“Дуже любив маму, з братом – нерозлийвода, восени збирався одружуватись”: у Переяславі попрощалися із захисником Едуардом Олійником

У Переяславі попрощалися із захисником Едуардом Олійником. Він загинув на війні. 

6 серпня у Переяславі попрощалися із 28-річним матросом Збройних сил України Едуардом Олійником. Воїн загинув 27 липня при виконанні бойового завдання біля населеного пункту Родинське Покровського району, що на Донеччині. Служив гранатометником першого розвідувального відділення розвідувального взводу 1-го батальйону морської піхоти військової частини А4765. Поховали захисника на Заальтицькому кладовищі. Про це повідомляє Інформатор.

Від моргу тіло захисника провезли вулицями міста. На Алеї Слави, де зупинився катафалк, кожен міг покласти квіти чи сказати щось на прощання. Більшість – просто тихо дякували. Віддати останню шану воїнові прийшли понад дві сотні людей, серед яких рідні, друзі, побратими, місцева влада та просто всі ті, хто знав Едуарда, як хорошу людину.

Попри спеку і палюче сонце, люди стояли і вшановували пам’ять просто мовчанням. Ехом відлунювалось лише голосне схлипування метері, яка ні на крок не відходила від домовини сина. Вона не змогла навіть побачити востаннє його обличчя, адже труна була закритою.

Церемонію відспівування священники не проводили, лише після символічного прощання на Алеї Героїв, десятки людей та автомобілів рушили центральною площею міста до рідної домівки захисника, що на вулиці Михайла Сікорського. По дорозі не залишилося жодного, хто б не зупинився, хто б не став на коліна. Люди з глибокою скорботою схиляли голови. І дорослі, і діти – кожен вшановував пам’ять та віддавав честь загиблому Героєві.

Біля рідного будинку захисника ніхто не міг стримати сліз. Домовину накрили державним прапором. Брат Едуарда виніс з їхньої квартири синій берет морського піхотинця та поклав його зверху. Сум і біль у цьому подвір’ї відчувались не лише у чорному одязі й хустках – сьогодні всі були поруч, бо це стало спільним горем для всіх мешканців будинку.

“Він був хорошою дитиною, – кажуть сусіди Едуарда. – Ми дружимо сім’ями, і це для нас справді величезна втрата. Завжди усміхнений, чемний, вітався, поважав старших. Приємний хлопець. Маму дуже любив. З братом, як нерозлийвода – завжди разом. Їх у мами двоє, і Едік, як старший, завжди Назара вчив. Веселий був, світлий щирий хлопець. Одружуватись збирався ось восени. Ще б жити й жити йому…”.

І саме в цю мить біль, який тримався в серцях, ніби прорвався назовні. Матері Едуарда стало зле. Підбігли рідні, хтось викликав медиків. Від жалю багатьом стало важко дихати. Деякі прихилялися до стін, хтось сідав на лавку, але стримувалися, бо знали – найтяжче зараз матері.

“Синку, я ж тільки 26-го липня з тобою говорила і ти казав, що все добре. Ти мені казав, що все добре!”, – кричала мати загиблого. – Пробач, не вберегла, не захистила”.

Поховали Едуарда Олійника на Заальтицькому кладовищі. Там відбулося останнє прощання. Люди стояли мовчки, стискаючи в руках квіти. До присутніх звернувся мер міста В’ячеслав Саулко. Він зазначив, що Едуард служив у найвмотивованіших військах Збройних Сил і закликав пам’ятати справжнього нашого ворога.

Одразу після нього виступив очільник групи Добровольчого формування №2 Переяславської громади Олександр Молоткін: “Коли стоїш перед свіжою козацькою могилою, всім своїм єством відчуваєш: жодні слова вже не мають сили. Їх просто не існує – ні на землі, ні у Всесвіті, аби втішити матір, брата, рідних. Є тільки біль. Невгамовна туга. Співчуття і вдячність. Едуард виріс у вільній, незалежній Україні. І не хотів знати іншої. Коли прийшла чорна година, він не вагався, він просто став і пішов. Саме завдяки таким, як він, ми маємо надію, можемо зустрічати світанки і проводжати заходи сонця. Багато хто каже, що носять Україну в серці. Але такі, як Едуард, не говорять. Вони просто йдуть і захищають”.

Молодший брат Едуарда – Назар Олійник, згадує старшого з болем, теплом і гордістю. “Навчався у школі №2, але його звідти майже не вигнали, бо був ще тим розбешакою, хоча завжди і всюди душею компанії. Потім пішов у професійно-технічне училище, де здобув фах кухаря”.

Додав, що брат з дитинства був дуже активним, любив спорт, з семи років займався футболом. Згодом став капітаном футбольного клубу. Вищу освіту здобув у КНУКіМ на факультеті готельно-ресторанного бізнесу. Саме під час навчання в університеті почав займатися змішаними єдиноборствами. До війни працював охоронцем. А коли почалася повномасштабна війна – не чекав, не вагався. Захищати країну пішов добровільно. “У свій 27-й день народження він пішов у ТЦК, сказав: “Щоб я не йшов, то він іде”, – поділився Назар.

Змалку брати дотримувалися язичницьких вірувань. Їх особливо приваблювали легенди про вікінгів, тому прощальні слова брата були саме в такому стилі.

“Нехай світ перевернеться догори дриґом, нехай боги приймуть тебе у свої обійми, і ти сидітимеш з ними за одним столом, пиячитимеш ель, що тектиме по бороді. І сміятимешся так гучно, що твій сміх лунатиме разом із шумом вітру, шумом моря і водночас у повній тиші. Нехай колись, можливо, я прибуду до тебе, ти мене обіймеш, поцілуєш, і всі разом скажемо – “Сколт!”.

Після промов – постріли. Три залпи військового вогню розрізали повітря. Рідним вручили прапори. Поховали військового біля рідного батька, який помер у 2018 році.

Нагадаємо, що на війні загинув солдат Іван Бойко із Переяславщини. Деталі – тут.

Вікторія Ляшенко

Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше ексклюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.