“Я інвестував не в “Аврору”, а в людину”: Лев Жиденко у Переяславі розповів про свою мережу магазинів, бізнес та книги

У Переяславі відбулась зустріч зі співзасновником мережі “Аврора” Левом Жиденком. Про що говорили?

7 жовтня до Університету Григорія Сковороди в Переяславі приїздив співзасновник мережі “Аврора” Лев Жиденко. Він став першим гостем у новому навчальному році у рамках проєкту “Платформа можливостей”. У конференц-залі імені Василя Сухомлинського до розмови долучилася понад сотня студентів, викладачів, співробітників університету, учнів військово-спортивного ліцею “Патріот” та містян. Говорили про створення мережі “Аврора”, студентське життя, перші прибуткові справи, книги та перше банкрунство. Інформатор розповідає найцікавіше із зустрічі.

З чого починалася “Аврора”?

– Це був стартап. Саму бізнес-ідею придумав не я, – розповів Лев Жиденко. – У мене вже був бізнес до цього, він і зараз є. Це промислові електронні послуги для бурових компаній. Ті, що бурять нафту і газ у центрі України, – всі були нашими клієнтами. Ми забезпечували їх електричною частиною, займалися проєктуванням, розробкою обладнання, сервісними послугами – це був інженерний, майже науковий бізнес.

Один із моїх менеджерів Тарас прийшов до мене ще студентом, на третьому курсі. Я завжди підходжу до людей так, щоби проявити в них найбільші можливості. Я вірю, що сам не можу все зробити – не вистачає рук, знань, умінь. Але вмію розвивати людей. І от через кілька років Тарас прийшов із пропозицією. Він тоді повернувся з програми Work and Travel у США. Працював на Алясці – чистив рибу. І каже мені: “Я там бачив магазини one dollar store, давайте зробимо щось схоже”. Це був 2011 рік. Я йому відповів, що такі магазини по 3 чи 5 гривень уже є в Україні. Але він помітив, що в Штатах усе зроблено набагато якісніше. І хоча мені цей бізнес спочатку не сподобався, я вірив у Тараса, у його відповідальність і підприємливість.

Я інвестував не у саму “Аврору”, а в людину. Пізніше зрозумів, що так і треба робити: інвестують не в ідею, а в команду, у спроможність її втілити. Бо ідеї – це не проблема. Їх дуже багато. Я сам по натурі підприємець: можу приїхати на море, де навколо найкращі пляжі, і через п’ять днів мені вже нудно. Починаю придумувати, який би тут бізнес створити. Але головне – не ідея, а її втілення, зусилля, ризики, лідерство. Тоді це працює. Я навіть пам’ятаю, у мене були відкладені на квартиру 32 тисячі доларів. І я їх інвестував. Отак усе й почалося.

Ми  розробили бурову установку, яка пробурила найглибшу в історії України свердловину – 7 кілометрів. Це було у 2009 році. Дуже складне технологічне рішення, такого більше ніхто не робив. На цьому проєкті я і заробив стартовий капітал для створення “Аврори”.

Багато чого не виходило – і досі не все виходить. Але моя фішка, мій принцип і ДНК “Аврори” полягає в тому, що треба постійно вчитися. І це не лише про книжки чи університети. Це навчання через досвід. Найбільше навчання – це коли ти зробив щось, подивився, чи спрацювало, і якщо ні – робиш, щоби спрацювало. Це і є справжня лабораторна робота, тільки в реальному житті.

Мене драйвить робити те, чого ще ніхто не робив. Хоча би в Україні. Бо тоді ти отримуєш результат, якого ще ніхто не мав.

Про студентські часи та перші бізнес-проєкти

– З одного боку я можу про це спокійно розповідати, бо вже не посадять. А з іншого – це була справжня школа життя. Усе почалося під час літніх канікул між дев’ятим і десятим класом. Я заробив свої перші 20 доларів, що тоді, у 1995 році, було непоганими грошима. Вирішив інвестувати ці гроші у справу, яку тоді розумів, – почав продавати музику на касетах. Батьки були проти. У ті часи ще жила радянська ідеологія: підприємець – це зло. Але я відчував, що це моє. І зробив свій перший торговий стіл на базарі. Так і стартував мій шлях.

Я хотів вступити на економіку, але батько, енергетик, був категорично проти. Казав: “Я знаю, ким ти будеш, якщо отримаєш диплом енергетика, а економіст – хто це такий?”. Тому він буквально змусив мене вступити до Дніпровського національного гірничого університету. Спочатку я думав, що це невдача, але тепер розумію – мені дуже пощастило, бо Дніпро, на мою думку, це столиця підприємництва України.

