Серіал “Ідол” із донькою Джонні Деппа у головній ролі не схожий на шедевр кіноіндустрії. Чи варто його дивитися?
Серіал “Ідол” був найочікуванішим у 2023 році. Його фурор чекали через багато причин: авторами стрічки стали режисер Сем Левінсон, що є творецем серіалу “Ейфорія”, а головні ролі зіграли Лілі-Роуз Депп, донька відомого актора Джонні Деппа та співак The Weeknd. Серіал позиціонує себе як провокативна драма про індустрію слави, владу та залежності у шоу-бізнесі. Але чому вона виявилась провальною розповім у традиційній рубриці “Інформатор вихідного дня”.
У центрі сюжету – Джослін, молода поп-зірка, яка переживає нервовий зрив після смерті матері та намагається повернутися на вершину шоу-бізнесу. Вона – продукт індустрії: її життя повністю контролюється менеджерами, піарниками, продюсерами, командою, яка мислить цифрами, контрактами й рейтингами. Її образ, сексуальність, емоції – усе стає частиною бренду.
Одна з перших сцен – Джослін стоїть перед камерою, напівоголена, виснажена, емоційно спустошена, але всі навколо бачать у ній лише “образ”, “сексуальність”, “скандальність”, “популярність”. Відразу стало якось бридко, наче відчуваєш, що людину не бачать як людину, а лише як функцію.
І саме в момент цієї внутрішньої руйнації в житті Джослін з’являється Тедрос – власник нічного клубу в Лос-Анджелесі та музичний продюсер для молодих артистів. Але по суті його діяльність значно глибша й темніша. Він керує закритою спільнотою молодих музикантів, танцівників і залежних людей, виступає як псевдо-гуру, що “розкриває потенціал” через психологічний тиск, приниження і контроль, використовує людей як ресурс – для музики, впливу, влади, власного самоствердження, маніпулює залежностями: емоційними, психологічними, творчими, сексуальними. Тедрос обіцяє Джослін “справжню свободу”, але насправді приносить іншу форму залежності.
Загалом я залишилася розчарованою грою The Weeknd у ролі Тедроса. Як виконавця його не слухаю, як актора, напевно, теж не дивитимусь. Він не виглядає класичним актором – його міміка стримана, інтонації часом монотонні, емоції не завжди “програні” у традиційному сенсі. Тедрос не харизматичний герой – він холодний, слизький, тривожний, без внутрішньої глибини. І це не схоже на потрібний образ, а просто на невдалу гру. Розчарував так розчарував.
Далі серіал поступово знімає маску. Те, що спочатку виглядає як “звільнення”, перетворюється на новий спосіб контролю. Команда Тедроса виглядає як секта: всі слухають його, всі потребують його схвалення, всі бояться його втратити. Чесно вразив чи не єдиний моменти, де Джослін наче добровільно “віддає” себе, але при цьому внутрішньо руйнується. Вона не виглядає щасливою, а навпаки – розгубленою, спустошеною, розчиненою в чужій волі.
Мені дуже запам’яталася сцена, де Тедрос “навчає” її співати через приниження, психологічний тиск, контроль дихання і тіла. Це подається як метод “розкриття потенціалу”, але насправді виглядає як чиста маніпуляція. І саме тут серіал перестає бути просто провокативним, він стає тривожним. Тоді вимальовується чітка картинка, що образ Джослін це не просто поп-зірка, а символ людини, яка все життя була під контролем і тому не вміє розрізняти свободу і нову форму залежності. Вона щиро думає, що обирає, але її вибір завжди відбувається всередині чужих сценаріїв.
Проте нічого, крім ідеального тіла, ви не побачите від доньки Ванесси Параді і Джонні Деппа. Головна актриса серіалу занадто закрита в емоційному і творчому плані й надмірно відкрита в своїй сексуальності. Часом настільки, що забуваєш, що дивишся драматичний серіал. Лілі-Роуз Депп в “Ідолі” з’являється в кожному епізоді у відвертому вбранні, її тіло – синонім слова насолода. Те, як актриса кайфує сама від себе в кадрі, заслуговує окремого “Оскара” – як найсексуальнішої зірки. Але все інше геть провал.
Сюжетно “Ідол” – це історія не про любов і не про секс. Це історія про владу, контроль і вразливість. Про те, як легко підмінити турботу маніпуляцією. Як індустрія створює ікони, але не створює щасливих людей. І про те, як травмована людина часто тягнеться не до безпеки, а до того, що знайоме – навіть якщо це руйнує. Безперечно серіал мені сподобався візуально – неон, темні інтер’єри, червоне світло, еротизована естетика, повільні кадри, музика.
Моє загальне враження суперечливе. Це точно не серіал, який хочеться “любити”. Він дискомфортний, провокативний, місцями надмірно сексуалізований, але водночас чесний у своїй темі. Це більше про внутрішню порожнечу слави і про те, як легко втратити себе, коли все твоє життя – це сцена.
Нагадаємо, що минулого тижня в рубриці “Інформатор вихідного дня” наш редактор розповів про фільм “Одна битва за іншою”. Матеріал читайте тут.
Яна Малишко
Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше ексклюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
