Переяслав Перейти на сайт

Інформатор вихідного дня: відмовився стріляти і став героєм – віра проти війни у фільмі “З міркувань совісті”

Солдат без гвинтівки – звучить як оксиморон. Та саме таким є феномен Десмонда Досса.

Військова драма з Ендрю Гарфілдом у головній ролі показує головного героя зовсім не у тому форматі, яким його звикли бачити фанати “Людини-павука”. Після ролі супергероя актор з’явився на екрані без маски й спецефектів – у формі звичайного солдата. У стрічці Мела Гібсона він втілив реальну історію Десмонда Досса – людини, яка пішла на фронт Другої світової війни, але відмовилася брати до рук зброю. Без гвинтівки, без права на компроміс із власною вірою, він став одним із найвідоміших військових медиків США, врятувавши близько 75 осіб. До речі, на кінофестивалі у Венеції овація тривала майже 10 хвилин або, як стверджує Мел Гібсон, 9 хвилин 40 секунд. Про те, чим стрічка заслужила на таку реакцію розкаже журналіст Інформатора.

Вперше я побачив цей фільм кілька років тому – його порадила мені мама. Спочатку я ставився скептично, особливо до першої половини: усе здавалося нудним і повільним. Я прийшов на бойовик, а не на глибоке знайомство з головним героєм. Особисто для мене напис “засновано на реальних подіях” на початку фільму одразу налаштовує на інший рівень сприйняття: розумієш, що те, що відбувається на екрані, справді трапилося, і байдужим після перегляду не залишишся.

У цьому випадку остаточно усе змінилося, коли на екрані розпочалися бойові сцени. На тлі звичної жорстокості сучасного світу, навіть у моєму “холодному” і байдужому до сентиментальності чоловічому серці стрічка викликала особливі емоції та змусила пустити “скупу” сльозу. Фраза “Господи, благаю, дай мені врятувати ще одного” надовго залишилася в пам’яті. Ця стрічка не змінює світогляд миттєво, але точно змушує поглянути на звичні речі під іншим кутом.

Колись я почув фразу: “За свою країну не треба помирати – за неї треба вбивати”. Але чи справді це єдиний шлях? Фільм “З міркувань совісті” ставить під сумнів таку однозначність. Це історія не так про бої на Окінаві, як про конфлікт між особистими переконаннями та вимогами військової системи.

Тож, повертаючись до “бойовику” – у стрічці відверто вистачає “м’яса”. Кров, понівечені тіла, хаос війни. Хтось вважатиме це надмірним, інші – необхідним для повного розуміння того, через що проходять солдати. Зрештою, війна ніколи не була естетичною чи комфортною, чи не так? На мою думку, саме ця жорстка відвертість допомагає глядачеві глибше зануритися в події та співпереживати герою, який зберігає людяність там, де її, здається, вже не лишилося.

Десмонд Томас Досс – молодий хлопець, який виріс у Вірджинії, провінційному американському містечку, в релігійній і досить аскетичній родині. Його батько був ветераном Першої світової, проте пив, бив дружину і дітей. Мати покладала великі надії на сина, а сам Десмонд допомагав у церкві і прагнув робити добро. Але у дитинстві трапилася подія, яка могла коштувати життя його брату – Том ледь не вбив його цеглою. Ця ситуація залишила глибокий слід у його душі і стала переломним моментом у житті. Згодом Десмонд прийняв віру адвентистів сьомого дня, знаходячи в релігії сенс і моральний компас для свого життя.

Коли ж виріс – брав участь у військових операціях Другої світової війни, пішов воювати проти Німеччини. Але не вбивав – Досс навіть не брав до рук гвинтівку – натомість з усією хоробрістю кидався в окопи і витягав поранених товаришів, за що отримав найвищу військову нагороду країни “Медаль Пошани” – офіційне визнання того факту, що подвиги може здійснювати не тільки боєць зі зброєю, але і медик. З обивательської точки зору цей факт здається доволі очевидним, але вся ідеологія і міфологія війни диктує нам, що за праву справу слід вбивати, і Гібсон будує фільм на класичному конфлікті: індивідуальні переконання проти усталеного консенсусу, впертий одинак проти всього світу.

Повернімося до військових операцій. Початок Другої світової війни підхопив хвилю добровольців. Серед них були односельці та друзі Досса, тож і він не став винятком, тому записався в армію, розраховуючи стати санітаром. Проте чого там точно не очікували, так це того, що через релігійні переконання доброволець навідріз відмовиться не тільки вчитися стріляти, але навіть торкатися до гвинтівки. А яка війна без зброї?

Побратими називають його релігійним фанатиком і пацифістом, паралельно застосовуючи силу та звинувачення в боягузтві, а військова система готова зламати Десмонда Досса, погрожуючи йому трибуналом за непокору наказу. Але Десмонд не боїться війни. Він добровільно йде на фронт віддавати борг батьківщині іншою монетою – не відібраними життями, а врятованими. Втручання в справу батька з його колишніми військовими заслугами призводить до того, що добровольцю Доссу дають дозвіл залишитись вірним собі і своїй релігії та йти на фронт санітаром.

І ось американці проводять операцію із захоплення японського острова Окінава. Все, що є у Досса – це моральні принципи та духовність. Тож, озброївшись Біблією і аптечкою, відважний Десмонд вирушає в бій. На плечах він виносить поранених товаришів і ворогів, не розбираючи під шарами крові, бруду і військової політики “своїх” і “чужих”. Єдине, чим керується герой: особисті принципи, засновані на вірі в Божі заповіді, і страх повторити долю батька, життя якого скалічила Перша світова війна.

Мел Гібсон досить об’єктивно зумів показати глядачеві, що міркування совісті – це не порожні слова, а непорушний принцип віруючої людини. Коли фільм закінчується і глядач все ще перебуває під враженням від побаченого, Мел Гібсон “на закуску” подає кадри документальної зйомки нагородження Десмонда Досса “Медаллю Пошани”, а також фрагменти інтерв’ю 2003 року з самим героєм, його братом і капітаном.

Нагадаємо, що минулого тижня у рубриці “Інформатор вихідного дня” наша журналістка розповідала про книгу “Мовчазна пацієнтка”. Читайте матеріал тут.

Єгор Данильчев

Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.