Я жив у гуртожитку, який стояв за 100 метрів від першого офісу компанії “Єва” і за 150 – від першого офісу АТБ, який тоді був у підвалі, зі стелажами з дерев’яних дощок. І от уявіть, в такому середовищі народжувалися ідеї, формувався дух підприємництва.

З другого курсу я вже пробував займатися “бізнесом”. Спочатку допомагав китайській діаспорі в університеті – міняв валюту. Брав гроші в борг у сусідів по гуртожитку, міняв долари, а через кілька годин повертав усім із прибутком. Потім придумав доставку продуктів – фактично це була ідея, схожа на те, що зараз робить Glovo.

Коли заробив перші справжні гроші й купив собі барсетку, бо вже не вистачало кишень, щоб носити готівку (усміхається), тоді і зрозумів, що бізнес почав бути серйозним. Потім інвестував у навчання. Я сам оплачував економічну освіту в Дніпропетровському інституті патентоведення. Це, відверто, був “шаромижний” вуз, який продавав дипломи, але я реально там навчався. Не пропускав жодної лекції, усе записував, бо це були мої власноруч зароблені гроші.

Мені було цікаво все. На третьому курсі я навчався одночасно у трьох вишах. Складав по 50 іспитів за сесію. Мене іноді навіть просили не приходити на лекції – викладачі жартували, що я своїми запитаннями збиваю їхній темп. Я не просто вчив формули чи закони, а прагнув зрозуміти суть, як це працює в реальному житті. Ця риса, допитливість, мені потім дуже допомогла в бізнесі.

Про перше банкрунство

– На п’ятому курсі я заснував рекламно-дослідницьку агенцію. Думав тоді, що вже добре розумію маркетинг і можу допомагати компаніям продавати більше. Але дуже швидко виявилося, що в Дніпрі на той момент уже було понад 260 подібних агенцій. Конкуренція шалена. Ми відкрили офіс, зробили все офіційно, а черга замовників чомусь не вишикувалася.

Тоді зрозумів: треба шукати власну нішу. І ми її знайшли у тому, щоби допомагати виробникам виводити товари на ринок. Ми не просто рекламували, а розробляли стратегії продажів. Це була складна, але дуже цікава робота. Ми приходили до виробника і казали: “Ось твоя вода продається тільки в Дніпрі. Якщо ти нам заплатиш, ми створимо команду, яка переконає магазини купувати саме твою воду – і ти зростеш”.

Хоча мені тоді було лише трішки більше двадцяти, клієнти часто навіть не здогадувалися, що я студент. Замовляли великі контракти, ми їх успішно виконували, і бізнес почав зростати. Пам’ятаю, як був у шоці від того, які обсяги продажів ми робили. Це був шалений темп.

Ми створили спільну компанію з нашим партнером. Весь прибуток, який я заробляв, інвестував у фірму. У мене не було нічого. Я жив у дешевій орендованій квартирі, іноді спав прямо в офісі, не мав вихідних чи відпусток. І ось одного дня цей партнер зробив рейдерське захоплення бізнесу. Моя частка була меншою – лише 24%, і мене просто викинули. У 23 роки я залишився без нічого, банкрутом.

Інколи, раз на кілька років, я заходжу на сайт того виробника. Дивлюся їхні звіти і думаю: “Хлопці, в “Аврори” зараз оборот за кілька днів більший, ніж у вас за рік. Ви зробили жахливу помилку”. Якби тоді мене не викинули, вони могли б стати лідером ринку не лише в Україні. Але замість цього позбулися мене – через корупцію, хабарі, домовленості за спиною.

Це був мій перший серйозний досвід і перше зіткнення з тим, як система нищить навіть чесний бізнес. Саме після цього я зрозумів, що ніколи не зможу змиритися з корупцією. Бачив, як вона роз’їдає не лише державу, а й приватний сектор.

Про роботу в зоні бойових дій та відносини в колективі

– Умови війни змушують діяти швидко – іноді інтуїтивно, іноді розуміючи, що будуть помилки чи збитки. Але іншого вибору просто немає. Часто доводиться ухвалювати й непопулярні рішення. Ми працюємо не лише на Донбасі, і досі маємо магазини в кількох містах поблизу фронту. Коли лінія бойових дій підходить близько, потрібно оперативно евакуювати людей або закривати магазин. Це питання не лише бізнесу, а й життя.

