Інформатор вихідного дня: трохи кривавого місива на Хелловін не завадить – фільм “Хижа у лісі” саме такий

Як щодо експериментів, крові, монстрів та молодих студентів? Фільм “Хижа у лісі” для цього ідеально підійде. 

Сюжет фільму “Хижа у лісі” (2011) починається як типовий фільм жахів: п’ятеро друзів їдуть на вихідні до віддаленої хатини, де стикаються з надприродними силами, які починають їх переслідувати. Однак незабаром стає зрозуміло, що все набагато складніше: за подіями стежить секретна організація, яка використовує хатину як частину складного ритуалу, щоб задовільнити давніх богів. Тож чому мене, людину, яка взагалі не дивиться “страшилок”, зміг привернути увагу цей фільм жахів, розповім у традиційній рубриці “Інформатор вихідного дня”.

Жахи – один із жанрів фільмів, які я взагалі “не переварюю”. Ніколи не дивлюсь щось подібне, але не тому, що страшно, просто все виглядає однаково – когось вбивають, або хтось просто гине, кров, кишки, ліс, темрява і тому подібне. Якщо пригадати, то за життя може 2-3 стрічки таких подивилася. Тож перед Хелловіном розповім про одну з них, але не тому, що це був супер-жах, хоча м’яса там вистачало…

Тож на початку все виглядає знайомо та банально. П’ятеро друзів студентів – Данa (Крістен Конноллі), Курт (Кріс Гемсворт), Джулс (Анна Гатчісон), Голден (Джессі Вільямс) і Марті (Френ Кранц) вирушають на вікенд у віддалену хижу посеред лісу. Є “розумниця”, “спортсмен”, “блондинка”, “веселун” і “скромняга” – типовий набір персонажів для класичного слешера. Але майже одразу фільм дає зрозуміти, що за героями хтось спостерігає.

Десь у підземному комплексі група фахівців у білих халатах керує всіма подіями: вони випускають у повітря спеціальний газ, маніпулюють середовищем і навіть “допомагають” героям приймати певні рішення. Ця “гра” контролюється з холодною точністю, і спостерігачі навіть роблять ставки, хто виживе, а хто загине. На мою думку така подвійна структура фільму це один з найцікавіших задумів. Глядач одночасно може бачити історію з точки зору “жертв” і “режисерів” цього жаху.

Поступово друзі знаходять у підвалі дивні старі речі – щоденник, іграшкові предмети, старовинні книги, фотографії. Вибір, який вони зроблять, визначає, яку саме істоту вони “призвуть”. І тут починається справжнє пекло. Вони випадково викликають сім’ю зомбі-убивць. Тож, як ви могли зрозуміти, головні герої починають гинути один за одним, але дійсно жорстоко та по-різному. Та насправді, все це – лише частина великого ритуалу, спрямованого на задоволення давніх богів, які вимагають людських жертв.

Певні дії героїв у фільмі були дуже передбачувані. Наприклад, що помруть майже всі (так і сталося). Деякі сцени можна було “уловити” відразу та зрозуміти, що буде далі. Лише менша частина стрічки тримала в напрузі. Але, як і в будь-якій системі може статися збій…, і саме такий розвиток подій виявився найцікавішою частиною.

Марті – “божевільний” наркоман, який ще не загинув, виявляється найспостережливішим і викриває обман. Разом із Даною, коли вже всі мертві, окрім них, він пробивається в підземний комплекс, де перед ними відкривається неймовірна картина – сотні різних монстрів, кожен з яких міг би стати їхнім убивцею.

Кульмінація фільму перетворюється на реальне криваве місиво, коли всі ці істоти вириваються назовні, знищуючи все на своєму шляху. Такої різні я ще не бачила… ця сцена здавалося не закінчиться ніколи. Кров була всюди, вона лилася ріками, приміщення наче тонуло в ній, до того ж крики, галас та монстри на фоні створювали просто якесь божевілля. Під час перегляду хтось дійсно зможе не витримати такої огидної картини.

Фінал виявився песимістичний і водночас іронічний. Поки триває різанина, Марті й Дана зустрічають Режисера. Вони довідуються, що хижка побудована заради жертвопринесень, потрібних для задобрення древніх богів, і якщо їх не умилостивити смертями, здійсненими певним способом, то настане кінець світу. Режисер вимагає від Дани вбити Марті, щоб завершити ритуал і врятувати світ. Але втручаються перевертень і дівчинка-зомбі, Режисер гине, а тяжко поранені Дана й Марті, не в змозі вибратися, вирішують покурити востаннє марихуану. Цей момент у фіналі мені дійсно сподобався.

Тож якщо ви чекаєте традиційного хорору, можете розчаруватися. Це радше інтелектуальний експеримент, ніж фільм “щоб боятися”.

Нагадаємо, що минулого тижня в рубриці “Інформатор вихідного дня” наш редактор розповів про книгу “Записано на кістках”. Матеріал читайте тут.

Яна Малишко

Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше ексклюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.