Мріяв стати коком на кораблі, але загинув зі зброєю у руках: у Переяславі відкрили меморіальну дошку Едуарду Олійнику

У Переяславі на фасаді гімназії №2 відкрили меморіальну дошку Едуарду Олійнику. Він загинув на війні у липні цього року.

26 грудня на фасаді гімназії №2 у Переяславі відкрили меморіальну дошку військовому Збройних сил України Едуарду Олійнику з позивним “Вікінг”. Він був випускником цього навчального закладу та загинув на війні у 28 років. У нього залишилися мама, рідний брат та тітка. Про це повідомляє Інформатор.

Вперше за тривалий час від початку зими у Переяславі пішов сніг, пухкий та рясний. Під сніжною завісою на доріжці біля рідної гімназії Едуарда Олійника зібралися ті, для кого він був рідним, близьким, знайомим та коханим. Перехожі зупинялись та тихо ставали обабіч дороги, хтось підходив та долучався до присутніх. Врешті запанувала цілковита тиша – хвилиною мовчання вшанували пам’ять полеглого захисника.

Едуард Олійник народився 5 жовтня 1996 року в Переяславі. Його дитинство та юність минули у гімназії №2. Він був енергійною дитиною, капітаном футбольної команди та затятим спортсменом. Після школи здобув професію кухаря-кондитера у місцевому училищі. Згодом закінчив Київський національний університет культури і мистецтв за спеціальністю “готельно-ресторанний бізнес”. Працював в охороні, захоплювався змішаними єдиноборствами та більярдом.

“В Едуарда є ще одна сторона – глибока цікавість до коріння, до вірування предків та скандинавської міфології. Він захоплювався мужністю вікінгів та філософією гідної смерті в бою. Саме тому, коли прийшла велика війна, Едуард не вагався”, – сказала ведуча заходу Влада Черненко.

5 жовтня 2023 року, у свій 27-й день народження, Едуард Олійник свідомо прийшов до ТЦК. 2 листопада офіційно став до лав Збройних сил України. Служив матросом, гранатометником першого розвідувального відділення морської піхоти 38-ї окремої бригади. Брав участь у бойових діях на території Херсонської, Донецької областей, зокрема, села Кринки, міст Краматорськ та Покровськ. Останній рік життя він провів у самому пеклі – на Покровському напрямку. Указом президента його бойовий шлях відзначений орденом “За мужність” ІІІ ступеня, але нагороду отримати не встиг. Її вручили родині вже посмертно.

27 грудня мине рівно 5 місяців відтоді, як поблизу міста Родинське Едуард Олійник прийняв свій останній бій. Група розвідників потрапила під обстріл. Навіть отримавши важке поранення, Едуард не склав зброї. До останнього подиху він відстрілювався, намагаючись дотягнути до рації, щоби попередити побратимів про засідку. Він загинув зі зброєю в руках. Поховали захисника 6 серпня на Заальтицькому кладовищі.

За життя Едуард Олійник встиг дізнатися про одну нагороду. А вже після смерті Указом президента України від 28 жовтня 2025 року “За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі” він був відзначений орденом “За мужність” ІІ ступеня посмертно.

Державну нагороду мамі воїна вручив начальник відділення цивільно-військогово співробітництва першого відділу Бориспільського РТЦК та СП капітан Андрій Шаповал. Він зазначив, що це дуже знакова нагорода, яку неможливо заслужити просто так, і за півтора року на Переяславщині її отримує лише третій військовий.

Відтепер зображення воїна буде навіки закарбованим на стінах рідної школи. Відкрили меморіальну дошку найрідніші – мама Юлія, брат Назар та тітка Руслана.

Назар Олійник поділився спогадами про рідного брата: “У школі ми були спортивними та активними, їздили на футбол, баскетбол та різні спортивні змагання. Куди кликали, туди і йшли. Це дало енергію, яку він показував у майбутньому. Коли брату виповнилося 27 років, першим ділом він пішов у Збройні сили. Там фізична підготовка знову ж таки дала свій результат”.

Кілька слів про “Вікінга” сказав його побратим Анатолій Кулик, який був із ним у останньому бою та вижив єдиний із команди: “Це була залізна людина. Він був вірним побратимом, який захищав, боронив нашу землю, дуже хвилювався за рідних та близьких. Таких людей мало. Йдуть, на жаль, найкращі. У наших серцях він із нами назавжди. Ми його любимо і пам’ятаємо”.

Спогадами про шкільні роки Едуарда поділилася директорка гімназії та його класна керівниця Валентина Одинець: “Він вирізнявся своєю відчайдушністю і мистецтвом різноманітних витівок. Неначе це про нього Винниченко писав: “Це був справжній розбишака халамидник. Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному кроці”. Однокласники передусім згадують його веселість, жартівливість і вміння товаришувати. Для мене він залишиться невеличким хлопчиком із завихреним чубчиком, дуже сучасною тоді зачіскою-хвостиком і з великою мрією стати коком на кораблі дальнього плавання”.

“Діти поспішатимуть на уроки, він зустрічатиме їх своїм поглядом і нагадуватиме, що свобода – це не дарунок, а щоденна боротьба, у якій він переміг для майбутніх поколінь ціною власного життя. Нехай його сміх відлунює у шумі вітру над Переяславом, а його душа знайде спокій у чертогах світла і честі”, – наостанок додала Влада Черненко.

Нагадаємо, що в університеті Переяслава у грудні зібрали понад 65 тисяч гривень на ЗСУ. Деталі – тут.

Яна Малишко 

Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше ексклюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.