Елементи романтизації персонажа, естетика найжахливіших злочинів та історії, що пронизують до кісток. Який урок можна винести після перегляду серіалу “Ганнібал”?
“Ганнібал” – це, справді, історія не для всіх. Дехто бачить у ньому щось моторошне чи поєднання несумісних з реальністю сцен. Це не про переказ історії усім відомого серійного вбивці Ганнібала Лектора. Це лише інтерпретація та власний посил режисера Майкла Раймера на найпотаємніші закутки людської душі. Більше про це – у традиційній рубриці “Інформатор вихідного дня”.
Моя історія захоплення цим серіалом почалася ще два роки тому. Як звичайний підліток, гортаючи стрічку TikTok, натрапила на відеоогляд “Ганнібала”. Тож увечері, вже купивши попкорн, переглядала першу серію.
За сюжетом Вілл Грем, блискучий, але психічно нестабільний аналітик ФБР, має унікальну здатність ставити себе на місце серійних убивць – буквально ”відчувати” їхні злочини. Його талант допомагає ловити монстрів, але водночас руйнує його власну психіку. Щоб наглядати за Віллом, ФБР залучає одного з найкращих психіатрів – доктора Ганнібала Лектора. Харизматичний, витончений, культурний і водночас – канібал та вбивця, якого ніхто в цьому не підозрює. Вілл довіряє йому, не знаючи, що той повільно втягує його в психологічну пастку.
Між ними виникає небезпечний, майже інтимний зв’язок – довіра, маніпуляції, захоплення. Вілл починає втрачати орієнтири: хто він – мисливець чи жертва? А я, як глядач, разом із ним сумнівалась: можливо, монстр насправді не той, хто вбиває, а той, хто змушує інших це зробити.
О так, ці перші хвилини – наче тривожний сон, який запам’ятається на все життя. Вілл Грем стоїть на місці злочину, але не як агент. Він у центрі кімнати, серед кривавого хаосу. Його свідомість працює інакше – він відтворює вбивство так, ніби зробив це сам. Камера плавно рухається, чути лише звуки його дихання. І раптом – час плине назад. Кулі повертаються у ствол. Тіла повстають. Він бачить усе очима вбивці.
Життя, яким ніхто не може поділитись, життя, яке ніхто не бачить і просто не розуміє. Ось так я можу описати те, що відчула, спостерігаючи за Віллом протягом серіалу. Він не геній, він травмований та вразливий. Це хлопчик, який був зламаний, що робить його до болю справжнім. І саме тому йому вдається ловити тих, кого інші просто не зможуть зрозуміти.
Він з’являється тихо. Не як хижак, що кидається, а як хижак, що спостерігає – без жодного шуму. Іронія в тому, що перше, що впадає в око – це його вишуканість. Краватка підібрана бездоганно, манери відточені до майже театральної досконалості. Він говорить, наче читає зі старої книги, яку сам і написав. Так, це все про Ганнібала Лектора.
Його кухня – витвір мистецтва. Його вечеря – смерть із ароматом вина. Він люб’язний до гостей, гострий на язик і нестерпно впевнений у власній правоті. За тією чарівною посмішкою, насправді, глибока темна прірва. І якщо ти туди заглянеш, то можеш побачити себе. Але вже не таким, яким був. Так, він розумний. Неймовірно. Але в його розумі немає серця. Є лише апетит. Не метафоричний – справжній, холодний. Його найстрашніша зброя – не ніж і не кухня. Його зброя – твої слабкості та сумніви. Він увійде у твій розум і залишиться там, доки ти не зламаєшся.
А от що насправді залишило за собою слід – це фінальна сцена. Творець серіалу зіграв на межі – зробив фінал настільки досконало відкритим, що кожен глядач може побачити в ньому своє. Це може бути останній акорд трагедії або завіса перед новим, ще більш шаленим ритмом подій. І хоча серіал завершився, його фінал – це не крапка, а багатозначна думка, яка досі змушує серця фанатів битись швидше.
Особисто я винесла урок простого людського – піклування та підтримки. Все, чого не вистачало героям серіалу, – аби їх хтось любив. Звісно, переглянувши його вперше, я ще не могла зрозуміти та осягнути всього масштабу сенсів, які передаються через естетичність кадрів, реплік та гру акторів, яка була бездоганною. Серіал підійде не всім. Зокрема я точно не рекомендувала б його дітям чи чутливим людям. Бо в ньому містяться суперечливі, часом огидні сцени, які по-своєму особливі.
Нагадаємо, що минулого тижня в рубриці “Інформатор вихідного дня” наша журналістка розповідала про мультфільм “Таємниця Коко”. Матеріал читайте тут.
Вікторія Ляшенко
Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше ексклюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