У нас принцип простий – ніхто не змушує працівників виходити на роботу, коли є ризик. Люди самі вирішують, відкриватися чи ні. Бо помилка може коштувати життя. Два місяці тому поруч із магазином упала велика бомба – одна частина впала поряд, інша влучила прямо в дах. Команда встигла вийти, але одна співробітниця отримала поранення.

Деякі наші працівники відмовляються евакуюватися, навіть коли місто під обстрілами. Кажуть: “Ми залишимось, бо “Аврора” – це знак, що місто ще живе”. У деяких населених пунктах ми залишаємося єдиним ритейлером. Виїжджаємо в останню чергу, але не через наказ із офісу, а через бажання самих людей працювати й підтримувати інших.

В Україні навіть до війни бізнес жив у непередбачуваних умовах – постійні ризики, тиск, перевірки. Ми вже звикли діяти, коли немає часу на роздуми. Це наша особливість і водночас сила. Європейці, коли стикаються з небезпекою, губляться, бо три покоління жили у мирі. А ми кожного дня живемо в умовах невизначеності. Це стало частиною нашого характеру.

Я вважаю, що завдання керівника – побачити сильні сторони кожного й допомогти їх розвинути. Але для цього потрібен досвід, а досвід – це помилки. Іноді ти довіряєш людині, а вона тебе підводить чи просто не хоче розвиватися. Це боляче, але необхідно. Водночас не можна будувати бар’єри й підозрювати всіх. Якщо постійно сумніватися, пропустиш талановитих людей. Баланс між довірою і контролем – найважче, але ми свою формулу вже знайшли.

У 2016 році моя дружина навчалася в Полтаві. На парі викладачка запитала студентів, де вони працюють. Одна дівчина відповіла: “В “Аврорі”. І викладачка сказала: “Ну нічого, колись знайдеш нормальну роботу”. Усе тримається на людях. Ми вчилися на своїх помилках, зрадах, крадіжках, на всьому, що траплялося. Але саме через це зрозуміли, як будувати компанію, де хочуть залишатися.

Про книги та “ким мріяли стати у дитинстві”

– Насправді, моя перша книжка – це “Пеппі Довгапанчоха” Астрід Ліндґрен. І я цьому дуже вдячний, бо вважаю, що це геніально, що саме вона потрапила мені до рук. Упевнений, що вона сильно вплинула на мій характер. Пам’ятаю, це був перший або другий клас. Це книжка про дівчинку, у якої була скриня із золотом, подарунок від батька, і яка жила так, як хотіла – незалежно, сміливо, весело. Уже пізніше я зрозумів, що ця історія вчить суб’єктності – бути особистістю, яка сама визначає своє життя.

Коли я навчався у Швеції, то ще більше усвідомив, наскільки геніальна ця література. Потім читав усі пригодницькі книги – про індіанців, про Америку, Англію, Францію, Дюма, усе, що міг знайти. Потім детективи, майже всі. Кожна книга щось змінювала в мені, у бажаннях, у сприйнятті світу.

У дитинстві я, як і більшість, думав про професії. Хотів бути кимось конкретним, як тоді казали, “щоб мати спеціальність”. Але зараз розумію, що важливо не ким бути, а яким бути. Є поняття “хардскіли” – це професійні навички, і “софтскіли” – гнучкі, людські. І ось саме ці софтскіли, як уміння мислити критично, бути підприємливим, не погоджуватись на посередність, – визначають, ким ти станеш насправді.

Я зрозумів, що в будь-якій професії можна бути людиною, яка хоче змінювати світ на краще. Якщо б я став медиком – шукав би нові методи лікування, якщо б науковцем – відкривав би щось нове. Це про внутрішній драйв, який не дає зупинятися.

З кого бере приклад Лев Жиденко

– Якщо говорити про наслідування, то, чесно кажучи, я цю фазу життя вже пройшов. У вашому віці, звісно, в мене були приклади для наслідування, але з часом зрозумів, що копіювати когось не завжди правильно. Не копіюю нікого, бо вважаю, що кожна людина унікальна. У мене свій характер, свої обставини, досвід, свої сильні й слабкі сторони. Але при цьому я багато читаю про успішних людей. Не для того, щоби повторити їхній шлях, а щоби зрозуміти, що саме вони шукали, і спробувати знайти це у своєму житті.

