСЛАВЩИНІ УЛАМКИ БЕЗПІЛОТНИКІВ ПОШКОДИЛИ БУДИНКИ
9 березня російські війська атакували Україну 119-ма ударними БпЛА типу “Shahed” та безпілотниками-імітаторами різних типів. Наслідки ворожої атаки фіксують у Бучанському та Броварському районах. У двох населених пунктах Бучанського району пошкоджені три автомобілі, а у Броварському – пошкоджена господарча будівля. Влучань в об’єкти критичної та житлової інфраструктури не допустили. Постраждалих серед населення немає. Також вночі на підступах до столиці зафіксували 33 ворожих БпЛА. 12 з них знищили засобами ППО, решта – локаційно втрачені або покинули повітряний простір.
10 березня 176-ма ударними БпЛА типу “Shahed” та безпілотниками-імітаторами різних типів. На Київщині в Обухівському районі пошкоджений дах приватного будинку, виникало загорання трав’яного настилу. У Бучанському районі також пошкоджений дах приватного будинку, а у Фастівському – ліквідували загорання трав’яного настилу. Влучань в об’єкти критичної інфраструктури не допустили. Постраждалих серед населення немає. На підступах до столиці зафіксували 16 ворожих БпЛА, 12 з них знищили сили ППО. Ще 4 локаційно втрачені або покинули повітряний простір. Інформації щодо пошкодження та постраждалих внаслідок падіння уламків немає.
11 березня балістичною ракетою Іскандер-М та 126-ма ударними БпЛА типу “Shahed” і безпілотниками-імітаторами різних типів. У Бориспільському районі уламки пошкодили 7 приватних будинків та два автомобілі. В будинках вибиті вікна, посічені фасади та покрівлі. Також в Бориспільському та Обухівському районах виникли загорання трав’яного настилу. Влучань в об’єкти критичної інфраструктури не допустили. Постраждалих серед населення немає. На Переяславщині внаслідок падіння “шахеда” у Мазінках (Переяславська ТГ) пошкоджені житлові будинки. Постраждалих немає.
12 березня трьома балістичними ракетами Іскандер-М та 133-ма ударними БпЛА типу “Shahed” і безпілотниками-імітаторами різних типів. На Київщині в одному з населених пунктів Фастівського району сталося загорання магазину меблів на площі 500 кв. метрів, пожежу ліквідували. В Обухівському та Броварському районах пошкоджені по одному приватному будинку. У Вишгородському районі ліквідували пожежу трав’яного настилу. Влучань в об’єкти критичної інфраструктури не допустили. Постраждалих серед населення немає. На підступах до столиці зафіксували 12 ворожих БпЛА, 5 з них знищили сили ППО. Ще 6 локаційно втрачені або покинули повітряний простір. Інформації щодо пошкодження та постраждалих внаслідок падіння уламків немає.
13 березня росіяни випустили по Україні балістичну ракету Іскандер-М, 117 ударних БпЛА типу Shahed та безпілотників-імітаторів різних типів. Від уламків “шахедів” постраждали два домоволодіння у Дівичківській громаді, що на Переяславщині. у будинках повністю вибиті вікна, пошкоджені паркани, покрівля на будинку також є інші пошкодження. З людей ніхто не постраждав.
14 березня двома балістичними ракетами Іскандер-М, 178-ма ударними БпЛА типу “Shahed” та безпілотниками-імітаторами різних типів. На Київщині Постраждалих серед населення немає. Влучань в об’єкти критичної інфраструктури не допущено. В Білоцерківському районі в наслідок ворожої атаки пошкоджено 7 приватних будинків – у них вибиті вікна. В Яготинському районі на території приватного домоволодіння пошкоджено дах альтанки. Інформація про постраждалих відсутня. На підступах до Києва було зафіксовано 21 ворожий БпЛА. 13 з них знищили засобами ППО, решта – локаційно втрачені або покинули повітряний простір. Інформація про пошкодження критичної інфраструктури чи постраждалих внаслідок падіння уламків – відсутня.
