Праймовий стан, приємні покупки та родинні зустрічі: яким був березень для журналістів Інформатора

Яким був цей місяць для журналістів Інформатора? Ділимось рефлексіями.

У березні журналісти Інформатора “виходили із зимової сплячки”, оновлювали техніку, зустрічалися з рідними. Про те, що сподобалось, не сподобалось та надихнуло цього місяця, редактор Віталій Усик та журналісти Яна Малишко та Єгор Данильчев розповіли у традиційній рубриці.

Що сподобалося?

Яна Малишко: Березень видався досить класним та насиченим місяцем. Все почало пробуджуватися після зими, і я також. Як там зараз модно говорити? Я в праймі, люди! Початок весни – це як новий етап життя, а нові етапи хочеться починати з різних планів. Так і я собі написала деякі ідеї, які хочу втілити протягом цього періоду. Почала краще вибудовувати дисципліну щодо речей у своєму житті: спорт, харчування, час на себе, розвиток та відпочинок. А це як передбачуваний механізм, що заспокоює нервову систему, тому те, що я стала спокійнішою, – теж плюс. А ще були такі маленькі, але приємні штучки, як квіти на свято або просто без причини, багато котиків-муркотиків на вулицях та кава під сонечком. І мене дуже гріє лише думка, що скоро можна буде гуляти в сукнях, пити айс лате, їсти пасочки-ковбасочки та максимально вайбувати на природі.

Єгор Данильчев: Цей місяць виявився саме таким, коли, попри певні гарні події в житті, не завжди розумієш, чи варто про це писати. На початку місяця, у свій день народження, оновив телефон замість старого, вже добряче побитого життям. Це найдорожча покупка за останній час, тож нехай вона буде і найвагомішим позитивом.

Слідом за телефоном оновив і навушники. Так, старі ще працювали, хоча правильніше сказати, доживали свого віку, але була можливість, тому, можливо, трохи імпульсивно придбав нові. І, якщо чесно, після старих китайських бозна-якого бренду ці “прошки” третього покоління відчуваються як справжній флагман у світі навушників.

Виходить, я теж став жертвою маркетингу. Раніше не те, щоби засуджував, але трохи критикував тих, хто купує продукцію Apple – мовляв, це більше про маркетинг і оверпрайс. Та й зараз, якщо чесно, так вважаю. Просто тепер переконався у цьому на власному досвіді. Таке життя. Фрідріх Ніцше казав: “Хто бореться з чудовиськами, тому слід остерігатися, щоби самому не стати чудовиськом”. До списку оновлень можна додати і заміну мережевої карти в ноутбуці – про це я писав минулого місяця.

І наостанок – ще один приємний бонус: нова сімейна бібліотека у Steam. Хто шарить – той зрозуміє. Для тих, хто ні, поясню: раніше у тебе було ігор десь на тисячу гривень, а тепер завдяки “сім’ї” маєш доступ до бібліотеки на 15-20 тисяч. І все це – безкоштовно, скажімо так, по дружніх зв’язках. Ті, хто не грає, можливо, не оцінять. Але хто в темі – зрозуміє, що це справді круто. Це якби книголюбам дали безкоштовний доступ до улюблених книжок на десятки тисяч гривень.

Віталій Усик: Наприкінці 2021 року я несподівано для себе закохався у “Формулу-1”. Це був один із найвидатніших сезонів у історії, коли доля чемпіонату вирішувалась буквально на останньому колі останнього етапу. Такого не було ні до, ні, певно, й після цього не буде. Але цей вид спорту відтоді я люблю і в найкращих, і в найгірших (точніше, найнудніших) його проявах. Тож кожен березень, коли починається новий сезон, стає для мене ще приємнішим.

Сезон 2026 року ознаменувався новим регламентом змагань та домінуванням Mercedes. Проте тішить те, що мої улюблені Ferrari розпочинають як друга сила пелотону, а внутрішньокомандна боротьба між Шарлем Леклером (мій улюблений гонщик) та Льюїсом Гемільтоном (семиразовий чемпіон світу) обіцяє бути запеклою та цікавою. Red Bull із вже легендарним Максом Ферстаппеном та McLaren із чинним чемпіоном світу Ландо Норрісом поки що шукають свій темп та стабільність, але скидати їх із рахунків не варто.

Дещо засмутило лише те, що через війну на Близькому Сході гран-прі Бахрейну та Саудівської Аравії у квітні не відбудуться. І виходить так, що весь цей місяць вболівальники залишаться без “Формули-1”.

Що не сподобалося?

Віталій Усик: Тут також буде про ще один вид спорту, який я обожнюю. Збірна України з футболу в березні могла кваліфікуватися на чемпіонат світу 2026 року. Для цього у стикових матчах їй потрібно було обіграти спочатку збірну Швеції, а потім переможця пари Польща-Албанія. Однак українці не просто програли шведам 1:3, а зробили це безвольно та, не побоюсь цього слова, ганебно. Що тут казати, якщо деякі гравці збірної дякували вбовальникам просто за те, що вони “додивились цю ганьбу”? Мені дякувати не треба, бо в другому таймі просто заснув. Уявіть собі, головна футбольна команда твоєї країни поступається у надважливому матчі й настільки слабко виглядає, що ти за неї не хвилюєшся, а просто хочеш спати. На жаль, таке за Реброва на чолі збірної трапляється частенько.

