“Я радикальна й не терплю фальші”: Юлія Карпова у Переяславі розповіла про роботу на радіо, бабусь та свій сміх

У Переяславі відбулася зустріч із ведучою ранкового шоу “Хеппі Ранок” на Хіт FM Юлею Карповою. Як все було?

9 жовтня до Університету Григорія Сковороди в Переяславі приїздила Юлія Карпова – ведуча ранкового шоу “Хеппі Ранок” на Хіт FM. Зустріч відбулась у рамках проєкту “Платформа можливостей”. До розмови долучилися понад півсотні студентів, викладачів, учнів військово-спортивного ліцею “Патріот”. Говорили про студенські роки, Андрія Кузьму, бабусь, фан-клуб Олега Винника та сміх. Інформатор розповідає найцікавіше із зустрічі.

Під час зустрічі представники університету подарували Юлії Карповій символічний знак подяки – університетський символ. У відповідь Юлія поділилася емоціями: “Я супердячна. Тепер у мене є три порти – благодійний фонд на честь моїх бабусь, мої військові, які підривали Кримський міст, і, звісно, університет. Це ще більше, ніж гра з долею”.

Юлія Карпова завжди відверта і щира у своїх висловлюваннях. Вона говорить, що Переяслав має бути найкращим містом в Україні, адже саме тут особливо відчувається любов до країни. Люди щирі, відкриті, справжні. “Я справді так думаю. Переяслав – це місто, де особливо відчувається любов до України. Люди тут щирі, відкриті, справжні. Навіть коли я просто йшла вулицями чи відвідувала музеї, бачила, як екскурсоводи говорять із гордістю про своє місто. Це надихає”, – ділиться Юлія.

Вона згадує свої студентські роки: “Це був, мабуть, найвеселіший і водночас найнапруженіший час. Я вже тоді працювала, прогулювала пари заради роботи і не шкодую. Мені здається, кожен має пройти цей етап, коли ти шукаєш себе, пробуєш і помиляєшся. Якби могла, я б і зараз ще раз “прогуляла пари на роботі”.

Про початок медійної кар’єри Юлія розповідає з усмішкою: “Усе почалося випадково – у 10-му класі я почула по радіо оголошення про кастинг ведучих. Подзвонила, прийшла і мені сказали, що я “немедійна” і “ніколи не зможу працювати на радіо”. Але я була вперта – телефонувала щотижня, просила шанс. І зрештою його отримала. Так почалася моя робота на місцевому радіо”.

Її сміх став справжньою “суперсилою”: “Колись мій сміх був моїм найбільшим комплексом. Мені казали, що я сміюся “як чайка” або “як дельфін”. Але одного разу на прослуховуванні я розсміялася природно, і директор сказав: “Юля, якщо ти будеш сміятися саме так – ти у нас працюєш”. З того моменту я перестала соромитися себе. І цей сміх став моїм підписом, моєю силою”.

Юлія також розповідає про волонтерство: “Для мене волонтерство – це частина життя. Ми з колегами робимо безліч проєктів, допомагаємо військовим, дітям, лікарням. Я переконана, що сьогодні кожен українець у тій чи іншій формі – волонтер. Це те, що об’єднує нас і дає сили рухатися далі”.

Далі вона розповіла історію знайомства з Андрієм Кузьменком. Каже, що працювала на радіо в Житомирі, коли він приїхав туди з концертом. Спочатку не була його фанаткою, але під час ефіру вони несподівано знайшли спільну мову – замість 40 хвилин ефір тривав дві години. Після цього Кузьма запросив її на концерт, а зі сцени публічно згадав її ім’я. З того часу вони почали дружити: телефонували, жартували, ділилися ідеями. Він іноді телефонував навіть о четвертій ранку, щоб розповісти анекдот.

Юлія згадує, що він був дуже розумною людиною, хоч і з чіткими особистими межами. Вона розповіла, як після його загибелі втілила їхню спільну ідею – встановити рекорд найдовшого онлайн-радіоефіру, щоб “забрати у росіян їхню перемогу”. Три доби без сну вона провела в ефірі, а коли все завершилося, тримала сертифікат і плакала, промовивши: “Андрію, я це зробила. Рекорд наш”. Зараз радіостанція вже не працює, але для неї головне, що вона здійснила задум друга. Вона з болем каже, що проукраїнська позиція – це не допустити Росію тут жодним чином. Каже, що не пробачить росіян і хоче, щоб вони відповіли за все, що зробили.