НА ПЕРЕЯСЛАВЩИНІ ВИЯВИЛИ ТРИ НЕСАНКЦІОНОВАНІ СМІТТЄЗВАЛИЩА
Державна екологічна інспекція столичного округу провела планову перевірку Студениківської сільської ради (Студениківська ТГ) та виявила неналежно виконані повноваження у сфері охорони земель та управління відходами.
На території Студениківської громади виявили три несанкціоновані сміттєзвалища. Інспектори встановили, що не вирішене питання щодо розміщення на території громади об’єктів оброблення відходів та створення пунктів роздільного збирання побутових відходів.
Також Студениківська сільська рада не вживає заходів, спрямованих на забезпечення сприятливого режиму водних об’єктів, попередження їхнього забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин. Не розробляється документація із землеустрою щодо організації і встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг із встановленням режимів використання та охорони цих територій.
Екологи з’ясували, що у громаді не розробили та не затвердили в установленому порядку проєкт із землеустрою щодо організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду місцевого значення – регіонального ландшафтного парку “Студениківський”. Інспектори склали акт та надіслали вимогу сільській раді щодо прийняття відповідних управлінських рішень.
ТЕРАПЕВТИЧНУ ЗУСТРІЧ ПРОВЕЛИ ДЛЯ ДРУЖИН ЗАГИБЛИХ ТА ЗНИКЛИХ БЕЗВІСТИ ВІЙСЬКОВИХ
11 березня у молодіжному просторі “Зустріч” у Переяславі для дружин загиблих захисників провели психотерапевтичний захід під назвою “З весною у серці”. Його організував Центр соціальних служб Переяславської громади спільно з благодійним фондом “Рокада”.
Фахівчиня благодійного фонду Маріанна Щолокова звернула увагу на те, що турбота про себе – це спосіб зберегти свою унікальність і сили, щоб мати можливість продовжувати підтримувати інших і жити з надією. Пропрацювала з учасницями практики на відновлення власного ресурсу, подяки до себе, під час яких кожна ділилася своїми думками та переживаннями.
Частину заходу присвятили творчості у комбінованій техніці валяння – мистецтві створення квіток із тонких волокон вовни. “Працюючи руками, дбайливо формуючи кожну пелюстку, жінки вкладали у свої вироби не тільки технічні навички, а й частинку свого тепла, любові та спогадів про найдорожчих. Всі створені квіти зібрали в один букет, що символізував єдність, надію та силу відродження”.
У ПЕРЕЯСЛАВІ ПРОВЕЛИ МІТИНГ ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
10 березня у переяславському музеї “Заповіту” відбувся мітинг вшанування пам’яті Тараса Шевченка. Він помер рівно 164 роки тому. Біля пам’ятника українського поета зібралися працівники музею, міської ради Переяслава, учні та викладачі гімназії №2 та інші прихильники слова Кобзаря. Згадували Шевченка як художника, поета та ніжну особистість.
Міський голова Переяслава Вячеслав Саулко на початку мітингу сказав: “Кожного року ми збираємось біля бюсту нашого великого Тараса Григоровича Шевченка. Немає, мабуть, жодної людини, яка не знає його віршів, яка б не жила тим, як нам казав Шевченко. Сьогодні кожен військовий із передової цитує його слова. Для них це як пророцтво про те, як жити і воювати”.
Тарас Шевченко малював картини ще до того, як став поетом. За великі успіхи у графіці він отримав срібну медаль в Петербурзькій академії. Прославися тим, що став талановитим ілюстратом, а також портретистом та живописцем. Доробок Тараса Шевченка у образотворчому мистецтві – 835 творів. Крім цього, написав понад 150 портретів і понад пів сотні автопортретів. У світі існує 16 музеїв, присвячених Тарасові Шевченку, 10 з них – саме в Україні.
Мітинг провели на території музею-будинку, в якому Шевченко написав свої геніальні твори. Також тут можна побачити деякі репродукції його картин. Старша наукова співробітниця НІЕЗ “Переяслав” Наталія Кухарєва розповіла, що експозицію музею відкрили 18 квітня 2008 року у будинку колишнього переяславського лікаря Андрія Козачковського.
