Інформатор вихідного дня: книга “Чалий кінь” Агати Крісті змусить трішки втратити здоровий глузд та повірити у містику

Книга Агати Крісті “Чалий кінь” перевершила всі очікування. Що в ній приховано особливого?

Я давно є шанувальницею детективного жанру, але серед творів Агати Крісті “Чалий кінь” став для мене справжнім відкриттям. Це не просто ще одна загадкова історія з трупами й підозрюваними – це книга, що балансує між містикою та наукою, змушує сумніватися, мислити критично й водночас не втрачати віри в логіку. Своїми враженнями поділюся у традиційній рубриці “Інформатор вихідного дня”.

Сюжет розгортається навколо дивного списку імен, знайденого серед речей старої померлої місіс Девенпорт. Один із списку – священник отець Ґорман, якого невдовзі вбивають після того, як він відвідує Девенпорт перед її смертю. Його вбивство здається безглуздим, поки не з’ясовується, що в нього була при собі записка з тими самими іменами. І тут у гру вступає головний герой письменник Марк Істербрук, від імені якого ведеться розповідь. Що ж об’єднує цих людей у списку? І чому їх наздоганяє смерть?

Що мене особливо захопило в цій книзі – це атмосфера. Вона з перших сторінок пронизана легким присмаком тривоги. Все починається з абсолютно звичайної лондонської сцени, але з кожною новою сторінкою ти ніби занурюєшся в інший таємничий світ.

Один із наймістичніших моментів у сюжеті – це поява трьох жінок, які живуть у старому трактирі під назвою “Чалий Кінь”. Вони не просто дивачки, а проголошують себе відьмами. Ці “чаклунки” відкрито говорять про свою здатність викликати смерть на відстані. Вони нібито можуть “навести” хворобу чи нещастя без фізичного втручання.

Хоча під час читання я намагаюся тримати думки при здоровому глузді, але моя широка уява деколи перемагає. І було дійсно не пособі, коли головний герой Марк Істербрук став свідком ритуалу у затемненій кімнаті, в атмосфері, просоченій ароматами трав і відчуттям навислої загрози. Одна з жінок у трансі бурмотіла прокляття, а потім спокійно стверджувала, що “людина, на яку вплинули”, скоро помре. Цей момент викликав справжню тривогу…

Ще більше містики додає те, що імена з таємничого списку дійсно “зникають” одне за одним. Люди, яких нібито прокляли, вмирають – без слідів насильства, без очевидної причини. Це неабияк підсилювало відчуття надприродного впливу.

Мене спершу трохи збентежило, що Агата Крісті, відома своєю вірою в раціональне, вирішила звернутися до теми окультизму. Але, як з’ясувалося, це був лише дим, який приховує істинний механізм злочину. Фірмовий стиль письменниці посіяти сумніви, а потім блискуче їх розвіяти.

І хоч оповідач чоловік, я, як читачка, змогла легко ототожнити себе з ним. Марк Істербрук не типовий детектив, а швидше людина, яка поступово втягується у розслідування, керуючись здоровим глуздом, підозрою і внутрішнім неспокоєм. Його міркування, розмови з людьми, поїздки до маленьких містечок і непомітні дрібниці – усе це Крісті подає з притаманною їй увагою до деталей.

Однією з моїх улюблених сцен стала зустріч Марка з однією з жінок, яка потрапила до зловісного списку, Джин Гортон. Вона розповідає про дивні події в її житті, про страх і про те, що їй “ніби хтось сказав, що вона помре”. Якщо чесно ця сцена викликала в мене “мурашки”. У такі моменти я реально була готова повірити у якусь невідому силу.

Але авторка, як завжди, не зраджує собі. До кінця книги я відчула справжнє задоволення від того, як логічно та майстерно вона розплела всі вузли. Усе стало на свої місця, і відьми, і смерть, і зловісний “список”. Виявилося, що зло не в містичних ритуалах, а в дуже реальному, цинічному та холодному механізмі вбивства. Авторка змусила мене усвідомити, як легко ми іноді готові вірити в надприродне, забуваючи про звичайну людську жорстокість.

Ще одна сильна сторона книги це персонажі другого плану. Наприклад, Джин Марлоу, розумна, відважна дівчина, яка допомагає Марку в розслідуванні. Вона не виглядає типовою жертвою або слабкою фігурою, як це часто буває у класичних детективах. Її образ приклад жіночої рішучості й гідності.

Кінцівка роману виявилася не лише несподіваною, а й емоційно насиченою. Відчувалося, що авторка не просто хотіла розважити читача, а й поставити певні питання. Мушу визнати: “Чалий кінь” не є найвідомішим твором Крісті, але він заслуговує на окрему увагу. Поєднання детективу з елементами містики робить його унікальним. І хоча спочатку я поставилася до цього з обережністю, врешті-решт захопилася. Ця книга своєрідний тест на здоровий глузд, та водночас літературне задоволення. Рекомендую “Чалий Кінь” усім, хто цінує несподівані сюжетні повороти, психологізм і атмосферу, що тримає в напрузі до останньої сторінки.

Нагадаємо, що минулого тижня в рубриці “Інформатор вихідного дня” наш редактор розповідав про серіал “Кассандра”. Матеріал читайте тут.

Яна Малишко

Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше ексклюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.