Інформатор вихідного дня: як “З широко заплющеними очима” породив теорії змови про “закулісні еліти” і таємні ритуали

Стенлі Кубрик помер за кілька днів після закритого показу фільму для студії, а з кінцевої версії стрічки видалили 24 хвилини матеріалу. Що намагались приховати від широкої публіки?

Фільми, які обростають міфологією, рідко залишаються просто кіно. “З широко заплющеними очима” Кубрика десятиліттями розбирають на символи, шукають приховані коди та прив’язують до масонів. Додатковий інтерес підігріває факт того, що за 4 дні після виходу стрічки за загадкових обставин помер її режисер Стенлі Кубрик. Формально це історія про шлюб, ревнощі і нічну подорож головного героя Нью-Йорком. Але майже кожна сцена тут працює як окрема деталь, яку глядачеві не пояснюють прямо. Про фільм, приховані сенси, змісти і деталі розповім у традиційній рубриці Інформатор вихідного дня.

Перш ніж почати, варто уточнити: усе, про що йтиметься далі, є інтерпретацією анонімного автора зі старого англомовного конспірологічного форуму. Його роздуми – це радше спроба віднайти сенси, приховані в символах, які легко не помітити під час першого та навіть повторного перегляду. Відверто кажучи, без пояснень, зібраних у цій статті та в інших джерелах, осягнути всю глибину цієї картини буде дуже непросто. Саме тому ця рецензія покликана не стільки дати готові відповіді, скільки підготувати глядача до перегляду й запропонувати один із можливих ключів до розуміння фільму.

Існує безліч інтерпретацій цього твору – подекуди суперечливих, подекуди напрочуд дивних чи цікавих. За бажанням можна дослідити їх ширше, але тут ми зосередимось на символах, підтекстах і прихованих смислах, які часто залишаються поза поверхневим сприйняттям. Водночас важливо наголосити: викладені тут думки не відображають особистої позиції автора статті й не претендують на остаточну істину – це лише одна з можливих інтерпретацій.

Фільм “З широко заплющеними очима” вплинув на характерну для культури 21 століття одержимість таємними спільнотами та теоріями змови. Цій темі присвячені романи Дена Брауна, написані у 2000-х роках. В інтернеті можна знайти багато історій про те, що “З широко заплющеними очима” натхненний таємною діяльністю ілюмінатів і масонів, і нібито Стенлі Кубрика вбили за спроби викрити їхню діяльність. Ходили чутки, що з фільму вирізали 24-хвилинну сцену, яка викриває правлячі еліти. На сайті фейкових новин NewsPunch публікували вигадане інтерв’ю з Ніколь Кідман. Актриса нібито стверджувала: “Кубрик говорив, що світом правлять педофіли, і цій темі він хоче присвятити свій наступний фільм”. До речі, щодо педофілів, які правлять світом. Пригадується один острів. Може й не теорії змови це все. Але ближче до фільму.

З огляду на низку факторів, таких як ім’я самого режисера, “доросла” складова фільму і, відповідно, високий віковий рейтинг, його перегляд рекомендується лише певному колу осіб, які досягли не лише статевої, а й інтелектуальної зрілості. Насправді, “З широко заплющеними очима” не має нічого спільного з тим, як цю картину подають у її коротких рецензіях та описах: цей фільм зовсім не про стосунки чоловіка та жінки у шлюбі і не про статеві девіації, та й самої екранної еротики в ньому, фактично, немає. Тому масовий глядач, захоплений рамками жанру, що йому подається, залишиться майже розчарованим, і тому цей фільм знайшов відгук насамперед в інтелектуальних колах, залишивши поза увагою масову аудиторію.

Отже, “Eyes Wide Shut” – це фільм не про прості стосунки людей між собою, а про приховані сили, які вибудовують багатогранну взаємодію між людьми на прикладі шлюбу. Але ще важливіше, що цей фільм про таємну спільноту – секретну еліту, яка “править сучасним світом”, спрямовуючи стосунки людей в езотеричному та окультному ключі.

