Шквал обурення, критики та звинувачення у ісламофобії. Саме таку реакцію викликала книга британського інтелектуала Дуґласа Мюррея.
Книга “Самознищення Європи: імміграція, ідентичність, іслам” отримала статус міжнародного бестселера. При цьому на неї виплеснувся шквал обурення, критики та звинувачення у ісламофобії. Обумовлена така бурхлива реакція тим, що у книзі досліджується дуже чутлива тема – наслідки міграції мусульман з Африки та Близького Сходу у європейські країни, а також наслідки, які за собою потягнула пізніше вже неконтрольована міграція та віра у мирне, мультикультурно збагачене суспільство. Тож поговоримо про це у традиційній рубриці “Інформатор вихідного дня”.
Як Європа запустила процес “самознищення”? Чому бажання європейців допомогти іншим через нав’язане почуття провини перетворило їхні життя на суцільне пекло? Що буде з європейською культурою та до чого тут іслам?
У книзі Мюррей робить аналіз міграційної політики, її впливу на європейську культуру та не соромиться говорити на гострі теми, які наразі є табуйованими у Європі. Зокрема, про рівень тероризму та згвалтувань, які вчиняються новими “європейцями” щодо корінних, про різницю в культурах та про те, чому уряд, який передусім мав би враховувати інтереси своїх виборців, несподівано вирішив проявити милосердя до чужинців, пожертвувавши своїм населенням.
Основна теза, навколо якої будується зміст книги, полягає в тому, що Європа втрачає свій первісний вигляд через політику відкритих дверей. Мігранти, які прибувають у Європу, не інтегровуються у суспільство так, як того очікували люди, які їх приймали. А повернути їх додому вже не є можливим, оскільки їхня кількість стала занадто великою.
Окрім Другої світової війни, Європа була пригнічена власною історичною ідентичністю ще й за хрестові походи, рабовласництво, колонізацію, тому європейці відчайдушно намагаються спокутати свою провину зараз. Але у спробах догодити іншим європейський уряд часом показує, що їхньої власної культури взагалі не існує. До того ж ідея відкритих кордонів знайшла відгук у європейському суспільстві через нав’язану думку про те, що кордони провокують війни та вбивства заради територій. Мовляв, немає кордонів – немає війн за них. Логічно, чи не так?
Однак найлегше, на перший погляд, рішення виявилось куди небезпечнішим, ніж могло здатись. Замість того, щоби винести уроки з “темних сторінок” своєї історії та не повторювати помилок минулого, європейці вирішили віддати свої країни під приводом допомоги знедоленим. Цей шлях легший, ніж відстоювати власні інтереси перед лицем катастрофічної хвилі міграції, яка, як ми зараз можемо бачити, їде у європейські країни не за прихистком, а щоби встановити свій порядок.
Оскільки у сучасному світі сильно розмили поняття націоналізму, расизму та, наприклад, фашизму, то виявилось, що цими термінами можна закидувати кожного опонента, з яким не збігається думка. Зокрема, з цим зіштовхнувся і автор книги. А тут починається найцікавіше. Мюррей – відкритий гей. За його дослідження його назвали фашистом, ксенофобом та прихильником теорій змови про заміщення білого населення, хоча все, на чому базується книга, – це власні спостереження та статистика. Жодної мови ненависті чи пропаганди. Як на мене, гей та фашист – це не ті речі, які могли б стояти поруч. І якщо статистика стає причиною звинувачень у расизмі, наприклад, то, напевно, проблема не у статистиці та расизмі?.. Та і чи можна назвати такі речі расизмом. Якщо те, що описує автор справді існує, то потрібно боротись з проблемою, а не з її висвітленням. Це також одна з причин того стану Європи, у який її завели еліти своєю політикою.
Ця книга буде особливо актуальною для прочитання і українцям. У той час, коли Україна веде екзистенційну війну, уряд планує завезти пів мільйона мігрантів на заміну тим, хто загинув, виправдовуючись браком робочої сили демографічною кризою, яка тягне за собою ще й економічну. Але і тут українці, які не підтримують цю ідею з цілком собі виправданих причин, зіштовхуються з тими самими звинуваченнями у расизмі, ксенофобії та стереотипності. Мовляв, як ви смієте проявити таку нетерпимість в настільки складний для України час.
Але всі побоювання та нетолерантності не беруться нізвідки. І Дуглас Мюррей вдало це показав. Можливо, для того, щоб одна частина українців зрозуміла позицію іншої, тим, що дуже хочуть пожити у мультикультурному суспільстві, спочатку все ж варто прочитати книгу і зрозуміти, чим для них може обернутись таке бажання. Книга містить репортажі з різних країн, дослідження та факти, які підкріплюють аналіз проблем, пов’язаних із міграцією, релігіями та ідеологіями. І хоча ситуація, яку описує автор, відбувалась з десяток років тому, то зараз після прочитання тим паче не залишається нічого, крім як визнати весь масштаб проблеми. Якщо 15 років тому на проблеми, озвучені у книзі, можна було реагувати з подивом та обуренням, то зараз, щоби переконатись у написаному, достатньо просто поїхати на відпочинок до Європи.
Підсумую: те, що я хочу жити серед “своїх” людей – це природнє бажання. Мені не потрібне расово збагачене суспільство. Мені потрібно безпечне суспільство. Це не означає, що хтось вважає себе кращим за інших. Це означає, що декому просто потрібно жити серед “своїх”.
Нагадаємо, що минулого тижня в рубриці “Інформатор вихідного дня” наша журналістка розповіла про фільм “Пригоди S Миколая”. Матеріал читайте тут.
Єгор Данильчев
Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше ексклюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
