Ангеліна Бойчура – автоінструкторка із Переяслава. Розповіла Інформатору про свій досвід та роботу.
Ангеліна Бойчура із Переяслава два роки працює автоінструкторкою. Полишила професію виховательки та присвятила себе автомобілям, дорогам та людям. Своїх учнів навчає ставати впевненішими на дорозі та допомагає складати іспити з першої спроби. Про різницю у навчанні чоловіків та жінок, індивідуальний підхід, підготовку до екзаменів та поради для новачків розповіла в інтерв’ю журналістці Інформатора.
“ВАЖКО БУЛО ВІДПУСКАТИ ДІТЕЙ, АЛЕ ЦЕ БУВ ЧАС, КОЛИ ПОТРІБНО БУЛО ЩОСЬ ЗМІНЮВАТИ”
– Хто ви за освітою та ким працювали до роботи автоінструкторкою?
– За професією я вчителька початкових класів та дошкільної освіти. П’ять років працювала вихователькою у місцевому садочку “Малятко”. Все було супер, мені подобалася робота з дітьми. Але потім запропонували спробувати себе автоінструктором у автошколі “Авто Сіті”. Дехто вважає, що це кардинальні зміни, але що у дитсадочку я навчала маленьких дітей, що тут, проте вже дорослих. Коли йшла із садочка, то трішки, звісно, були сумніви, чи впораюсь, адже автошкола – це ще більша відповідальність.
– Коли ви зрозуміли, що хочете кардинально змінити свою сферу діяльності?
– Тоді у мене не було розуміння, що ось я хочу сильно щось змінити у житті. Мені просто зателефонували та поцікавились, чи не хочу спробувати. І це була саме та планка і той час, коли зрозуміла, що потрібно все ж щось змінювати. Важко було відпускати роботу, дітей. Перший період навіть намагалася поєднувати дві роботи. Але зрештою робота в автошколі – це щось нове, і для мене це стало цікавішим, адже у дитсадочку я вже себе вичерпала.
– Як ви можете охарактеризувати професію автоінструктора?
– Це професія, яку потрібно любити і мати велике бажання у ній працювати. Дехто каже: “Та що там за професія? Сидите, катаєтесь та кайфуєте по місту”. Але це не так, це не просто катання містом. Ми їздимо і кайфуємо тільки тоді, коли учень вже все викатав і лишилося зовсім трохи до складання іспиту. Автоінструктором я працюю вже два роки, тому не можу сказати, що це легка професія. Якщо порівнювати дві мої роботи, то, наприклад, у садочку дітей потрібно переконати, що їм реально слід чомусь навчитися, а на водіння людина вже йде усвідомлено та розуміє, що вона хоче та чому сюди прийшла, тож із цим трішки легше.
– Що потрібно для того, щоб стати автоінструктором?
– Головне – мати бажання. Навіть якщо людина добре їздить та кайфує від цього, це не означає, що вона зможе стати гарним інструктором. Робота спеціаліста, який навчає водінню, – це ще й педагогіка та психологія. Проте, щоб стати інструктором, потрібно те, що вимагає автошкола та законодавство – скласти теоретичний та практичний іспити. Наприклад, у автошколі, де працюю я, вимагають обов’язкове стажування, а потім дивляться на успішність учнів групи інструктора.
– Коли ви почали цікавитися автомобілями та з чим це пов’язано?
– Щойно мені виповнилося 18 років, вже знала, що водитиму автомобіль. У мене в сім’ї водить мама, і на той час жінка-водій це було щось вау, значне. Мені це подобалося, батьки ще до повноліття навчали їздити за кермом, думаю, як і в більшості це відбувається. Так у мене і загорілися очі.
– Що входить у ваші обов’язки як автоінструкторки?
– Найперше – навчити людину водити автомобіль та підготувати до самостійного виїзду на дорогу. Також в автошколі є програма занять, за якою ми працюємо. До неї входить відпрацювання та об’їзд всіх екзаменаційних маршрутів сервісного центру. Також перші практичні заняття обов’язково проходять на тренувальному майданчику, так учні готуються для виїзду в місто. Зараз до складання екзамену на “механіці” потрібно відкатати 40 годин практичних занять, на автоматичній коробці передач – 38 годин.
“ДЛЯ ІНСТРУКТОРА ГОЛОВНЕ – ЗНАЙТИ ДО КОЖНОГО УЧНЯ СВІЙ ПІДХІД”
– Як ви підтримуєте учнів у складанні екзамену?