– Саме у цей будинок Тарас Шевченко приїздив до Козачковського чотири рази, – розповіла Наталія Кухарєва. – У один із візитів мав змалювати місцеві архітектурні споруди: Вознесенський собор, який збудували у 1695-1700 роках коштом гетьмана Івана Мазепи, Михайлівську церкву, яку збудували на третині фундаментів Михайлівського собору, Покровську церкву, яка збудована у 1708 році. Також малював хрест, який стоїть на місці вбивства князя Бориса у 1661 році. А ще – краєвиди сіл, які він дуже любив. Він навіть писав Козачковському: “Раю кращого на тім світі не буде, як оці Андруші. Пам’ятаєш, як ми там карасів ловили?”
Вперше Тарас Шевченко приїхав до Переяслава 19 серпня 1845 року. Тоді Андрій Козачковський влаштував вечірку, на яку запросив інтелігенцію. Того дня Шевченка прозвали батьком української нації, яким він залишається й досі. Другий приїзд поета був найдовшим – він тяжко хворів. Але за той час написав такі твори: “Наймичка”, “Кавказ”, посвята до поеми “Єретик”, “І мертвим, і живим…”, “Холодний яр”, “Давидові псалми”, “Маленькій Мар’яні”, “Минають дні, минають ночі”, “Три літа”. 25 грудня 1845 року він написав свій безсмертний “Заповіт”, бо думав, що до ранку не доживе. Та все ж йому вдалося одужати, прожив після цього ще понад 15 років.
В УНІВЕРСИТЕТІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ ПОБУВАЛА САША ГОНТАР З “ТЕЛЕБАЧЕННЯ ТОРОНТО”
14 березня в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі в рамках проєкту “Платформа можливостей” відбулася зустріч з редакторкою та ведучою “Телебачення Торонто” Сашею Гонтар. Медійниця завітала до Переяслава разом зі своєю собачкою Марлою та розповіла студентам про внутрішню роботу медіа, поезію та гумор.
Спочатку Саша Гонтар згадала про своє дитинство та юність на Кіровоградщині. Зазначила, що її життя там нічим не відрізнялося від інших звичайних людей: “Якби не моє сильне захоплення літературою, я б не зробила із себе нормальну людину. Я рада, що у мене була бібліотека, в яку я ходила та щось вивчала”.
Саша Гонтар за освітою вчителька початкових класів, проте ніколи нею не працювала, бо на п’ятому курсі перевелася на спеціальність “Журналістика”: “Я просто займалася пошуком того, що мені подобається. На другому курсі мене осяяла думка, що навряд буду вчителькою початкових класів. Потім потрапила у вир роботи закладів громадського харчування. Коли вже навчалася на журналістиці, мені викладачка порадила робити блог із жартами про регіональні медіа. Я знімала якісь огляди новин, а мої викладачі були просто в захваті від цього. Я, чесно, не розуміла чому. Одного разу моя викладачка запостила у Facebook один із моїх оглядів та написала щось типу: “Це геніально, краще тільки “Телебачення Торонто””І так мої колеги мене побачили, не знаю, як не крінжанули з цього, але запросили до співпраці”.
Також Саша Гонтар поділилася історією про свій переїзд до Києва: “Ніколи не любила Київ, бо він не відповідав моєму темпу та ритму. І ці відстані мене завжди дуже дратували. Як тільки приїздила туди, зі мною завжди ставався якийсь треш. Йшли бомжі, розсипали із сумки пляшки, я на них задивилася та врізалася головою у бокове дзеркало мікроавтобуса. Мені здавалося, що це останнє місто на землі, куди я могла переїхати. А потім раптово подумала: а може, це непогана ідея? Цьому передував лише один мій вдалий приїзд до Києва. Коли я йшла, мені всі усміхалися, а пташки, наче як з “Disney”, кружляли біля мене і наспівували: “переїжджай, переїжджай”.