В основі сюжету лежить період “холодних” стосунків у шлюбі персонажів у виконанні Тома Круза та Ніколь Кідман. Героя Тома Круза звуть доктор Білл, що дуже схоже на “Долар Білл” – “доларова банкнота” (з англійської: dr. Bill – Dollar Bill). Білл належить до вищого суспільства Нью-Йорка, але не є частиною еліти. Фактично, Білл безпосередньо обслуговує цю еліту, будучи висококваліфікованим лікарем і маючи до неї “видимий” доступ. Гроші для нього – лише засіб у досягненні цілей, тому він часто розкидається ними в розмовах із представниками нижчих соціальних класів.

Що стосується героїні Кідман – ключового персонажа картини, відсунутого спеціально на другий план, то її ім’я – Аліса, очевидно, відсилає до дитячої казки “Аліса в країні чудес”. Ця “відсилка” стає зрозумілою, коли сама Аліса раз по раз з’являється біля дзеркала, яке в обох випадках є своєрідним “порталом” між альтернативною та справжньою реальністю.

На початку картини Аліса і Білл йдуть на вечірку до Віктора Зіглера, одного з багатих пацієнтів Білла, який належить саме до еліти (аналогія до закулісного єврейського лобі, яке керує Америкою). Вже тут Кубрик показує малопомітні деталі, які набудуть важливості вже в ході сюжету. У будинку Зіглера нам всюди зустрічається зірка аккадської богині Іштар у формі різдвяної декорації. Іштар – богиня родючості, кохання та сексуальності, а сам її культ схожий на культ богині Кібели. У давнину посвячення неофітів в адепти їхніх культів відбувалося через практику обрізання та самокатування, а свята та обряди включали оргії та сакральну проституцію.

У ході вечірки шляхи Аліси та Білла розійдуться, і обоє вони піддадуться спокусі. Аліса зустріне чоловіка на ім’я Сандор Сзавост, який заведе з нею недвозначний діалог про цикл дидактичних поем давньоримського поета Овідія “Мистецтво кохання”. Сзавост виявляється не тільки шанувальником античної літератури, а й частиною тієї самої еліти, з якою глядачеві доведеться зіткнутися у ході сюжету. Його угорське ім’я – це “відсилка” до одного з найвідоміших сатаністів того часу – Антона Сзандора Ла-Вея, чиї ідеї Кубрик своєрідно інтерпретує у фільмі. А тим часом Білл фліртує з двома моделями, які кажуть йому про те, що хочуть взяти його з собою “Туди, де закінчується веселка”. Ця фраза – важлива деталь у картині.

Напередодні Різдва “веселка” зустрічається нам повсюди: майже в кожній сцені фільму присутні різдвяні гірлянди, ялинки, сяючі вогники. Магазин, в якому Білл орендує костюм для маскараду, так і називається – “Веселка”. І єдине місце у фільмі, де веселка як уособлення різдвяних вогнів та атмосфери свята відсутня, – це палац Саммертон, в якому проходить зібрання та ритуали окультної спільноти. Все, що стосується цього місця, різко суперечить “зовнішньому світу”, протиставляючи одна одній дві реальності: одна – та, в якій звичайні люди святкують Різдво під сяйвом веселкових вогнів, і інша – не менш реальна, але прихована – “Там, де закінчується веселка”. У цьому і полягає ключова “відсилка” до дзеркала з “Аліси в країні чудес”, бо мешканці першого світу, прості люди, не можуть потрапити в інший світ.

Отже, коли моделі просять Білла піти з ними, мається на увазі піти туди, “де збирається еліта і проводить свої ритуали”. Самі ж дівчата є частиною ритуалів, що проводяться, і, як стверджує автор одного з англомовних форумів з теоріями змов, жертвами програми ЦРУ “MK Ultra” з контролю свідомості. Таким чином, “переступити за веселку” означає відірватися від однієї реальності і ввести в себе іншу особистість. Там же, на вечірці у Зіглера, Білл зустрічає двох доленосних для нього персонажів – давнього знайомого йому піаніста Ніка Найтінгейла та Аманду Каррен.

