Інформатор вихідного дня: мультфільм “Я – панда” – це історія дорослішання, емоцій і прийняття себе

Мультфільм “Я – панда” – чесно про дорослішання, емоції та прийняття себе. Чому його варто подивитися дітям?

Ще у 2022-му році я подивилась мультфільм “Я – панда”, який тоді тільки вийшов. Хотіла просто розвантажитись від подій навколо, а мультики мені завжди в цьому допомагали. Здавалося б – це просто яскравий Pixar про дівчинку, яка перетворюється на червону панду. Але насправді це глибока, місцями навіть відверта історія про дорослішання, емоції і стосунки з собою та батьками. Про враження ділюсь у традиційній рубриці “Інформатор вихідного дня”.

Нещодавно Мей Лі виповнилося тринадцять. Вона – впевнена у собі й симпатична дівчинка. Ось тільки її розриває між бажанням зберегти старанність та слухняність свого темпераменту для улюбленої мами та спробами впоратися з невизначеністю та справжнім хаосом, які характерні для підліткового віку. Героїні мультфільму довелося зіткнутися з постійними змінами у її життєвих інтересах та стосунках.

До того ж у її тілі вирували підліткові зміни. Але вишнею на торті стало те, що кожного разу, коли вона відчуває сильні емоції – радість, сором, злість, закоханість, то миттєво перетворюється на панду червоного кольору. Фактично, її “панда” – це втілення її внутрішнього хаосу підліткового віку.

Мей Лі – це ми, ти, будь-яка дівчина в певний момент життя. Вона одночасно впевнена і дуже вразлива. Вона хоче бути хорошою донькою, але також хоче жити своїм життям. Її мама Мін – це окрема історія. Спочатку вона здається надто контролюючою, навіть трошки задушливою.

Але згодом я почала бачити в ній не “антигероя”, а людину зі своїми травмами і страхами. Вона просто боїться втратити доньку.  Напевно, це була одна з ключових ліній стрічки – мами і доньки. Нам показують, як покоління передають свої страхи далі. І як важливо в якийсь момент це зупинити.

І ще є подруги Мей – Міріам, Прія і Еббі. Вони – це той безпечний простір, де тебе приймають будь-якою. І, чесно, саме вони мене найбільше розчулили. В якийсь момент починаєш ловити себе на думці, іноді друзі розуміють тебе краще, ніж сім’я, але звісно, так не в усіх.

Мей дозволяє собі бути “незручною”. Вона злиться, кричить, помиляється. І її за це не роблять поганою. Це дуже незвично, бо нас часто вчать бути “зручними дівчатами”. Ще один момент – це про сором. У мультику дуже тонко показано, як сором може керувати тобою. Але коли ти перестаєш соромитися себе – стаєш вільною.

Загалом це мультфільм не просто про емоції, а про те, що така панда – це не проблема. Це була частина Мей. І коли вона вирішує не “позбутися” її, а залишити. Адже це про вибір: бути собою чи відповідати очікуванням. Про той стан, коли ти ніби “хороша”, але всередині купа емоцій, які ти ховаєш. Про страх розчарувати батьків. Про моменти, коли ти не знаєш – ти ще дитина чи вже доросла.

Мені здається, це один із тих мультфільмів, який потрібно дивитися дітям. Він не ідеалізує дорослішання, а показує його таким, як воно є – дивним, емоційним, іноді болючим. І ще – він дуже “дівчачий” у хорошому сенсі. Там є все: дружба, закоханість, сором, фанатіння від бойз-бенду – і це не висміюється, а навпаки показується як щось важливе.

Нагадаємо, що минулого тижня у рубриці “Інформатор вихідного дня” наш редактор розповів про “Книгу Еміля”. Матеріал читайте тут.

Яна Малишко

Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.