Мурал із зображенням загиблого на війні Дмитра Ружановського тепер буде на його будинку в Переяславі

У Переяславі відкрили мурал, присвячений пам’яті військового Дмитра Ружановського. Як це було?

11 серпня до роковин від дня загибелі військового Дмитра Ружановського біля будинку на вулиці Богдана Хмельницького, 69 у Переяславі, де він жив разом із батьками, дружиною та сином, провели урочисте відкриття муралу його пам’яті. Понад сотня людей прийшли згадати Дмитра, зокрема, рідні, сусіди, побратими, представники влади та просто небайдужі жителі міста. Про це повідомляє Інформатор.

Початок заходу затримався майже на годину, бо всі чекали на прибуття головних гостей – побратимів Дмитра. Після їхнього приїзду урочистість розпочалася виконанням Гімну України. Вже тоді присутні не могли стримати сліз. Навіть побратими, які стояли “струнко”, не могли приховати емоцій. Пам’ять про загиблих вшанували хвилиною мовчання.

Відкривав мурал рідний дядько Дмитра – Андрій Кравченко. Вони були близькими, і саме він доклав максимум зусиль, щоби місце для муралу було гідним. Намалював портрет Дмитра на синьо-жовтому тлі переяславський художник Роман Мотузок. Поруч – викувана металева композиція у формі серця.

Під час відкриття Андрій Кравченко зняв із муралу стяг України, а його друзі підпалили факели. Повз жовто-блакитний дим з кожною секундою відкривалося намальоване обличчя Дмитра Ружановського. У цей момент його мати Людмила скрикнула й заплакала. Саме її коштом вдалося втілити цей задум у життя.

Потім мама Дмитра сказала: “Рік тому я зрозуміла, що це, коли болить душа. Рік тому я відчула порожнечу. Рік тому я стала спустошена. Рік тому я востаннє побачила сина. Мурал – це правда, яку ми носимо в серцях. Це світла пам’ять та вогонь, який ніколи не згасне. Наші герої – це ціна нашої свободи, це наш ранок”.

Міський голова Переяслава Вячеслав Саулко додав: “Я у кожному з вас зараз бачу страшний великий біль, сльози і горе. Але не можна навіть уявити біль, який відчуває зараз мати Дмитра”. Він також зазначив, що зараз 210 військових загинули на фронті, а ще 198 вважаються зниклими безвісти.

Указом Президента України №642025 від 5 лютого 2025 року за особисту мужність у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України та за самовіддане служіння українському народові штаб-сержант Дмитро Ружановський був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня посмертно. Символічно, що його передали трирічному сину Дмитра – Стасу. Момент був особливо зворушливим: маленький хлопчик тримав нагороду, не до кінця розуміючи її значення, але точно знаючи, що вона належить його татові-герою.

Серед присутніх була і переяславська волонтерка Інна Марченко, яка знала Дмитра з дитинства, адже він навчався в одному класі з її сином. Зі сльозами на очах вона сказала: “Дмитро завжди звертався до мене як “тьотя Інна”. Всі от просто “Інна”, але він – як “тьотя”. Як тільки йому чи його побратимам щось потрібно було, він завжди звертався, і я намагалася допомогти”.

Вона також закликала людей пам’ятати, що в країні триває війна, і кожен повинен допомагати, чим може, до самої перемоги. Окремо наголосила, що волонтери з Переяслава та небайдужі жителі збирають підписи до міської ради з проханням перенести Алею Слави на Борисоглібську площу.

Під час заходу виступали й випускники закладу дошкільної освіти №7 “Берізка”. Діти читали вірші, присвячені воїнам.

Після офіційної частини відбулося покладання квітів. Люди підходили до муралу, схиляли голови та залишали букети.

Дмитра Ружановського, або просто “Ружика”, згадують як світлу, щиру та доброзичливу людину. Він мав почуття гумору, був відкритим до спілкування та завжди готовим підтримати.

До війни Дмитро працював в Управлінні державної охорони і через статус державного службовця міг не брати участь у бойових діях. Однак після початку повномасштабного вторгнення він прийняв рішення піти на фронт. Спочатку служив водієм швидкої допомоги, згодом пройшов курси та став бойовим медиком. З набутим досвідом він увійшов до складу штурмової бригади, де брав участь у складних операціях.

Дмитро служив у 3-му взводі оперативного призначення 5-го батальйону оперативного призначення Національної гвардії України. Його побратими відзначають його як відповідального і рішучого та завжди позитивного, що б не сталося.

11 серпня 2024 року він загинув під час виконання бойового завдання у селі Макіївка Сватівського району, що на Луганщині. Спершу вважався зниклим безвісти, але 19 серпня 2024-го рідні отримали підтвердження – тіло Дмитра евакуювали з поля бою.

За життя він завжди підкреслював, що сім’я – головне. Турбувався про дружину, з якою побрався за місяць до початку повномаштабної війни, і дитину. А думка про їхнє майбутнє додавала йому сил навіть у найважчі моменти. Його смерть стала великою втратою не лише для рідних, а й для всієї громади Переяслава. Мурал із його портретом тепер нагадуватиме про те, якою ціною виборюється свобода, і про тих, хто заради неї віддав найцінніше – своє життя.

Нагадаємо, що 9 серпня у Переяславі попрощалися із воїном Іваном Бойком. Деталі – тут.

Вікторія Ляшенко