Після переїзду я працювала редакторкою на “Телебаченні Торонто”. У мене була зміна із 7:00 до 14:00. Ми розважалися з моїми колегами з новин як могли. Була колись новина про те, що жінка палицею побила на Гідропарку дівчат та кричала їм “Проститутки”. Ми з цього посміялися і написали новину із цитатою цієї жінки в заголовку. Через деякий час все ж люди помітили, що ми так розважаємось, і таких новин стало значно менше. Але життя у Києві мені вже не видається таким магічним, як це було раніше. Я мрію переїхати до Івано-Франківська, бо у моїй голові це якесь таке затишне місто”.
У ПЕРЕЯСЛАВІ ПРЕЗЕНТУВАЛИ ДОКУМЕНТАЛЬНУ СТРІЧКУ ПРО ДМИТРА “ДА ВІНЧІ” КОЦЮБАЙЛА
12 березня в актовій залі Університету Григорія Сковороди в Переяславі показали фільм “Да Вінчі”. Документальна стрічка розповідає про легендарного воїна та борця за свободу Дмитра Коцюбайла, який загинув під час українсько-російської війни. Також запросили продюсера Назара Борушко, сестру Дмитра Коцюбайла та військову Олександру Коцюбайло. Глядачі донатили на потреби 1-го окремого штурмового одноіменного батальйону.
Перед початком перегляду фільму “Да Вінчі” продюсер Назар Борушко розповів, що вже встиг презентувати його у містах США та Великобританії, країнах Європи, а також у Лондоні та Йорку. Цей фільм не лише про військових шлях Дмитра Коцюбайла, а й про час від його народження до самої загибелі. Мета – з’ясувати, як з такого скромного худенького хлопчика виріс кремезний воїн та національний символ.
Сестра Дмитра Коцюбайла, курсантка Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка, військовослужбовиця 1-го ОШБ ЗСУ імені Дмитра Коцюбайла Олександра Коцюбайло розповіла про фільм таке: “Ця стрічка про маленького хлопчика, який мав свої мрії – хотів стати художником, ходив у садочок та до школи. Згодом вступив до коледжу. Ми не знаємо, як повернеться наше життя і яким шляхом нам доведеться йти. З Дмитром стався Майдан – це точка відправлення у його військове життя. Хоча ми з Івано-Франківщини, Дмитро обрав поїхати на Схід і захищати нас звідти”.
Запрошені гості також розповіли, що у школах України, Великобританії та США керівництво попрохало додати фільм до шкільної програми. Продюсер поділився ситуацією, яка сталась з ним у Нью-Йорку після перегляду фільму учнями третього класу: “До мене підійшла вчителька і сказала, що вони починають свій день з вітання “Слава Україні!”. Після одного з таких вітань діти сіли за парти, а хлопчик залишився стояти. Потім сказав: “А давайте ще будемо казати “Слава Да Вінчі!”.
Під час перегляду фільму глядачі пережили усі можливі емоції – сміх, гордість, хвилювання та сльози. На фінальних титрах всі піднялись зі своїх місць та довго аплодували. Потім продовжили спілкування із режисером фільму та сестрою Дмитра Коцюбайла.
На запитання, чи складно просувати документальну стрічку про військовослужбовця під час повномасштабного вторгнення, режисер відповів:
– Труднощів із просуванням зовсім не було. Нам йшли назустріч усі відомі Telegram-канали. Вони безкоштовно публікували анонси, ми не вклали жодних коштів у рекламу. Хоча коли в Україні знімають повнометражні фільми і потім виводять в прокат, то виділяють мільйони гривень тільки на просування. Стрічку “Да Вінчі” підтримала неймовірно велика кількість людей. Для мене це було неочікуваним. Зараз у рейтингу документальних фільмів займає перше місце в Україні.
Показ фільму був благодійним – глядачі донатили у скриньку біля входу до актової зали або за QR-кодом на афіші. Збирали гроші на потреби 1-го окремого штурмового батальйону ім. Героя України Дмитра Коцюбайла “Да Вінчі”. Зараз батальйон працює на одному із найскладніших напрямків – Покровському. – Військові постійно потребують допомоги. Все, що дають, це розхідний матеріал, термін якого неможливо визначити. День, дві години або одна. Це все великі кошти, які потрібно десь брати. Тому велика надія на небайдужих людей, – сказала Олександра Коцюбайло.
