Поетеса Тетяна Власова у Переяславі презентувала збірку “Вільність” та розповіла про свою “пташку”

У Переяславі побувала поетеса Тетяна Власова. Про що розповідала?

26 червня у Переяславі у кав’ярні “Бібліотека” відбулася зустріч із Тетяною Власовою, українською поеткою та громадською діячкою. Вона презентувала нову збірку “Вільність”, розповіла про її створення, а також у маленькому атмосферному колі слухачів зачитала власні вірші про війну та кохання. Інформатор побував на зустрічі та розповідає, як це було.

Тетяна Власова вже не вперше приїздить до Переяслава. У 2023 році відвідала місцевий університет, де провела зустріч зі студентами завдяки проєкту “Відкритий університет”. Зараз у неї триває тур по 25 містах України з презентацією нової збірки віршів “Вільність”, яка налічує понад 70 поезій. Вона вийшла друком у 2025 році накладом 2 тисячі примірників. Це друга книжка письменниці та перша, що вийшла уже після початку повномасштабного вторгнення. Власне, цього дня й поговорили про цю книгу.

– Коли я почала писати вірші через місяць після повномасштабного вторгнення, то була впевнена: якщо все складеться і я житиму, видам цю збірку. У ній не лише війна, а й багато любові, світла та надії. Мені не хотілось, щоб ця збірка була про пітьму, розпач і смуток. Адже вірш – це фіксація подій, свідчення моменту, тому місія поезії зараз – свідчити та все архівувати.

Також авторка розповіла про назву книги: “Ми рідко вживаємо слово “вільність”, але воно має багато сенсів. У нас були суперечки з командою щодо того, як назвати збірку, адже видавчиня хотіла, щоб вона називалася “Танцюй, моя пташко”, як мій найвідоміший вірш. Але він вже звучить всюди, і подумала, що так назвати збірку – це ніби я нічого більше не створила. Тож “Вільність” – це слово, яке я довго шукала, і коли знайшла, вирішила, що так називатиметься моя книга. Одним словом, коротко і влучно, як я люблю. “Вільність” – це про волю як зовнішню, так і внутрішню”.

– Я пишу вдома, не буває такого, щоб сиділа десь у кафе за цією справою, – зазначила Тетяна Власова. – Важко сказати, що ось я можу зловити натхнення і піти писати вірші, у мене це все відбувається органічно. Натхнення може бути для чогось іншого, для поплакати, наприклад.

Письменниця розповіла, що у свідомому віці не планувала, що буде пов’язувати своє життя із поезією: “У мене був музичний гурт, думала, що коли зберу Палац спорту, то це буде з музикою, а не віршами. Тож тоді я створювала і співала пісні. А перший вірш написала під час Революції Гідності у 2013 році. Його перший рядок був “Моя мама чує новини і дуже хвилюється”, і потім він розлетівся по Facebook. І так все закрутилось, і я зрозуміла, що мені цікавіше писати поезію, а від музики відмовилась”.

Також поділилася, що не так просто потрапити у видавництво, щоб там звернули на автора увагу і почали публікувати вірші: “Видавництво “Білка” видає багато мілітарної поезії. Я їм довірилась, адже у нас однакові погляди в цьому плані. Я дуже “тряслася” над цією збіркою, безліч разів її перечитувала та передивлялася. І вона насправді створена великою любов’ю всіма, хто над нею працював”.

На запитання, як зараз люди ставляться до поезії, Тетяна Власова відповіла: “Мені дуже приємно, що немає порожніх залів. Навіть люди, які, можливо, ніколи не читали вірші, приходять на зустрічі. Мені гріх скаржитися на відсутність уваги читачів, і ми проводимо не лише маленькі камерні зустрічі, а й зали на 400 та більше людей”.

Двадцять четверте лютого сталося вчора.
я відтоді не пам’ятаю нічого.
і хоча досі здригаюсь, коли світає –
я нічого не пам’ятаю.
нічого не пам’ятаю.

я забула, як це – прислухатися до сирени.
бігти в підвал повз тих, хто біжить повз мене.
бачити, як дитинство перетікає у старість.
все це зовсім, на щастя, не запам’яталось.

ракети і бомби – не в фільмах, а поруч раптом.
перші розтрощені будинки і перші втрати.
я не пам’ятаю, чи був там страх, чи була сміливість.
не пам’ятаю, скільки ми плакали і про що молились.

не пам’ятаю, як від пожеж і вибухів було світло.
не пам’ятаю, як налякано роз’їжджались світом.
як містами їхали танки з кривавими написами.
не пам’ятаю нічого, хіба що лють і ненависть,

ненависть і лють, а іноді – ще тривогу.
і моя пам’ять відновиться тільки в день перемоги.
коли всі, хто поїхав, будуть вертатись додому –
пам’ять відновиться і буде відновлюватись ще довго.

коли в минулому залишиться все прокляте, усе жахливе –
я не забуду жодної ночі, жодної хвилини.
я не пробачу жодного пострілу, жодної смерті.
пам’ять моя відновлюватиметься міцно і вперто.

пам’ять моя все, що сталося, спрагло питиме.
я не забуду жодної дитини, пораненої чи вбитої.
поки наші міста відроджуватимуться із попелу,
я не забуду жодного крику, жодного погляду.

я не забуду жодного дня цієї весни.
я не забуду жодного дня цієї війни.
двадцять четверте лютого сталося вчора.
я з того ранку не забуваю нічого.

Також письменниця розповіла історію про свій найпопулярніший вірш “Танцюй, моя пташко”: “У ньому немає нічого літературно складного. Прості рими та образи, але люди його всюди читають. Не було й дня, щоб мене не відмітили десь під відео з моїм віршем. На нього хореографи роблять постановки, актори читають його з фронту в окопах, є відео, де балерини танцюють на зруйнованих будинках, у Харкові танцювали на випускному біля зруйнованих шкіл. Зворушливо було, коли мені надіслали відео, де на конкурсі “Міні Міс Україна” маленька дівчинка спочатку танцювала під мій вірш, а потім його читала. Також колись військовий зробив фото біля кав’ярні при дорозі, де на вітрині були слова “пташки”. Але було й таке, що мій вірш розмістили на коробці піци, мені пояснили, що так хочуть популяризувати українську поезію, але це вже ну таке, порушення авторського права”.

танцюй, моя пташко, просто посеред села.
саме для цього його спалили дотла.
красива у своїй силі, сильна у своїй красі –
танцюй, моя люба, покажи їм усім.
посеред цього згарища, залишеного ворогами,
танцюй так, як завжди уміла – гордо і гарно.
танцюй за тих, хто тут народився і тут поліг.
танцюй за тих, у кого більше немає ніг.
танцюй за померлих дітей, чоловіків і жінок.
танцюй, моя рідна, ти заслужила на цей танок.
ті, хто палить тут села, вже прокляті і роздерті –
це танець твого життя, а значить танець їхньої смерті.
тож хай під твоїми ногами виростає нова трава.
хай тут будуть нові посіви і нові жнива.
хай там, куди ти вкажеш рукою, будуть нові хати.
хай тут буде чим дихати.
буде чим дихати.
хтось мусить тут танцювати, інакше все це не має ваги.
хай ворогів багато, але хай ляжуть тут вороги.
танцюй для них, пташко, вперто, без жалю і каяття.
бо це танець їхньої смерті,
бо це танець твого життя.

Нагадаємо, що 27 червня у Переяславі до Дня Конституції нагороджували захисників та фахівців у різних сферах. Деталі – тут.

Яна Малишко

Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше ексклюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.