– Я стараюся завжди йти зі своїми учнями на іспит, адже людині все ж набагато спокійніше та легше складати екзамен, коли поряд сидить свій інструктор, – це вже буде вагома підтримка. Також багатьом комфортніше складати екзамен на автомобілі від автошколи, бо учень на ньому вже багато від’їздив, звик до автівки, габаритів, знає, що та куди. Проте це не означає, що на автомобілі сервісного центру людина не знатиме, що робити.
Я завжди своїх учнів підтримую перед іспитом, прошу заспокоїтися, не хвилюватися, кажу, що все буде добре. А сама ходжу та переживаю, адже це також результат моєї роботи, вкладені знання та сили. Завжди повторюю, що нічого страшного, якщо не здали з першої спроби, різне ж буває. Навіть таке, що на заняттях все супер, учень все знає, гарно їздить і я точно впевнена, що він здасть іспит з першої спроби, але хвилювання бере своє.
– Чи правда, що зараз набагато складніше складати іспити та отримати водійське посвідчення?
– Це правда. Раніше не було так багато вимог, як зараз. Не було відеокамер під час іспиту, які знімають все авто, а також невідомість маршруту, який попадеться. Проте місцевим жителям має бути набагато легше в цьому плані, бо всі вулиці та дороги знайомі.
– Як ставитесь до хабарів у цій справі?
– Погано. Завжди кажу, що краще ці гроші вкласти у своє навчання, підготуватися, скласти іспити і все буде добре.
– Як знаходите підхід до різних учнів?
– Для інструктора це, напевно, головне – знайти до кожного свій підхід. На першому занятті завжди кажу своїм учням, що для мене важливо знайти взаємопорозуміння між нами. Якщо воно буде, то наша співпраця надалі буде легкою та приємною. Проте якщо щось не влаштовує, мені потрібно про це говорити відразу, я прийму та зрозумію будь-яку інформацію, яку ми потім обговоримо. Звісно, до кожного учня у мене індивідуальний підхід: комусь, наприклад, краще, коли більше розмов, а хтось, навпаки, губиться і потрібно більше тиші, тому я підлаштовуюсь у таких ситуаціях.
– Як вам вдається бути спокійною під час роботи?
– Це приходить з досвідом. Коли учень помилився, я вже розумію, що він і так подумки звинувачує себе. А ще якби я сиділа з боку й кричала та нервувала, то людина взагалі тоді може закритись. Я не кажу, що ідеальна, але в будь-якій ситуації зрештою зможу взяти себе в руки. У мене є розуміння, що людина тільки навчається. А у перші заняття потрібно вкластися максимально в роботу, щоб потім побачити результат.
– Чи були цікаві або складні випадки з практики?
– Цікаві випадки кожного дня, бо це дорога, а ми навчаємось. Ми знаємо, як водії люблять наше навчання. Навчальний автомобіль – це дотримання ПДР, а в цьому плані у нас трішки розходяться думки з іншими водіями на дорозі. Часто сигналять типу “давайте, скоріше”, але таким водіям хочу сказати, що скоріше не буде. Чим довше ви сигналите, тим довше учень буде їхати або взагалі може потім передумати їхати. Різне буває, тому завжди кажу учням, щоб на свій рахунок сприймали тільки компліменти.
“СТАРАЮСЬ, ЩОБ ВСІ складали ІСПИТ З ПЕРШОЇ СПРОБИ”
– Яка успішність ваших учнів?
– Мене влаштовує, я задоволена результатами, які є. Стараюсь, щоб всі складали іспит з першої спроби.
– Чи стикалися з упередженням через те, що ви жінка-автоінструктор?
– Мені здається такі люди завжди знайдуться. Особливо чоловіки часто хочуть повчити жінку. На дорозі, коли ми, наприклад, вивчаємо парковку, завжди знайдеться якийсь чоловік, який захоче покерувати нами, не враховуючи те, що поряд сидить інструктор і навчає людину. Проте мені особисто в очі про такі упередження ніхто не говорив.
– Як учні реагують на жінку-інструктора?
– Зараз навчається дуже багато жінок, тобто більшість це жінки, а чоловіків дуже мало, порівняно з довоєнним періодом. Учень може обрати кого він хоче собі за інструктора. Я працюю на автоматичній коробці передач, тому в мене майже всі учні – це жінки, віком від 18 до понад 60 років. До слова, такі старші жінки великі молодці, що наважують та приходять, вони дуже відповідально та обережно до всього ставляться, тому їх потрібно підтримувати морально, бо для них це важливо. Але “переляку” щодо жінки-інструктора ніколи ні в кого не було.
