“Вісник Переяславщини”: 100 років районної газети”. У заповіднику зібралися журналісти та науковці.
У 2025-му міськрайонна газета “Вісник Переяславщини” мала би відзначити своє 100-річчя. Проте наприкінці лютого вона призупинила свій вихід, а зараз перебуває на етапі ліквідації. Загалом за всю історію друком вийшов 12461 номер. 9 грудня у приміщенні фондів НІЕЗ “Переяслав” науковці заповідника провели круглий стіл “Вісник Переяславщини”: 100 років районної газети”. Запросили колишніх редакторів, журналістів та авторів видання. Більше про обговорення розповідає Інформатор.
Передусім в.о. генерального директора НІЕЗ “Переяслав”, докторка філологічних наук та колишня журналістка “Вісника” Марина Навальна коротко розповіла історію розвитку газети, зокрема, те, що вона змінювала назву аж шість разів: була “Змичкою”, “Колективістом Переяславщини”, “Прапором Переяслав-Хмельницького”, “Зорею комунізму”, “Комуністичною працею” і нарешті із 1991 року – “Вісником Переяславщини”.
Кандидат історичних наук, завідувач науково-дослідного відділу історичного краєзнавства НІЕЗ “Переяслав” Тарас Нагайко підготував доповідь на тему “Періодична преса Переяславщини – важливе джерело історико-краєзнавчих досліджень”. Зокрема зазначив таке: “У газеті є все те, що пережила Україна та окремо Переяслав. Є речі, які справді стануть у подальшому великим допоміжним матеріалом або й винятково основним матеріалом для дослідників, не лише краєзнавців. Також це великий пласт візуальних джерел, фотоматеріалів, які були опубліковані в газеті”.
Кандидат історичних наук, завідувач науково-дослідного відділу археології НІЕЗ “Переяслав” Олександр Колибенко доповів на тему “Повсякденне життя переяславських музеїв у висвітленні місцевої преси”. “Навіть деякі дні, коли відкривалися музеї, вдалося встановити завдяки публікаціям у “Віснику Переяславщини”, точніше, “Комуністичної праці”. Чому? Тому що документів про те, якого числа було там, грубо кажучи, перерізано стрічку, відкрито умовний музей космосу не було. Директор не робив накази. Директор сказав: “Відкривайте” і все”, – сказав Колибенко.
Також він розповів, що у “Віснику” було багато публікацій про заповідник та музеї не лише від наукових співробітників, а й від самих журналістів видання. “За моїми підрахунками з 1954-го до 1991 року в газеті опублікували понад 1500 статей або про музеї, або музейних працівників, або краєзнавців, або публікації, у яких згадуються музеї, експозиції, музейні експонати”, – зазначив науковець.
Кандидатка історичних наук, провідний науковий співробітник науково-дослідного відділу нематеріальної культурної спадщини НІЕЗ “Переяслав” Олена Колибенко розповіла про діяльність видання в останні роки у доповіді “Регіональна візія сучасної російсько-української війни: аналіз публікацій газети “Вісник Переяславщини” (2022-2025)”. “У газеті були практично всі сторони сучасного життя регіону, починаючи від якихось офіційних повідомлень – введення воєнного стану, комендантська година, скасування “сухого закону”, заборона полювання в лісах. Відомостей, власне, про війну, про її перебіг небагато, але це зрозуміло. Далеко не все можна винести на шпальти газети. Багато інформації про захисників, але переважно це сумна статистика. Економічне життя, діти, молодь, освіта, школи, шкільні укриття, інтерв’ю із внутрішньо переміщеними особами або із мігрантами за кордоном”, – перерахувала науковиця.
Окрім доповідачів, учасниками круглого столу були редакторка газети “Вісник Переяславщини” (2000-2021 рр.) Галина Карпенко, Заслужений журналіст України, редактор газети “Вісник Переяславщини” (1993-2000 рр.) Анатолій Розсоха, відповідальний секретар газети “Вісник Переяславщини” (1999-2022 рр.) Валерій Шкребтієнко, завідувач відділу фотоілюстрацій газети “Вісник Переяславщини” (1999-2019 рр.) Володимир Набок, редактор онлайн-медіа Інформатор Переяслав Віталій Усик, редакторка онлайн-медіа Proslav Ірина Мадісон, які свого часу були журналістами “Вісника”, а також краєзнавиця Людмила Набок, яка була авторкою у виданні.
“Хотілося сторіччя святкувати зовсім по-іншому. Хотілося, щоб газета жила. Але хтось колись сказав, що блискавка влучає у найбільше дерево. Так ось ми були таким великим деревом серед міськрайонних газет Київської області. У кращі свої часи виходили двічі на тиждень, обсяг був 8 та 16 сторінок, тобто в підсумку щотижня 24 шпальти повноцінного тексту – це було багато. У нас був драйв. Ми весь час хотіли зробити все якнайкраще, старалися рухатися тільки вперед. Це був настрій справжньої творчості. Була маса помилок, були складні стосунки із різноманітними начальниками, які приходили, мінялися. Та ми весь час старалися виходити не для начальства, а для людей. Через те в нас були тиражі, через те в нас був авторитет і через те у нас все було добре”, – розповіла Галина Карпенко.