Таким чином велике футбольне свято влітку обійдеться без України. Востаннє наша збірна грала на чемпіонаті світу у 2006 році, коли пройшла аж до чвертьфіналу турніру.

Яна Малишко: Зростання цін – ось що прямо дуже не подобається. Це відчувається з кожним днем, і зовсім не радує. А що буде далі, взагалі страшно уявити, та й взагалі не хочеться. Особливо дуже співчуваю водіям – з такими цінами на пальне далеко не заїдеш… Кажуть третя світова на підході, але, думаю, українців це не надто турбує, проте різні новини, зокрема, фейкові та джинса, дуже розганяють тривогу. Люди, споживайте інформацію в цих інтернетах свідомо і не тривожтесь зайвий раз.

Єгор Данильчев: Цього місяця мені трохи зіпсував настрій вокальний конкурс “Покоління творчих”. Ні, не сама подія, а її організація. Як журналіста (бо був там по роботі) та як глядача, мене справді виснажив підхід до тайм-менеджменту події. Для об’єктивності наведу приклад, щоби було справедливо та без зайвих звинувачень: захід мав розпочатись об 11:00, фактично стартував об 11:15. 15 хвилин – це не критично. У мене є досвід ведучого, і навіть свята кілька разів організовував. Але. З дитинства (ще з садочка, пам’ятаю) мене вчили прислів’ю: “Семеро одного не чекають”. Якщо початок заходу заплановано на певний час, то він має початись саме тоді. І навіть якщо це не про принциповість, то про відповідальність точно.

О 15:20 глядачам повідомили, що журі мають відійти для ухвалення рішень щодо результатів конкурсу. Ведуча наголосила, що перерва триватиме пів години, і попросила не запізнюватись. Відповідно, продовження очікувалось о 15:50. Заокруглимо, нехай о 16:00. Продовжили ми о 16:11. Тобто через 50 хвилин, замість 30. Так, можливо, це повага та “вхід у положення” до тих, хто запізнюється. А як щодо тих, хто прийшов вчасно та змушений чекати інших? Хто не встиг – це його проблеми, так має бути. Це дорослий та відповідальний підхід і повага до тих, хто може самоорганізуватись, на відміну від інших.

Свято все ж було цікаве і загалом добре продумане. Проте тайм-менеджмент та ставлення до тих, хто не встиг, на мою думку, має бути змінене на користь тих, хто відповідальний та вміє керувати своїм часом.

Що надихнуло?

Єгор Данильчев: Не завжди трапляється щось, що справді надихає. Тому згадаю інтерв’ю, яке записав із добровольцем російсько-української війни. Розмова вийшла цікавою, актуальною, місцями важкою. Але це було не інтерв’ю “для кількості” – передусім ця тема важлива і цікава мені самому. Мабуть, саме це і надихає – коли отримуєш новий досвід, відчуваєш, що прогресуєш. Це з тих труднощів, які не виснажують, а навпаки – дають сили після того, як ти їх проходиш.

Яна Малишко: Насправді, кожен наступний весняний день дає мені якесь натхнення. Зараз мене надихають мої плани та цілі, а ще більше, коли все потрошку виходить. Але цього місяця особливо відзначилось кілька речей та подій.

Перше – я зловила максимальний кайф у приготуванні здорової їжі: сніданок, обід чи-то вечеря. Я прямо чекаю нового дня, щоб щось вигадати та приготувати, шукаю нові рецепти та куштую нові продукти. Це наче якийсь окремий проєкт, над яким ти постійно працюєш і вивчаєш щось нове: склад продуктів, їхню користь, КБЖВ та інші приколи. Одним словом, зараз я старанна кухарочка.

Друге – це концерт гурту “Антитіла” у “Палаці спорту”. От надихають мене такі речі – музика, атмосфера, люди, звуки, це ж ціле масштабне дійство. Ще й улюблені пісні виконують наживо. Емоції після концерту триматимуть ще з місяць, а говоритиму я про це значно довше. Попри складні часи нашої країни, потрібно знаходити хоч щось, що буде вас радувати. Це не кримінально і це потрібно робити, без цього можна зовсім зав’янути.

А ще – заходи сонця. Помітила, вже котрий рік підряд, що саме в березні вони надзвичайно красиві. Буває, йду з роботи, і так вже любо в небі від тих кольорів.

Віталій Усик: У березні моя двоюрідна сестра Іра відзначала 35-річчя, запросила на святкування всіх близьких та рідних. І вже цього було би достатньо, щоби потрапити до пункту “Що надихнуло?”, адже бачимось ми зараз дуже рідко й такі теплі зустрічі додають наснаги, розуміння, що у цьому житті ти точно не сам.

Але сестра зі своїм чоловіком Льошею змогли зробити цей день ще приємнішим. Як виявилось, це було не лише святкування дня народження, а ще й гендер-паті. У них буде син! Ще один член нашої великої родини. Ще один сонячний промінчик у ці досить-таки темні часи. Ще одне підтвердження, що життя триває, попри все, й не варто відкладати його на потім.

Льоша, Іра, вітаю! Ви будете класними батьками!

Нагадаємо, що у лютому журналісти Інформатора завзято працювали, святкували День закоханих, Масницю, ходили на вистави, читали книги, грали у комп’ютерні ігри та з нетерпінням чекали весни. Їхні рефлексії – тут.

Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.