Олег Ворошиловський – командир ДФТГ №2. Розповів Інформатору про те, як російські війська наближались до Переяслава, скільки коштує збиття одного дрона та про ситуацію в Мазінках і Єрківцях.
Олег Ворошиловський (58 років) у минулому був власником потужного бізнесу – провідної проєктної компанії. Тепер він поєднує роботу на посаді першого заступника Центральної митної лабораторії та службу в Добровольчому формуванні №2 Переяславської громади. Ще 20 років тому разом з дружиною він придбав невелику дачну ділянку на Переяславщині.
Зараз мобільно-вогневі групи ДФТГ №2 за кількістю збитих дронів посідають перше місце у Київській області. Загалом на рахунку переяславських добровольців офіційно 26 збитих цілей. Про те, як жителі Переяславщини готувались відбивати російські війська, яку зарплату могли би мати добровольці та причину падіння уламків у Мазінках і Єрківцях Олег Ворошиловський розповів журналістці Інформатора.
“ВСЕ МОГЛО ПЕРЕТВОРИТИСЯ НА МІСЦЕВУ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ”
– Ви з перших днів повномасштабного вторгнення приєднались до місцевої тероборони. Чи мали військовий досвід до цього?
– Як і всі чоловіки мого віку, служив у радянській армії. Проходив навчання в “учебці” (навчальних центрах при військових частинах, призначених для практичного відпрацювання завдань бойової підготовки та підвищення рівня особового складу – ред.) ППО. Якраз вивчив цей напрямок, тому зараз гарно на ньому знаюсь. Це і дало поштовх для подальшої роботи. З перших днів повномасштабної війни я евакуював дітей та рідних. Потім став до барикад з усіма хлопцями-односельцями. Спочатку був простим кулеметником вогневої роти.
– Розкажіть про події у перші тижні повномасштабки, коли російські війська перебували у Баришівці та планували дійти до Переяслава.
– Як людина, яка мала стосунок до військової справи, розумів, що, крім задору і натхнення, у хлопців немає нічого: ні досвіду, ні злагодженності, ні зброї. Слава Богу і ЗСУ, що росіяни не дотягнулися до нас від Баришівки. Цією дорогою перевозили велику кількість вантажів до Києва. На той час житомирська траса була відрізана, а одеська – не для всіх зручна. Тому українські вантажі йшли через Канів та Черкаси, якраз до нашої траси. Також для них було важливо відрізати такий історичний центр, як Переяслав.
На заходах часто згадують про опубліковані слова росіян щодо того, як Переяслав гарно охороняється. Тоді до зброї стали понад дві тисячі осіб. Хоч вони були малоозброєні, проте гарно знали місцевість. Мабуть, це могло перетворитися на місцеву партизанську війну, але розумію, що більшість тих, хто тоді став до зброї, просто загинула б.
На щастя, росіяни не дотягнулися, але всі були готові до цього. Навіть коли вони були близько, ніхто не побіг зі своїх позицій, всі стояли міцно. ВОПи, РОПи (взводні та ротні опорні пункти – ред.), бліндажі – напоготові. До того часу держава встигла надати нам зброю, а серед добровольців відчувалась злагодженість. Можливо, є сенс у тому, що росіяни не продовжили наступати. Я думаю, що на наших дві тисячі добровольців треба відправити щонайменше шість тисяч військових. А в них такого резерву у перші часи просто не було. Хоча ДРГ робили короткі вилазки.
– Коли ви стали командиром ДФТГ №2? Що входить у ваші обов’язки на цій посаді?
– У 2023 році тодішній командир формування Олександр Дронь приєднався до лав ЗСУ. Я тимчасово виконував його обов’язки, а з часом повністю зайняв цю посаду. Рішення приймали колективно, бо все тримається на взаємоповазі. На відміну від добровольців, які можуть написати заяву і припинити контракт, командира призначає окремим наказом командувач Сил територіальної оборони ЗСУ. Це вже зовсім інші обов’язки та відповідальність.
Командир відповідає за все: розподіл нарядів, особовий склад та зброю. Вільного часу немає зовсім. Я не можу собі дозволити пропустити чергування. У формуваннях немає такого ставлення, як може бути у військових частинах: “Я тут командир, а ти йди в наряд”. ДФТГ – колектив однодумців, які готові загинути за свою волю та свободу. Загалом ми виконуємо багато функцій, не тільки ППО. Співпрацюємо зі всіма силовими структурами, охороняємо об’єкти стратегічної інфраструктури, кімнати для зберігання зброї. Також взяли на себе ще одну функцію – почесну варту. Хлопці сказали, що їм важливо віддати шану загиблим героям. Таким чином вони транспортують труну та виконують стрілецький салют. Це важка місія.
– Наприкінці минулого року були розмови про плани ввести зарплати для командирів Добровольчих формувань. Як насправді із фінансуванням?
