“Емілі в Парижі” – за модним вбранням і поцілунками біля Ейфелевої вежі криється антифеменістичні наративи та кліше про культурні звичаї не лише французів. То про що ж там?
Звичайна американка з Чикаго живе мрією про Францію. Звісно вона має круту посаду у великій компанії, люблячого хлопця і так, їй “все подобається”. Та от проблема – якраз перед робочою поїздкою до Парижу її керівниця зненацька вагітніє (ніколи цього не планувавши). І як заведено у найкращих сценаріях про дівчинку-мрійницю, її відправляють представляти американську компанію у французьку маркентингову фірму. Що ж вона там робитиме без знання мови, але з амбітними сподіваннями, дізнавайтесь у традиційній рубриці “Інформатор вихідного дня”.
У 2020 році, коли світ охопила пандемія на екрани вийшов перший сезон серіалу від Netflix – “Емілі в Парижі”. На тлі невизначеності та карантину ця легка, яскрава історія швидко здобула популярність. Глядачам сподобався ненав’язливий сюжет, кокетливий гумор і атмосфера паризької романтики, яка дозволяла хоча б на мить забути про реальність і просто насолодитися переглядом. Тож надихнувшись темою Парижу першим спав мені на думку саме цей серіал. Зараз я зупинилась лише на третьому сезоні і не знаю чи буду продовжувати перегляд далі. Бо із легкої стрічки на вечір, він перетворився на досить примітивний і місцями безглуздий серіал.
Сюжет починається з того, як молода американка Емілі Купер, маркетологиня з Чикаго, випадково отримує роботу в Парижі. Вона має принести “американський погляд” у французьке рекламне агентство. І ось вона вже в столиці моди та круасанів, не знаючи ні мови, ні місцевих звичаїв.
Перший сезон – це легке, приємне видовище, яке не змушує замислюватись. Він яскравий, естетичний, Париж показаний, як у листівці – з вузькими вуличками, вино на ланч, модні сукні, закоханість у життя і симпатичні французи. Сюжетні лінії нехай і передбачувані, але подані з такою легкістю, що пробачаєш усю їхню поверхневість. А от із другого сезону починається зовсім інше кіно. І, чесно кажучи, не в найкращому сенсі. Персонажі поводяться нелогічно, сюжет усе частіше тримається на надуманих конфліктах. Емілі сама створює собі проблеми і досить швидко їх розв’язує. Діалоги втрачають свіжість, а гумор перетворюється на незрозуміле кліше.
Найбільше розчарування – це початок третього сезону, особливо один момент, який складно обійти поза увагою. У ньому з’являється новий персонаж – українська мігрантка на ім’я Петра. З Емілі вони познайомились на мовних курсах. І замість того, щоб показати українку цікавою, гідною, освіченою людиною творці обрали якийсь стереотипний образ із 90-х. Петра виглядає безглуздо: одяг без смаку, поганий макіяж, дивна поведінка. Вона крала речі з магазину і пишалась цим! І звісно ж, “правильна” американка соромить її і більше з нею не спілкується. У той час, коли в Європі живе стільки справжніх українських жінок – сильних, гідних, працьовитих, бачити таке зображення було, м’яко кажучи, огидно.
Тож наша супер талановита дівчинка з Чекаго, приїхавши в чужу країну, відверто ігнорує правила французів прийняті ними десятки років тому. Вона намагається за рік (а саме на стільки її відправили працювати до Франції), нав’язати свої погляди та думки на будь-що: друзям – як ліпше вчинити, на роботі – як розмовляти з клієнтами і як вести той чи інший проєкт. Але сама Емілі постійно потрапляє до нелогічних ситуацій. Вона чинить егоїстично і лише з власної вигоди. Хоча Netflix прагнув показати нам її, як амбітну, розумну, добру і що насправді – це не вона погана, а люди не можуть її зрозуміти та цього зробити не вдалося.
Любовні історії в серіалі “Емілі в Парижі” – це окрема тема для обговорення. Вони часто виглядають як казочки для дорослих, але без реального сенсу чи логіки. Емілі стрибає з одних стосунків у інші, ніби це просто гра. Її романи з чоловіками красиві на вигляд, але дуже поверхневі. Глядачеві важко повірити, що між ними взагалі є якісь почуття. Але це не зупиняє Емілі піти у бар з незнайомим чоловіком, а потім зранку опинитись у нього в ліжку, знову відчуваючи себе “щасливою”. Чи щиро не розуміти чому черговий чоловік (який звісно ж з першого погляду закохується у нашу героїню) відмовляється їхати з нею у курорт, який сам і оплатив. Та Емілі не втрачає можливості і замість того, щоб повернутись додому вона “вимушено” залишається відпочивати.
Особливо дратує те, як серіал показує зраду та нечесну поведінку. Наприклад, історія з Габріелем хлопцем її подруги, подається не як щось погане, а майже як романтична пригода. Наче дружба це дрібниця, а головне щоб була “хімія” й красива картинка. Це виглядає дуже легковажно й навіть безвідповідально. Крім того, постійно наголошується, що без чоловіка жінка ніби неповна. Що головна мета знайти “того самого”, навіть якщо для цього треба переступати через інших. Такий підхід застарілий і трохи токсичний. У 2020-х роках хотілося б бачити щось нове, глибше, з повагою до себе та інших. В результаті, романтика в серіалі це гарна обгортка, але всередині нічого особливого. Просто ще одна мильна опера з модними сукнями і поцілунками на фоні Ейфелевої вежі.
Ще одна річ, яка дратує в “Емілі в Парижі” – це її поведінка на роботі. Вона часто діє так, ніби все знає краще за інших, хоча тільки-но приїхала до Парижу й навіть не говорить французькою. Вона не намагається зрозуміти місцеву культуру чи колег, а навпаки нав’язує їм свої американські ідеї, і робить це так, ніби тільки її думка правильна. Емілі постійно лізе в справи, які її напряму не стосуються, і приймає рішення без згоди команди. Такі вчинки показані у серіалі як “ініціативність”, але насправді це просто егоїзм і неповага до колег. Їй важливо зробити кар’єру і показати себе, а не працювати разом з іншими. Особливо дивно, що їй все знову і знову сходить з рук. В реальному житті за такі вчинки людину давно б звільнили або хоча б поставили на місце. Але в серіалі це подається як щось чарівне – ніби “Емілі завжди рятує ситуацію”. Хоча насправді вона часто просто ігнорує правила і нехтує чужою працею.
Водночас, я розумію, що багато хто дивиться “Емілі в Парижі” не заради глибини. Це такий серіал для вимкнення мозку після роботи, для “що-небудь подивитися” – і в цьому плані він все ще працює. В ньому гарно переданий “вайб” Парижу з картинки. Звісно, є дуже класні персонажі, за історією яких цікаво спостерігати. Та все псує саме враження про головну героїню і її, часом, інфантильну поведінку.
Нагадаємо, що минулого тижня в рубриці “Інформатор вихідного дня” наша журналістка розповідала про мультфільм “Сезон полювання”. Матеріал читайте тут.
Вікторія Ляшенко
Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше ексклюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