Коли Юлію запитують, чи з усіма зірками приємно спілкуватися в ефірі, вона чесно відповідає: ні. “Не всі, кого бачать глядачі, такі ж щирі за кадром. Дехто лише прикривається патріотизмом, а насправді не має будь яких цінностей. Я радикальна й не терплю фальші. Для мене важливо, щоб люди залишалися справжніми, мали переконання, а не просто публічний образ”.

Юля пригадує, як потрапила до фан-клубу Олега Винника. Каже, що це сталося зовсім випадково під час роботи на “Х-Факторі”, де вона була ведучою бекстейджу. Поки на сцені виступали конкурсанти, вона жартома декламувала вірші: “Олеже, в моєму серці пожежа”. Це почули члени фан-клубу, серед яких була Валерія Баранова – їхня головна “вовчиця”. За кілька днів після ефіру Валерія з’явилась за лаштунками з величезним букетом і урочисто повідомила Юлі, що її офіційно приймають до фан-клубу. Спершу вона подумала, що це розіграш, але все було серйозно: Валерія провела з нею цілий день, розповідаючи про діяльність спільноти. Юля зізнається, що це була одна з небагатьох приємних подій на “Х-Факторі”.

Вона розповіла, що перед повномасштабним вторгненням її майже запросили на інший телеканал, де планували відновити легендарне ранкове шоу. Але зізнається: працювати на радіо їй ближче, бо це постійна імпровізація. На телебаченні все заздалегідь прописане, узгоджене й продумане, а на радіо можна бути живою, щирою, говорити навіть дурниці і це справжнє. “На радіо ти говориш, тебе слухають, а на телебаченні – виконують сценарій”, – пояснює вона.

Юля переконана, що головне для радіоведучого – жити цікаво, щоб мати про що говорити в ефірі. “Три години ефіру – це вершина айсберга. Решту часу треба проживати, читати, пробувати нове, щоб бути різносторонньою людиною”, – каже вона. Саме тому намагається пізнавати різні сфери навіть ті, які не любить.

На питання про впевненість відповідала просто: “Я вже все пережила. Якщо я сміюся над собою, більше ніхто не зможе мене висміяти”. А щодо того, чому радіо досі не втратило популярність, вона впевнено каже: “Радіо – це найпростіший спосіб отримати інформацію”. Наводила приклад перших обстрілів Києва, коли зникло світло, зв’язок і інтернет, а єдине, що залишалося працювати – це радіо. “Ми тоді шукали хоча б якийсь сигнал, щоб зрозуміти, що світ існує”, – пригадує вона.

На завершення Юля говорить про свій благодійний фонд “Юлині бабусі”. На початку війни, вона виїхала з Києва. Після повернення додому наприкінці травня 2022-го року вона заснувала благодійний фонд “Юлині бабусі”. “Бабусі – це мій найбільший в житті сентимент. Моє дитинство закінчилося, коли не стало другої бабусі. Ще до повномасштабної війни коли виходила із супермаркету, готова була віддати усе тим бабусям і дідусям, які стояли поруч. Коли ми поїхали в звільнені від росіян села, я зрозуміла, що таких бабусь там маса”, – розповідає волонтерка.

Усе в фонді вона робить особисто – від закупів до доставки. Зізнається, що не довіряє навіть дрібниць іншим, бо хоче бути впевнена: бабусі отримають справді смачну їжу. “Я краще витрачу більше часу, але знатиму, що поїхав хороший паштет чи солодкі мандарини”, – каже вона. Юля також допомагає військовим і тваринам, зокрема старенькій у Житомирі, яка доглядає дванадцятьох собак. “Дві мої останні собаки – теж з притулку”, – додає вона з усмішкою.

Після теплої та надихаючої розмови зустріч завершилася в дуже дружній атмосфері. Студенти та гості зробили спільні фото з Юлією Карповою, обмінялися усмішками та словами подяки. Дехто просив особисте фото, дехто просто хотів ще раз порозмовляти з нею. Атмосфера була невимушеною, щирою – відчувалося, що кожен залишився під враженням від її історій і порад.

Нагадаємо, що 7 жовтня у Переяславі відбулась зустріч зі співзасновником мережі “Аврора” Левом Жиденком. Детальніше – тут.

Вікторія Ляшенко

Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше ексклюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.