У МИСТЕЦЬКІЙ ГАЛЕРЕЇ ПРЕЗЕНТУВАЛИ КНИГУ “ФОЛЬКЛОПЕРЕДБАЧЕННЯ”
12 березня у мистецькій галереї Переяславського центру культури та мистецтв відбулася презентація книги “Фольклопередбачення”, яку написала та упорядкувала Оксана Науменко, а ілюструвала Леся Шиденко. Обидві вони взяли участь у презентації.
Оксана Науменко – доцентка Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, кандидатка психологічних наук, композиторка, співачка та артистка. Леся Шиденко – офіцер запасу, військовий філолог, відмінник освіти України, професійна художниця та письменниця.
До книги “Фольклопередбачення” увійшли 450 прислів’їв та приказок українського народу. Проте унікальність її полягає в тому, що вона містить 450 передбачень долі за мотивами цих прислів’їв та приказок. Тобто потрібно поставити запитання, яке турбує, вказати число – і таким чином отримаєте відповідь. Авторка розповіла, що часто вони справді стають пророчими, а у “5 відсотків відповідей, які можуть не сподобатися, не треба й вірити”.
Скажімо, привела приклад про її студентку, яка всиновила дитину й мала з нею певні проблеми. У її квартирі сталася пожежа через необережність хлопчика, тож, зрозуміло, що вона його дуже насварила, наговорила багато поганого. Ридаючи від безсилля, вона помітила цю книгу і їй у голову прийшло число 240: “І ось вона читає таку відповідь: “Дарованому коневі в зуби не дивляться”. Вона каже: “Мене наче хтось холодною водою облив, бо я постійно казала, що діти, яких я сама не можу мати, це подарунок моєї долі”. А передбачення біля цього прислів’я було таке: “Дякуй долі за дарунок, у ньому є твій порятунок”. І вона каже: “Я як почала плакати, впала на коліна, почала просити у сина пробачення”. Це був один із перших відгуків. Я собі подумала: “Якщо навіть один такий відгук буде, якщо отак книга спрацювала на людину, отже це не даремно”.
Ідея ж створення цієї книги виникла у Оксани Науменко також через дітей: “У мене багато дітей: і дорослих, і малечі. І ось одного разу, коли донька та син щось балувалися за столом, мала сказала таку фразу: “Когда я ем, я глух и нем”. А мої діти взагалі не розмовляють російською, вони її не знають. Виявилося, що це вона в школі почула. Тож я почала в голові шукати, чим замінити цю російську приказку, не знайшла. Але я за собою помічаю, що при розмовах часто використовую русифіковані поговірки, які ще передала мені мама, бо росла у радянські часи”. Так науковиця почала шукати та вивчати все більше приказок та прислів’їв, спершу принаймні для розширення свого словникового запасу.
При дослідженні вона зрозуміла, що у книгарнях та бібліотеках дуже мало книг із українськими прислів’ями та приказками. І тоді до неї прийшло осяяння: “Я створю таку книгу, за якою майбутні покоління будуть вчити приказки та прислів’я”. А щоб це точно запам’ятовувалося, вирішила пов’язати прислів’я із передбаченнями долі. Мовляв, те, що прямо стосується людини, вона точно не забуде. У якийсь момент у неї виникали сумніви, чи це взагалі комусь потрібно. Втім, остаточно її переконав син, який служить у лавах ЗСУ. Коли Оксана Науменко задумалася, чи не краще гроші, які витратить на видання книги, перерахувати військовим, він запевнив її, що у цій книзі буде саме те, заради чого вони борються, – українська історія та культура.
Також вона розповіла, що кількість прислів’їв та приказок стала символічною, хоча спочатку так і не планувалося, бо авторка до останнього не знала, скільки їх вийде. А коли вийшло 450, ілюстраторка Леся Шиденко зауважила, що це саме воно, адже 4.5.0. – це код, яким послуговуються військові, щоб передати, що “все спокійно”.