– По зарплатах – ніхто нам нічого не платить. Ми відкрили громадську організацію “Територіальна оборона Переяславщини”. Доводиться звертатись до небайдужих людей, бо заправляємо та ремонтуємо машини за власний кошт. Зараз є невизначеність у законодавстві щодо допомоги Добровольчим формуванням. За допомогою народного депутата хочемо звернутись напряму до Міністерства фінансів України. Підготували запит, щоб нам пояснили, як міська рада може офіційно нас утримувати. Ми виконуємо функції, які їм необхідні, тому вони готові допомагати. Залишилось лише “розжувати” чіткий механізм.
Добровольці – це чоловіки та жінки, які мають свої роботи: викладачі, слухачі, працівники аграрного сектору або інших напрямків. Вдень вони працюють, а переважно вночі чергують. У мене в розрахунку є тракторист, який доволі часто приїздить на чергування трактором або власною машиною. Якщо до 8-ї ранку зміна ще не закінчилась, він сідає за кермо трактора, за спинку ставить автомат, бронежилет і працює далі.
- Підтримати Добровольче формування №2 Переяславської громади можна, перерахувавши гроші на картку 4874 2425 0027 9602.
– Яким чином ДФТГ і ТЦК взаємодіють між собою?
– Добровольці нашого формування вже давно не цікаві для працівників ТЦК. Потрібних за весь цей час відібрали. Колись на нас говорили “ухилянти”. Доброволець підписує відразу 4 екземпляри контракту. За законодавством наш рух упорядковує ТЦК. Тож один з екземплярів з усіма даними людини надходить до них. Ухилятися – це сидіти вдома і нічого не робити. У нашому складі було набагато більше людей, ніж зараз. Під час загальної ротації ми нарахували понад 400 осіб, які пройшли через лави нашого формування, але пішли в ЗСУ. На жаль, маємо загиблих та багато поранених.
– Як проводяться тренування та навчання у вашому формуванні?
– Мені як командиру неймовірно приємно, коли боєць, який отримав поранення та вижив, приїжджає дякувати нашим інструкторам. Серйозна увага приділяється навчанню – без цього просто не можна. Окрім військових навичок, важливо вміти надавати домедичну допомогу. Спонсори забезпечили нас аптечками з турнікетами, а для медиків є спеціальні рюкзаки.
“ТІ ДРОНИ, УЛАМКИ ЯКИХ ВПАЛИ У МАЗІНКАХ ТА ЄРКІВЦЯХ, ЗБИВАЛИ НЕ НАШІ ДОБРОВОЛЬЦІ”
– ДФТГ №2 також займається збиттям ворожих дронів під час повітряних тривог. Останнім часом “шахеди” значно частіше пролітають над Переяславщиною.
– Зараз бойова робота відбувається практично щоденно. Росіяни знають, що їх тут луплять, але все одно вперто летять цим напрямком. Збиваємо не лише ми, а й інші підрозділи. Вони хитрують та намагаються заховатися від радарів, тобто занижуються. Хоч вони шукають безпечні маршрути, в нас є різні засоби, за допомогою яких ми відкриваємо їхні таємниці. У зв’язку із відмінним знанням місцевості для хлопців переїзд із точки А в точку Б займає буквально лічені хвилини. Звичайна вогнева група перебуває на одній позиції, а мобільна – переміщується на різні точки, розгортається та встигає дістати ворожі дрони.
– На початку березня на території сіл Переяславщини двічі фіксували наслідки від падіння уламків дронів. Розкажіть детальніше про ці випадки.
– Бійцям мобільної вогневої групи потрібно дуже добре знати місцевість. Всі точки стрільби визначені командуванням, а кожна позиція затверджується окремою процедурою. Ті дрони, уламки яких впали у Мазінках та Єрківцях, збивали не наші добровольці. Це працювали “вертикальні”, тобто авіація. На жаль, неможливо передбачити, куди полетить “покалічений” дрон. Але ми робимо все, щоб приземлити його без серйозних наслідків.
У нашому формуванні всі місцеві, ніхто не хоче, щоб прилетіло до його рідних чи знайомих. Тому працюємо дуже обережно. Тут якраз проявляється надвисока цінність добровольчих формувань. Місцевий і вночі зрозуміє, де його село або ж дім знайомого. Водночас із нами працюють ще авіаційні групи – вертольоти. Їх можна чітко побачити вночі. У наших колег із ДФТГ “Мрія”, які територіально працюють у Києві, проста думка: “Завдання – збити дрон, щоб він не долетів до потрібної йому точки. Там він наробить ще більшої шкоди, ніж невеликі пошкодження”. Людям повідомили про повітряну тривогу, тому вони мають самостійно подбати про свою безпеку.
– Скільки могло би коштувати збити один ворожий дрон?
