У Переяславі поховали захисника Сергія Іващенка: рідні понад рік надіялися, що він живий

У Переяславі попрощалися із Сергієм Іващенком. Він загинув на війні.

10 листопада у Переяславі попрощалися зі солдатом Збройних сил України Сергієм Іващенком. Він загинув у бою 13 вересня 2024 року біля населеного пункту Костянтинівка Покровського району Донецької області. Йому було 37 років. Поховали воїна на Ярмарковому кладовищі. Про це повідомляє Інформатор.

Сергій Іващенко народився 4 квітня 1987 року, жив у Переяславі. 6 червня 2024 року його призвав на військову службу Бориспільський РТЦК та СП. Служив навідником механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти 214-го окремого спеціального батальйону “OPFOR” військової частини А4574.

Через три місяці служби, у вересні того ж року, на Донеччині Сергій Іващенко перестав виходити на зв’язок. Військового офіційно оголосили безвісти зниклим. Рік і два місяці родина жила у невідомості. Весь цей час не припиняли пошуки, стукали у всі двері.

Дружина Наталія є учасницею об’єднання жінок родин зниклих безвісти та полонених захисників Переяславщини. Жінка долучалася до всіх можливих акцій, заходів та ініціатив на підтримку військових. Із фотографією свого чоловіка на блакитно-жовтому тлі прапора вона сподівалася лише на те, що Сергій живий та обов’язково повернеться додому, до неї та своїх двох донечок.

Але радісної звістки сім’я так і не отримала. Нещодавно Сергія Іващенка змогли ідентифікувати за результатами ДНК-експертизи та підтвердити, що 13 вересня 2024 року він загинув у бою за Україну.

У Facebook-групах для пошуку зниклих військових 13 грудня 2024 року сестра Сергія Юлія Кузьменко писала: “Сьогодні 3 місяці, братику, як ти офіційно рахуєшся безвісти зниклим. Три довгих місяці, як ми тебе всюди шукаємо. Три довгих місяці, як ми засинаємо,і прокидаємося з однією думкою – де ти є? Три довгих місяці, як ми, маємо багато запитань, але не маємо відповідей. Три місяці, як ми переглядаємо усі телеграм-канали з надією побачити тебе. Віримо, надіємося, чекаємо”.

На роковини відколи Сергій Іващенко офіційно став зниклим безвісти, його племінниця Тоня Кузьменко написала такі слова: “Сьогодні минає рівно рік, відколи зник наш найдорожчий, найрідніший Сергій Іващенко. Рік, як він пішов з дому – і більше не повернувся. Рік, як наше життя розділилося на “до” і “після”. Рік без його голосу, усмішки, порад і теплих обіймів. Рік, у якому кожен день починається з надії і завершується молитвою за його повернення. Ми прокидаємось і засинаємо з однією думкою: де він зараз? Чи живий? Чи відчуває, як сильно ми його любимо і чекаємо?

Цей рік був сповнений безсонних ночей, сліз і безкінечних молитов. Ми тримаємось за кожну надію, за кожну звістку, навіть найменший натяк. Ми віримо, що він живий. Ми чекаємо. Ми ніколи не перестанемо любити й пам’ятати. Він для нас не просто зниклий, він – наша родина, наше серце, наші спогади й щастя. Ми пам’ятаємо його добрі очі, щиру усмішку, його слова, що завжди підтримували. І найбільше у світі мріємо знову обійняти його. Безвісти зниклі – це не цифри і не статистика. Це наші рідні, це наш біль і наша надія. Ми чекаємо. Ми молимося. Ми не здамося”.

Після короткої служби біля родинного помешкання захисника церемонію відспівування провели у Храмі Воскресіння Христового. Приміщення заповнили люди. Всі постійно несли квіти до домовини, де поруч, оповиті горем, сиділи найрідніші жінки військового – дружина, мама, доньки, сестра. Цього дня близькі та знайомі – побратими, однокласники, друзі, родичі, місцева влада, прийшли попрощатися з добрим, веселим та усміхненим за життя Сергієм. Під час молитви у храмі зникло світло, жевріли лише свічки у руках.

– Надія без надії… Всі чекали, що наш воїн повернеться живим. Прийде до своєї домівки, до своїх рідних. Він повернувся, але вже “на щиті”. Сергій виконав свій священний обов’язок перед нами всіма. Він міг жити, кохати, ростити та випроводити у життя своїх доньок. Але тепер, як світлий янгол на небесах, спостерігає за кожним із нас. Він пожертвував своїм життям, щоби ми жили та розбудовували країну під ясним небом, – промовив один зі священнослужителів.

Опісля військові винесли домовину з храму. Надворі вже очікували люди, стоячи на колінах. Процесія із близько двохсот людей рушила через центральну площу до Ярмаркового кладовища. Місто завмерло разом із перехожими. Долинали лише звуки пісні “Плине кача” із похоронного кортежу.

– Сергійко такий славний був, за нього ніхто й слова поганого не скаже. Так за ним всі сумували, так хотіли, щоб знайшовся. Донечки та жінка дуже вірили, що так і буде. Та ж бачте, що ця клята війна наробила, – поділилася знайома чоловіка Ірина.

Нагадаємо, що 7 листопада у Переяславі попрощалися із Миколою Захарченком. Деталі – тут.

Яна Малишко

Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше ексклюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.