У Переяславі відбувся автопробіг “Дорога надії, пам’яті, єдності”. Як все було?
10 жовтня у Переяславі містяни знову об’єдналися у спільному вшануванні тих, хто боронить Україну. Традиційно о 9-й ранку на Борисоглібській площі люди зібралися на акцію вшанування полеглих захисників хвилиною мовчання. Цього разу до неї долучили ще один важливий захід – автопробіг “Дорога надії, пам’яті, єдності”. Як все було розповідає Інформатор.
Близько сотні автівок вишикувалися вздовж площі, прикрашені синьо-жовтими прапорами, квітами та портретами загиблих і зниклих безвісти воїнів. Водії, рідні захисників, волонтери та просто небайдужі мешканці разом створили атмосферу глибокої шани й підтримки.
Протягом 30 хвилин люди готували свої автомобілі до старту, спілкувалися, ділилися спогадами та болем втрат. Тим часом машини, що проїжджали повз, сигналами висловлювали свою солідарність. Дехто з присутніх починав плакати, коли ставало гучно від кількості сигналів з автомобілів.
На площі зібралося понад сотню людей. Серед них були діти, молодь, військові та представники місцевої влади. Об’єднані спільною метою, вони стояли поруч, щоб нагадати: пам’ять живе у серцях, а надія – у кожному, хто продовжує боротися за мир і свободу.
О 9:30 колона з близько сотні автівок рушила під супровід пісні. Порядок та супровід під час акції забезпечувала поліція. Маршрут заїзду пролягав через Борисоглібську площу вулицею Богдана Хмельницького через автовокзал, потім об’їзною дорогою, Золотоніським шосе, їхали через вулицю Магдебурзького права – до Алеї Героїв.
Кінцевою точкою “Автопробігу пам’яті, надії, єдності” стала Алея Героїв. Саме тут, біля пам’ятника воїнам АТО та плакатами загиблих захисників, відбувся мітинг, що зібрав десятки людей – рідних полеглих, зниклих безвісти та небайдужих переяславців.
Представник Переяславського ДФТГ Олександр Молоткін, зазначив, що ця акція об’єднала всіх у спільному прагненні до свободи, незалежності й віри у повернення кожного захисника. Він подякував усім, хто прийшов, аби разом сказати: “Ви не самі у своєму горі”.
До присутніх звернувся і міський голова В’ячеслав Саулко, який також долучився до автопробігу: “Ми не вперше зібралися на цій Алеї біля наших героїв, що віддали життя за Україну. Кожен портрет – це символ держави, гордість нашої нації. Ми повинні завжди пам’ятати про них. Ми хочемо, щоб увесь світ бачив, якою ціною дається свобода й незалежність, і відчував біль України – біль кожної матері, кожної дитини, яка тримає портрет свого рідного. Це не просто акція – це крик і біль тисяч людей. Сподіваюся, що ця дорога єдності стане дорогою додому. Ми чекаємо, ми віримо, ми знаємо – вони повернуться”.
Під час мітингу до слова запросили рідних загиблих і зниклих безвісти захисників. А саме дружину загиблого Сергія Меля – Ірину Мель, дружину загиблого Олексія Журбаса – Світлану, дружину зниклого Олександра Клокова – Ольгу, а також дружину зниклого безвісти Вільгельма Іжаковського та мати зниклого Юрія Шинкаря – Лідію Іжаковську. Саме вона, за словами співорганізаторки акції Ольги Дриги, запропонувала ідею автопробігу.
Ірина Мель, дружина загиблого героя Сергія Меля та невістка загиблого захисника Сергія Меля, сказала, що ця подія – “душевна молитва сердець”, яка об’єднує всіх, хто втрачав, шукав і чекав: “Два Сергії, два захисники, віддали все, щоб ми могли жити у вільній країні. Їхній приклад – це гордість нашої родини й України. Ми згадуємо всіх, хто віддав життя, і тих, хто ще повернеться. Їхні імена вплетені в тканину нашого народу, а їхні портрети – у наші серця”.
Не менш зворушливими були слова Ольги Клокової, дружини зниклого безвісти військового: “Безвісти зниклий – це найстрашніший статус. Сьогодні ти віриш, а завтра здригаєшся від кожного дзвінка. Але ми боремося і будемо боротися. Цей автопробіг – це живий ланцюг єднання та підтримки кожного з нас. Мій чоловік завжди казав: “Ми там, на фронті, щоб ви тут жили”. Тож давайте жити з гідністю, пам’ятати про полеглих і боротися за живих”, – закликала Ольга.
Серед тих, хто поділився своїми спогадами та болем, була Світлана Журбас – дружина загиблого захисника. Її чоловік був призваний 24 лютого 2022 року і загинув, захищаючи Україну. Йому назавжди 34. Попри втрату, Світлана зберігає в серці любов і віру, адже, як вона сказала, надія – це не сліпе очікування, а впевненість, що зниклі обов’язково знайдуться, а загиблі – ніколи не будуть забуті. Для неї цей автопробіг став голосом кожного серця, яке не змирилося, символом пам’яті, пошуку й боротьби.
Чоловік Лідії Іжаковської зник у 2023 році, а син – у 2025-му. Вона зізналася, що життя родин зниклих безвісти – це постійне перебування “між небом і землею”. У її домі є своя “стіна плачу” – прапори двох бригад і портрети її чоловіка та сина. Та попри біль, у серці жінки живе надія.
Дружина зниклого безвісти Миколи Швиденка – Ніна Швиденко зі сльозами на очах і тремтячим голосом прочитала вірш, написаний у день зникнення її чоловіка. Наприкінці мітингу всі присутні запалили лампатки та поклали квіти до Алеї Героїв.
Нагадаємо, що 7 жовтня у Переяславі попрощалися із солдатом ЗСУ Вадимом Чубарем. Детальніше – тут.
Вікторія Ляшенко
Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше ексклюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