Леся Шиденко під час презентації розповіла про створення портрета Оксани Науменко, який зрештою став прикрашати обладинку “Фольклопередбачення”. А також – про ілюстрації всередині книги. Загалом їх 40, але могло би бути й більше, якби ілюстраторка не була зайнятою в інших проєктах.
Наприкінці презентації присутні, яких зібралося близько пів сотні, подивились музичний кліп Оксани Науменко, який є своєрідною частиною книги. Потім всі охочі могли поставити запитання авторці й ілюстраторці та придбати книгу, яка коштує 250 гривень.
СПОРТИВНІ НОВИНИ
7-9 березня тривав чемпіонат України з таеквон-до ІТФ серед дітей, юнаків та юніорів. Участь у ньому взяли 950 спортсменів із 13 команд різних областей України. До складу збірної Київської області увійшли 17 вихованців спортивного клубу “Акула” з Переяслава.
Спортсмени “Акули” вибороли 19 медалей в двох видах індивідуальних програм – туль та спаринг. Серед них – 11 золотих, 5 срібних та 3 бронзові:
- титул абсолютного чемпіона України (по дві золоті медалі – у туль і спарингу) здобули Дарина Колодій, Анна Єфіменко, Наталія Корж;
- титул чемпіона України (золота медаль) – Мілана Черняк (туль), Вікторія Кривошей, Юлія Аніщенко, Еней Саєнко, Дмитро Власенко (всі – спаринг);
- срібні призери у спарингу – Мілана Черняк, Ліза Дідовець, Вікторія Юпик, Макар Підуст, Мілана Михайлишин;
- бронзові призери у програмі туль – Данило Аврамич, Вікторія Кривошей, Юлія Аніщенко.
Збірна Київської області посіла третє загальнокомандне місце.
8 березня у спортивному залі Переяславського ліцею імені Володимира Мономаха провели волейбольні змагання з нагоди Міжнародного жіночого дня. Участь взяли 6 жіночих команд: “Рожеві пантери”, “Переяславчанка” “Матадор” (всі – з Переяслава) та по одній із сіл Дем’янці, Велика Каратуль (Переяславська ТГ), Пологи-Вергуни (Ташанська ТГ).
“Золото” виборола команда “Рожеві пантери” із Переяслава. Друге місце здобула “Переяславчанка”, а третє – команда із села Дем’янці. Переможців та призерів змагань нагородили грамотами та медалями відповідних ступенів від відділу з питань фізичної культури, молоді, спорту та охорони здоров’я Переяславської міськради.
8 та 9 березня у спортзалі Університету Григорія Сковороди в Переяславі відбулися матчі 10 та 11 турів чемпіонату Переяславщини з футзалу. “Вовчків-2” збільшив свою перевагу, закріпившись на чолі турнірної таблиці. А “Матадор-Університет”, здобувши цього вікенду дві перемоги, увірвався до боротьби за третє місце.
Результати матчів такі:
10 тур
- “Бурти” (Переяслав) – “Вовчків-2” (Переяславська ТГ) 0:8
- BOSS (Переяслав) – “Матадор-Університет” (Переяслав) 0:4
- Вовчків (Переяславська ТГ) – Гайшин (Переяславська ТГ) 7:3
- Juk Store (Переяслав) – “Ратибор” (Переяслав) 3:2
11 тур
- “Ратибор” – BOSS 0:2
- “Бурти” – Вовчків +:-
- Гайшин – “Матадор-Університет” 1:5
- “Вовчків-2” – Juk Store 3:1
Турнірна таблиця за три тури до фінішу має такий вигляд:
- “Вовчків-2” – 33 очки
- BOSS – 27
- Juk Store – 18
- Гайшин – 15
- “Матадор-Університет” – 14
- Вовчків – 13
- “Бурти” – 6
- “Ратибор” – 4
Нагадаємо, що минулого разу в підсумках тижня ми розповідали про повернення з полону, Масницю та пожежі. Читайте матеріал за посиланням.
Підготувала Яна Малишко
Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше екслюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
