“Хочу повернутися додому, але це неможливо…”: у Переяславі переселенці отримали продуктові набори від благодійної організації

У Переяславі переселенці отримали гуманітарну допомогу. Що давали?

4 вересня на території Переяславського управління соціального захисту населення, внутрішньо переміщені особи отримали гуманітарну допомогу продуктових наборів від благодійної Міжнародної організації Global Empowerment Mission (GEM) у партнерстві з Howard G. Buffett Foundation (HGBF). Про це повідомляє Інформатор.

Близько 12:00 майже вся територія подвір’я управління була заповнена людьми, які вже формувалися у чергу за продуктовими наборами. Загалом прийшло близько 150 переселенців. Більшість – люди старшого та похилого віку, молоді майже не було, дехто навіть приходив з тваринками. Аби отримати гуманітарну допомогу обов’язково потрібно було мати паспорт та довідку внутрішньо переміщеної особи. Лише за наявністю цих документів жителі, які зареєстровані на території Переяславської громади, могли отримати свій пакунок.

Цього разу волонтери благодійної Міжнародної організації Global Empowerment Mission (GEM) привезли 360 продуктових наборів для родин ВПО до яких входить: крупи, борошно, цукор, печиво, консерви, олія, тушонка, згущене молоко. За словами керівника управління соціального захисту населення Володимира Марченка отримати допомогу від організації вдалося завдяки сприянню міського голови Вячеслава Саулка.

Координатор фонду GEM Олександр Капітоненко розповів, що організація допомагає людям та працює, переважно, по лінії зіткнення, яка охоплює близько 6 областей. “Наразі у нас є можливість підтримати ВПО, які опинилися тут у ці складні часи. По можливості будемо вас підтримувати й надалі”, – звернувся він до присутніх.

Подружжя Віктор та Олена на початку повномасштабного вторгнення переїхали до Переяслава з міста Сіверськодонецьк Луганської області. Вже четвертий рік, як наше місто стало для них другою домівкою, адже до свого рідного дому вони вже не зможуть повернутися.

“Поки ми там жили до квітня, було відносно тихо, але з періодичними обстрілами. Було страшнувато, тому спочатку виїхали діти, казали: “Мамо, тату, чому вам там сидіти? їдьте”. Я взагалі не збирався нікуди їхати, адже зв’язок ще був, світло та опалення також. А потім одного разу вийшов на балкон покурити, дивлюся, навпроти щось як бабахнуло, аж балкони попадали. І все, телевізор вимкнувся, світла й газу не стало”, – розповів Віктор.

Чоловік пригадує, що зі свого під’їзду вони з дружиною виїжджали останніми. Віктор взяв лише дві футболки та куртку, адже сподівався, що обстріли скоро припиняться, вони декілька днів перечекають і повернуться. Але сталося зовсім не так…

“Була евакуація з міста. Спочатку нас відвезли у Дніпро, звідти племінник забрав до Києва, а потім перевіз у село Стовп’яги (Дівичківська ТГ), де ми прожили три місці. Зрештою знайшли будинок у Переяславі, де й досі проживаємо з онуком, який вступив до університету в Києві. Донька проживає у Рівному, інша онучка в Сумах. Мені дуже подобається в Переяславі, тихе місто, а нашого дому вже немає, знайомі розповідали, що стіни розпались, і тепер там тільки небо над головою”, – поділився Віктор.

Також чоловік розповів, що перший час у нашому місті вони регулярно отримували гуманітарну допомогу в різних організаціях. Проте продуктові набори, які давали сьогодні, це вперше за останні два роки.

Пані Людмила Володимирівна поділилася своєю історією та розповіла, що на початку війни разом з родиною виїхали з рідного міста Очаків, що на Миколаївщині, та поїхали до Болгарї, де прожили два роки. Коли ж прийшов час онуку йти до школи, вирішили повернутися до України, а саме у Переяслав, адже звідси її зять-військовий, який зараз, за словами жінки, знаходиться “на нулі”.

“Наше місто почали бомбити відразу. У мене почалися проблеми зі здоров’ям, з дітьми спали під стіною. Зараз 80% Очакова розбомбили. Там у нашому домі немає вікон, даху… Зараз повернутись туди просто не можливо. Тут онук вже ходить в другий клас, війни майже немає, лише “шахеди” трішки літають, а так місто дуже подобається, хороше таке. Після війни донька, напевно тут залишиться, а я звісно хочу повернутися додому, хочеться сильно, адже вдома найкраще. Навіть закордоном не те, найліпше тут, у своїй рідній країні”, – розповіла Людмила.

Подруги Лариса та Світлана приїхали з Харкова влітку минулого року. Виїхали самостійно, адже у місті стало знаходитися небезпечніше, обстріли стали частішими та масованішими: “Минулого тижня біля мого дому в індустріальному районі було пряме влучання, сім людей загинуло та багато поранених. Тому поки повертатися не плануємо, дуже сумуємо, але…”, – розповіла Світлана.

Жінки зазначили, що в цьому році ніякої гуманітарної допомоги ще не отримували. Світлана також поділилася, що зверталася у місцевий Центр зайнятості щодо роботи: “Мені 60+, але до пенсії не вистачає ще декілька років трудового стажу. Проте зараз, не те що в такому віці, а й молоді важко знайти роботу”.

“Переяслав подобається, люди тут всі такі доброзичливі. Звісно містечко менше ніж Харків, все по-іншому”, – додала Лариса.

Пані Ольга Анатоліївна лише у серпні разом з родиною, чоловіком, донькою та зятем переїхали до Переяслава з Добропілля Донецької області. “Виїхали аби куди, практично з бойових дій, це все дуже страшно. Квартири, по суті, не залишилося. Вікна повилітали, все розгромлене. Хочу повернутися додому, але це неможливо. Тут допомогу отримуємо перший раз. Коли виїжджали то отримали одноразову фінансову допомогу в розмірі 10 тисяч 800 гривень від ООН, яка надається внутрішньо переміщеним особам та постраждалим від війни.

Нагадаємо, що 3 вересня у Переяславі попрощалися із захисником Олександром Стріхою. Детальніше – тут.

Яна Малишко

Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше ексклюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.