Мені імпонує діяльність Джефа Безоса, але не через сам Amazon як торгову компанію. Цікаво, що Amazon – це понад триста різних бізнесів, і те, як вони побудовані, мене надихає. Також мене вражає філософія компанії Toyota. Вона змогла перетворитися з виробника простих машин на одного з найуспішніших виробників у світі, створивши власну унікальну систему управління. Toyota не лише побудувала сильний бізнес, а й навчила інших – поширила свою “lean”-філософію по всьому світу. Ми в “Аврорі” теж використовуємо ці підходи, адаптуючи їх до нашої діяльності.

Про інвестиції та магазини в Румунії

– Учора Forbes запитали мене, у якому бізнесі я працюю – логістичному, маркетинговому, ІТ чи іншому. Я відповів, що якщо в нас є всі ці департаменти, то значить, ми в кожному із цих бізнесів. Але є важливий нюанс – у якому саме бізнесі Лев Жиденко. Бо “Аврора” існує й працює сама по собі, а питання: де саме мій особистий фокус, чому я присвячую найбільше часу та енергії?

Зараз оборот “Аврори” становить близько 4,5 мільярда гривень на місяць, тобто приблизно 150 мільйонів на день. Якщо взяти наш час зустрічі – півтори години, то за цей період компанія заробляє близько 22,5 мільйона гривень. І все одно я тут, із вами, а не в офісі, займаюся бізнесом. Це свідоме рішення – я більше не працюю безпосередньо в операційному бізнесі. Бізнес функціонує без моєї постійної участі, а мій фокус зараз – інтелектуальний розвиток.

Ті мільйони, які щодня “прокачуються” через систему, не зупиняються, навіть коли мене немає поруч. Я тут для того, щоб, можливо, хтось із вас захотів приєднатися до нас і створити власний проєкт. Адже коли стартап народжується не зверху, а знизу – з мрії, амбіції, бажання людини перевернути світ і зробити його кращим – це зовсім інша якість. Я вірю саме в такі підходи. Ми можемо поділитися знаннями, досвідом, інвестиціями і разом реалізувати цей проєкт.

Тому ми поєднуємо дві речі: з одного боку, я ділюся тим, як це можливо зробити, а з іншого – моє завдання полягає в розвитку людей, які самі знайдуть нові ринки, захочуть діяти і будуть працювати на повну. Не ми всередині “Аврори” визначаємо, куди виходити далі, це вирішують люди, які готові брати відповідальність і реалізовувати ідеї.

Щодо присутності компанії в Румунії, то нині там працює 59 магазинів. Це небагато порівняно із 1765 в Україні, тому обороти там поки не дуже великі. Виробникам поки не вигідно формувати окремі партії товарів для експорту, хоча ми допомагаємо це робити. Очікуємо, що коли кількість магазинів у Румунії сягне сотні, це стане економічно вигідніше.

Зараз українські товари займають близько 7% асортименту в румунських магазинах. Румуни дуже люблять українські товари – вважають їх вигідними покупками. Це, на мою думку, наша конкурентна перевага, адже в Україні ми часто змушені важко виборювати місце на ринку, тоді як у Європі українські товари справді цінують.

Я переконаний, що українська продукція якісніша, ніж багато європейських аналогів. Тому ми бачимо в цьому потенціал – це вигідно і для “Аврори”, і для української економіки. Адже наші виробники отримують можливість продавати свої товари за кордон і показувати Європі, що українське – це якість.

Літня школа від “Аврори”

Наприкінці зустрічі Лев Жиденко розповів про літню школу для студентів від “Аврори”. Протягом місяця команда компанії “Аврора” організувала унікальний освітній проєкт, у межах якого студенти з усієї України мали можливість навчатися безпосередньо у керівників різних відділів компанії. Це не звичайні лекції, а практичні зустрічі, що тривали цілий день: один день із генеральним директором, наступний – із керівником відділу закупівель, потім із директором з логістики, HR-директором тощо.

Під час таких зустрічей молодь знайомилася з внутрішніми процесами великої торговельної мережі, дізнавалася, як працюють ключові напрямки бізнесу, і отримувала реальні завдання. Одним із них стало дослідження ринків для вибору країни, у яку “Аврора” могла б вийти наступною. Студенти проводили аналітику, готували презентації та представляли свої ідеї керівництву.

Результат перевершив очікування: 95% учасників цього навчального курсу подалися на відкриті вакансії в офісі “Аврори” й успішно пройшли відбір. Тепер вони не просто стажери, а повноцінні члени команди, які мають реальні перспективи для розвитку в компанії.

Нагадаємо, що нещодавно у Переяславі переселенці поділилися своїми історіями. Читайте їх тут.

Вікторія Ляшенко

Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше ексклюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.