Прізвище піаніста – це ніщо інше як Соловей, який надав Біллу (нехай і не з власної волі) всю необхідну інформацію про наступне зібрання окультного товариства. Спонтанно зустрівшись вночі в одному з барів, у присутності Білла Ніку повідомляють по телефону пароль на ритуал, що проводиться, – “Fidelio”, що з латинської означає “Вірність”, на якому той повинен буде наосліп грати на фортепіано із закритими очима. Fidelio – не тільки однойменна опера Бетховена, про яку згадує Нік, а й головна ідея самого фільму. У самому сюжеті опери дружина йде на жертву, щоб врятувати від смерті свого чоловіка, засудженого солдата, який повстав проти тиранії (як “відсилка” до жертв якобінського терору у Франції). Сюжет опери тісно пов’язаний з тим, що відбуватиметься на самому Маскараді.

Але перш ніж потрапити до палацу Саммертон, Білл вирушає у нічну прогулянку Нью-Йорком, мучений ревнивими думками щодо своєї дружини. Білл зустрічає жінок, знайомство з якими так чи інакше слугує прелюдією до майбутнього Маскараду, підтверджуючи їхню причетність до того, що там відбуватиметься: так, Аманда, впізнавши Білла на балу, наступного дня помре, ще одна дівчина підозріло зникне, заразившись ВІЛ-інфекцією, а неповнолітня дочка власника того самого магазину “Веселка”, зрозумівши, навіщо Біллу костюм і маска, відразу ж допомагає йому вибрати потрібне вбрання.

Білл потрапляє на Маскарад, встигаючи на початок окультного ритуалу, але його дії як неофіта, людини, яка чужа “потойбічному світу”, майже відразу ж викривають його. Подружжя, очевидно, Зіглер і його дружина, яких глядач міг бачити на самому початку фільму, подають знак Біллу, який нічого не підозрює (вони ж, судячи з усього, і розкриють його особу первосвященику). Відтепер усе, що відбувається на екрані, зокрема й завдяки зловісному музичному супроводу, набуває езотеричного змісту (виконання православної літургії румунською мовою з явним “сатаністським” ухилом).

До речі, сам палац, в якому відбувалися зйомки, належить родині Ротшильдів, а інтер’єр всередині виконаний у характерному індійському стилі. І це важливо, оскільки сам ритуал переходить зі сфери “сатаністського” у своєрідну “індійську атмосферу”, і навіть музичний супровід в оригінальній версії включав читання “Бхагавадгіти”. Коли Білл ходить по будинку, картина вказує на більш важливі, але й настільки ж приховані частини фільму: аспекти тантричної йоги та так званої “сексуальної магії” вчення Алістера Кроулі. Насправді, як пояснення того, що відбувається на екрані, для читача є вельми примітна праця Юліуса Еволи “Йога могутності”.

Коли особистість Білла розкривають, його рятує від ганьби дівчина, яку він бачив у непритомному стані в спальні Зіглера на вечірці на початку стрічки. Сам Зіглер, вже наприкінці фільму, скаже, що Аманда працювала повією, але уважний глядач зрозуміє, що це брехня, якщо раніше зверне увагу на заголовок у газеті, яку Білл купить наступного дня після ритуальної ночі:”Ex-beauty queen in hotel drugs overdose”. З цієї причини, як і з фільмом “Механічний апельсин” того ж Кубрика, в якому використовується специфічний сленг, режисер заборонив дублювати цей фільм на інші мови в іноземному прокаті, і тому під час його перегляду бажано володіти англійською мовою.

Якщо зупинити фільм і прочитати цю статтю повністю, то з’ясується, що Аманда належала до числа топ-моделей, більше того, саме формулювання “смерть від передозування” – найпоширеніша версія “самогубства” публічних людей, яких просто ліквідовують. До речі, сам номер газети, яку тримає Білл, вийшов під заголовком “Lucky to be alive”, що також символічно.

Чому Білл залишився живим? Очевидно, тому що був першокласним лікарем, у якому відчували потребу представники окультної еліти, що лікувалися у нього, такі як Зіглер. Історично сама професія лікаря завжди була недоторканною цінністю: як правило, якщо лікар потрапляв у полон на війні, йому завжди зберігали життя і пропонували перейти на бік переможців, і навіть пірати та розбійники платили полоненим лікарям попередню для них платню.