– Чи є різниця між чоловіками та жінками у навчанні водінню?
– Жінки відповідальніші в цьому плані. Завжди щось записують, дізнаються, перепитують. А чоловіки до цього ставляться спокійніше та лояльніше, типу все нормально, все буде добре.
– Які найбільші страхи учні мають за кермом?
– Зазвичай всі бояться зустрічного руху – що у них в’їде автомобіль. І коли ми перший раз виїжджаємо за місто на дорогу, після всіх пояснень вони розуміють, що все добре і ніхто ні на кого тут не їде. Проте все ж водіння – це багатофункціональність: задіяні ноги, руки, голова, зір, слух, – і тому для учнів іноді страшно, як все і відразу робити. Проте я завжди кажу, що на це все потрібний досвід та терпіння.
– Що найважче пояснити учням-новачкам?
– Що на дорозі не потрібно зациклюватись на чомусь. Коли учень концентрує на цьому увагу починається паніка, а панікувати якраз і не можна, потрібно тримати себе в руках. Ну під’їхав хтось, покричав, закрийте вікно та заспокойтесь, значить у людини просто не було цього дня настрою. Навіть ті учні, у яких є посвідчення водія, але, наприклад, вони не водили автівку 10 років або потрапляли у легеньку ДТП, приходять і кажуть, що неспроможні водити.
Проте зараз такий час, що якщо навіть не хочеш, то потрібно йти отримувати посвідчення водія, адже майже всі чоловіки зараз на війні. Тож велика кількість жінок приходить навчатися саме з цієї причини. Бояться, але вони просто вимушені.
Є навіть учні, які приїжджають до мене на навчання з Києва та інших населених пунктів. Залишаються у Переяславі на кілька днів і ми відкатуємо всі маршрути та готуємося до здачі іспиту. Проте не рекомендую за один раз займатися по 3-5 годин, адже розсіюється увага та зосередженість.
“РЕЗУЛЬТАТ, ПАЛАЮЧІ ОЧІ ТА ЕМОЦІЇ УЧНІВ – ЦЕ ТАКИЙ КАЙФ”
– Який автомобіль вважаєте ідеальним для навчання?
– Це автомобіль у гарному технічному стані, що дуже важливо. Наприклад, для мене немає різниці – це великий чи маленький автомобіль, марка також взагалі не має значення. Я навчаю на великому авто, тому багато хто дивується, що я маленька, а автівка така велика. А стан навчальних автомобілів залежить від керівництва автошколи, адже передусім це комфорт та безпека учнів.
– Що порадите тим, хто боїться водити після отримання прав?
– Раджу ніколи не класти права на полицю. Є страх і є бажання водити – переступаємо через страх і починаємо їздити. Відразу, як тільки з’явилось водійське посвідчення і є можливість, сядьте й поїздіть. Страх буде, але чим довше ви будете чекати, щоби він зник, тим більше його буде. Наприклад, якщо складно пристосуватись та їздити, коли багато автомобілів на дорозі, виїдьте раніше на роботу, щоби був менший потік. Адже, щоб почуватися вільно на дорозі, потрібен досвід.
– Яка ваша улюблена марка авто та чому?
– Для мене немає ідеальної марки автомобіля. Але дуже подобається Audi – це моя мрія та ціль. Та головне, щоб авто було у класному стані, щоб сісти й кайфувати. Люблю й довгі подорожі на авто, адже це комфортно, виділяю час, щоб поїхати та відпочити кудись.
– Що вам найбільше подобається у своїй роботі?
– Результат. Для мене цінно, що людина йде до своєї цілі, навіть коли їй важко. А коли ми йдемо на іспит, учень складає його з першої спроби, отримує посвідчення водія і я бачу ці палаючі очі та емоції людини – це такий кайф. Це те, заради чого я працюю у цій сфері. А ще більший кайф, коли зустрічаю своїх учнів на дорозі, які їдуть та вітаються зі мною, тоді розумію, що трішечки доклала власних зусиль для здійснення чиєїсь мрії.
Нагадаємо, що раніше ми розповідали про жінок Переяславщини, які надихають. Матеріал – тут.
Яна Малишко
Фото: Віталій Усик та надані Ангеліною Бойчурою
Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше ексклюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