– На сьогодні у ДФТГ офіційно зафіксовані чотири мобільно-вогневі групи, особовий склад кожної – по 4 людини. Група заступає на добове чергування – працює 24 години. Так можна порахувати, у скільки обійдеться робоча сила. Середньостатистична заробітна плата в Україні – 20 тисяч гривень за місяць. Це приблизно 110 гривень за годину, а за нічні зміни оплата подвоюється. Виходить, що вартість робочого дня одного добровольця на чергуванні – 2 тисячі 640 гривень, а всієї групи – 10 тисяч 560 гривень. Я не кажу, що ці гроші потрібно заплатити добровольцям. Але вони витрачають свій час та здоров’я, щоб у будь-яку погоду цілодобово стояти на чергуванні та полювати на дрони.
Так ось, розрахунки чотирьом групам на місяць становлять понад один мільйон гривень. Ми збиваємо дрони останні 6 місяців, тобто за весь цей час вийшло 7 мільйонів 600 тисяч 200 гривень. Якщо розділити цю цифру на кількість збитих цілей, то вартість винятково за теоретичним розрахунком “людино-годин” становить понад 300 тисяч гривень. Це все без обладнання, заправлення та обслуговування автомобілів. Також групам потрібен хороший приціл, який коштує від 100-150 тисяч гривень, ліхтарі, повербанки та інші речі. Уявіть кількість того, що тягають із собою МВГ. Так ми виходимо дешевше, держава зовсім нічого не витрачає. Лише постачає набої.
– Що робити цивільним, якщо поблизу впали уламки дрона?
– Останнім часом росіяни серйозно хитрують. Вони почали закладати вибухівку, зокрема, і в дрони-обманки. Наші жителі мають погану звичку – бігати і збирати в мішки двигуни. Якщо нагрітий механічний виріб летить на висоті 200-300 метрів, потім падає на землю, то до чого можна застосувати те, що після нього залишилось? Все деформується до такого ступеня, що стає зовсім непридатним. У дроні може бути закладено від 50 до 90 кілограмів вибухівки. В “обманки” закладають – 3-5 кілограмів.
Ми попереджаємо людей, що неодноразово росіяни закладали вибухівку та ставили примітивні китайські датчики, які реагують на рухи. Тобто людина підійшла або ж потягнула – і воно вибухнуло. Навіть 0,2 кілограма вибухівки достатньо, щоб вбити. Тому, якщо побачили уламки, потрібно телефонувати безпосередньо на номер 102 або ж напряму нашим добровольцям.
– А які дії у таких випадках Добровольчих формувань чи інших структур?
– Ми відразу приїжджаємо на місце, куди впав збитий дрон. У нас є свої БпЛА, за допомогою яких шукаємо уламки. Забезпечуємо додаткове оточення, є групи швидкого реагування, які закривають територію. У нас є спеціальні технічні та захисні засоби, щоб все обстежити та знешкодити.
Бували випадки, що дрони намащували отруйною сумішшю. На Київщині хлопці без захисту взялись перетягувати уламки. За дві години медики не змогли врятувати їхні кінцівки, тому ампутували.
– Уявіть ситуацію, закінчилась війна, а гостра потреба у бойовій роботі Добровольчих формувань зникла. На вашу думку, що будуть робити з такими підрозділами?
– Людина виживає на війні, коли в її голові світ поділений винятково на чорне і біле. Усі військові будуть мати різні стадії ПТСР (посттравматичний стресовий розлад – ред.). На жаль, зараз цьому приділяється дуже мало уваги. Але як людина, яка колись брала участь у воєнних діях, я розумію, наскільки це серйозна біда. От вони повернуться, і тоді запитання, як вони будуть сприймати, наприклад, місцевого поліцейського. Агресивно, бо для них завдяки засобам масової інформації він ухилянт, який відсидівся в тилу. Тобто ставлення до них буде негативне, а за порядком в громаді потрібно буде слідкувати. Тоді добровольці з нашого формування, які вже мають авторитет, зможуть знайти правильні слова. З ветеранами не можна “по протоколу”.
Скоріш за все, ДФТГ може перетворитися на якусь муніципальну варту. Місцеві влади мають утримувати такі формування, щоб не було повторення подій 22-го року. Думаю, останнє, що буде відбуватись, це те, що в нас заберуть зброю. Скоріш за все, і я так сподіваюсь, організують потужне навчання населення до національного спротиву. Потрібно визначити чіткі механізми та вирахувати заробітні плати людям. Війна – дуже дорога справа. Якщо ви хочете населення, яке зможе дати спротив, то його треба навчати.
Також людина не може швидко відвикнути від війни. Мабуть ті, хто повернуться із передової, захочуть долучатися до Добровольчих формувань. Вони будуть знаходити себе в цій роботі – це вихід для них і для держави.
Нагадаємо, що раніше найвпливовіша людина Переяслава у 2024 році Тетяна Чеботарь розповіла Інформатору про те, хто допомогає собачому притулку та чому він має бути меншим, аніж є зараз. Інтерв’ю читайте тут.
Дарія Сухотенко
Фото надав Олег Ворошиловський
Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше ексклюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишетесь на канали в Telegram або Viber.