Відразу після того, як Білл переконався у смерті Аманди, йому дзвонить Зіглер і запрошує на зустріч. Навіть потрапивши на одне із “зібрань”, Білл не пройшов ініціацію, а тому Зіглер рекомендує йому забути все, що він бачив. Сама суть ініціації в закриту спільноту – це символічне жертвопринесення кров’ю. Тому на прикладі товариства “закулісних володарів” Америки нашого часу стає зрозуміло, що Білл, як не єврей, просто не міг пройти цю ініціацію. Зіглер повідомляє Біллу, що якби той і сказав, хто ховається за масками, то самого Білла вже не було б серед живих.

Таємні спільноти, що існують “по той бік” райдужного плебейського світу, – це далеко не все, чому присвячений цей фільм, у якому багато цих аспектів переплітаються між собою. Цікава сама концепція цього кіно – “Усього фільму як ритуалу” – ритуалу, який відбувається в голові Білла (а також і в голові Аліси, але це залишається за кадром). В основі цього “ритуалу” лежить концепція магії, що бере початок від давніх індійських релігійних практик, в яких криється сила репродуктивної системи – пробудження Кундаліні.

Поки на екрані в тантричних ритуалах беруть участь жриці кохання і “хтось інший”, сам Білл здається нам лише стороннім спостерігачем, який не має до всього, що відбувається, жодного стосунку. Але якщо розібратися з тим, що відбувається з самим головним героєм протягом картини, то стає ясно, що саме він досить успішно проходить ініціацію через “Йогу могутності”.

Кінострічка побудована навколо сексуальних стосунків: протягом фільму можна спостерігати очевидне наростання жаги та похоті, але Білл успішно це контролює, підкорюючи собі “життєву” силу, яка є основою тантричної магії.

Подорож Білла починається з почуття ревнощів, яке малює в його уяві власну дружину в обіймах морського офіцера, що згодом переросло у нього в секс, але при цьому сам Білл при зустріччю з безліччю дівчат з тієї чи іншої причини стримує себе від зради, хоча у нього завжди є вибір, і як альтернатива – можливість бачити подвійну природу речей.

Втім, під “зрадою” тут мається на увазі не буквальна подружня зрада своїй дружині, а скоріше духовна зрада образу Аліси, яку Білл любить насамперед як матір своїх дітей. І що примітно, до цього образу однаково ставляться три основні героїні фільму – його дружина, модель Аманда, і Доміно – дівчина, яку він зустрів перед поїздкою до палацу Саммертон.

Усі вони привабливі, мають руде волосся та високий зріст – це уособлює те, що вони нічим не відрізняються одна від одної, замінюючи образ “вірної дружини” для Білла в нещасливому (тобто неповноцінному) шлюбі: наприклад, час, який Білл провів із Доміно, був наповнений ніжністю, як у справжніх коханців, а Аманда врятувала його на ритуалі, пожертвувавши собою як героїня опери “Fidelio”, а сама Аліса бачила (ймовірно так, але все ж це та загадка фільму, яку неможливо розгадати) те, що відбувалося на ритуалі, і була на місці Аманди у власному сні.

Таким чином, усі три головні героїні мали пряме або непряме відношення до сексуальної експлуатації окультною спільнотою: перебування там Аманди очевидне, Доміно – це назва типу венеціанської маски, яка опиняється на ліжку поруч зі сплячою Алісою, що перебуває весь цей час (ймовірно) у “країні чудес”. Цей епізод слугує кульмінацією фільму, який залишає повну невизначеність: чи була Аліса частиною ритуалу, впізнавши на ньому Білла, чи ж це “таємне суспільство” залишило цю маску поруч із нею як попередження? Але найпесимістичніше, на що вказує режисер, це зв’язок цих трьох жінок з Хеленою, дочкою Білла. Іграшки, які обирає собі Хелена в останній сцені, повністю ідентичні іграшкам у будинку Доміно, а її наслідування своєї матері протягом усього фільму свідчить про те, що в майбутньому виросте “нова Аманда” – королева краси, яка “помре” від передозування.

У фінальних сценах фільму, після його подорожі Нью-Йорком, Білл розповідає своїй дружині, “як йому відкрилися очі”.

Нагадаємо, що минулого тижня у рубриці “Інформатор вихідного дня” наша журналістка розповіла про книгу “Пташиний короб”. Матеріал читайте тут.

Єгор Данильчев

Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.