Вона зазначила, що видавати газету – це справді дорого. Тож після роздержавлення (медіа не можуть бути повністю чи частково комунальними), коронавірусу та згодом і повномасштабної війни газету не вдалося втримати на плаву. Не посприяла й місцева влада, яка вирішила, що інтернету для висвітлення своєї діяльності їй достатньо.
“Ви ж розумієте, що це папір, його можна взяти в руки, його можна листати, читати. Це взагалі-то настроєва штука. Я весь час казала, що газета повинна стати фактором життя, як тапки чи зубна щітка. Людина повинна звикати до цього. І ми певною мірою цього досягли. Але, на жаль, все сталося, як сталося”, – резюмувала Галина Карпенко.
“Дуже радий, що мені випало працювати в період, коли нас було 13 людей, – зазначив Валерій Шкребтієнко. – Газету можна “клепати” втрьох, удвох. Але немає цієї атмосфери, немає радості, коли один іншого надихає на творчість. Ми кожного тижня відзначали в своєму колі найкращі публікації. Це також спонукало до якоїсь змагальності. Тим більше, що воно заохочувалося ще й матеріально”.
Людмила Набок додала, що газета була якісним джерелом у підготовці наукових публікацій. На онлайн-медіа ж посилатися значно складніше, а то й неможливо, порівняно з друкованою пресою.
Анатолій Розсоха у свою чергу сказав: “Коли з’явилося кіно, то всі казали, що воно похоронить театри. Але подивіться, який зараз бум театру. Так само говорили, що з приходом інтернету за онлайн-виданнями зникнуть і газети, і журнали. Але ви подивіться, наскільки важливу роль і місце займають такі національні видання, як “Вашингтон Пост”, “Таймс”. Всі посилання в мережах йдуть на ці газети, на великі аналітичні матеріали і так далі. Недавно мій знайомий побував у Німеччині й привіз звідти газету. Розповів, що практично в кожному містечку там видається муніципальна газета. Крім того, газета та інтернет-видання – це питання відповідальності і безвідповідальності. Тому що у мережах ми зараз можемо прочитати що завгодно – будь-які факти часто перекручені, не підтверджені, і за це дуже важко притягти до відповідальності. А друковане видання все-таки вимагає відповідальності. Коли там якась недостовірна інформація, завжди можна подати до суду”.
Віталій Усик сказав, що те, що “Вісник” припинив своє існування, – це цілком нормально: “Це життя. Не ми вирішуємо, у якому форматі люди мають отримувати інформацію. Ми їм даємо тільки інформацію, а вони вирішують звідки її брати. І якщо більшість людей бере її зі смартфона, то ми з цим нічого не вдіємо. Було б класно, якби була і газета, тому що все-таки є якісь 500 людей на весь район, які отримували інформацію з неї. Але без адекватного мецената зробити це неможливо, як би це сумно не було”.
Також він відповів Анатолію Розсосі, що онлайн-медіа також несуть відповідальність за свої публікації і, якщо вносять до вже опублікованих матеріалів певні правки, то вказують про це: “Коли ми редагуємо свій матеріал, то вказуємо, що саме ми виправили. Якщо читач прочитав одну інформацію, вона виявилась неправдивою, то ми маємо їм сказати, що то була неправда, а ось правда”.
Наприкінці всі учасники домовилися, що це буде не останньою подібною зустріччю. “Співпраця триває, роботи ще багато. Підшивки газети є у заповіднику. Автори, редактори – на місці. Тому я сподіваюся, що в нас будуть іще напрацювання, ми ще запросимо всіх і продовжимо”, – сказала наостанок Марина Навальна.
У заповіднику провели круглий стіл до 100-річчя газети “Вісник Переяславщини”
Марина Навальна коротко розповіла історію розвитку газети
Тарас Нагайко підготував доповідь на тему “Періодична преса Переяславщини – важливе джерело історико-краєзнавчих досліджень”
Олександр Колибенко доповів на тему “Повсякденне життя переяславських музеїв у висвітленні місцевої преси”
Олена Колибенко розповіла про діяльність видання в останні роки
Галина Карпенко: “Блискавка влучає у найбільше дерево. Ми були таким великим деревом серед міськрайонних газет Київської області”
Валерій Шкребтієнко: “Газету можна “клепати” втрьох, удвох. Але немає цієї атмосфери, немає радості, коли один іншого надихає на творчість”
Анатолій Розсоха: “У мережах ми зараз можемо прочитати що завгодно – будь-які факти часто перекручені, не підтверджені, і за це дуже важко притягти до відповідальності”
Людмила Набок розповіла, що на онлайн-медіа складно посилатися у наукових публікаціях
Віталій Усик: “Якщо більшість людей бере інформацію зі смартфона, то ми з цим нічого не вдіємо”
Обговорення тривало понад півтори години
Наприкінці зробили фото на згадку
Нагадаємо, що вітряк із Переяслава став символом всеукраїнської виставки “Хліб”, загалом заповідник надав 61 експонат. Деталі – тут.
Фото: Єгор Данильчев
Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше ексклюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
