“Тіло людини здатне на великі речі у будь-якому віці”: Володимир Шевченко з Переяслава став чемпіоном України з бодибілдингу в 40 років

У 40 років Володимир Шевченко став чемпіоном України з бодибілдингу та доводить власним прикладом, що для спорту не існує поняття “пізно”. Читайте історію тренера з Переяслава.

Спорт у житті Володимира Шевченка з’явився ще у шкільні роки – спочатку джиу-джитсу, потім тренажерний зал. Були травми, перерви, виснажлива праця і роки дисципліни. Зараз йому 40, і він чемпіон України у кількох категоріях бодибілдингу, тренер із багаторічним досвідом та людина, яка щодня проводить у залі по 10-12 годин. В інтерв’ю Інформатору розповів про шлях у спорті, складну підготовку до змагань, мотивацію та те, чому “немає часу на себе” – це лише відмовка.

Із пауерліфтингом не склалося, знайшов себе у бодибілдингу

– Як у вашому житті з’явився спорт? Із чого це почалося?

– Усе почалося ще зі школи. Напевно, клас восьмий-дев’ятий. Тоді я ходив на тренування з джиу-джитсу. Думаю, саме звідти й почалася ця “прививка” до спорту. Потім вже в універі це стало чимось системним – не просто захопленням, а звичкою. Звичайно, були й паузи. Життя вносить свої корективи, не все завжди йде так, як хочеться. Але навіть після перерв все одно повертався до спорту. Це як у когось риболовля чи полювання, так у когось – тренування. Якщо вже “зачепило”, то залишається з тобою.

– Пам’ятаєте свій перший тренажерний зал у Переяславі?

– Так, звичайно. Це був тренажерний зал в нашому університеті. Коли вперше туди зайшов, здавалося, що всі навколо такі спортіки, професійно займаються, досягли хороших результатів. А ти приходиш такий худий хлопець і думаєш: “Ну треба якось доганяти”. Спочатку було трохи некомфортно, бо бачив людей, які вже давно займаються, щось вміють, мають форму. Але це не відбивало бажання тренуватись – навпаки, дуже мене мотивувало. Я дивився на людей у залі і розумів – значить, і я зможу.

– А скільки років ви займалися джиу-джитсу?

– Пару років. Потім тренування почали переносити, змінювався графік, у мене вже не виходило ходити регулярно. І я поступово перейшов у тренажерний зал. Тоді у Переяславі фактично був лише університетський зал, де можна було займатися. Це вже пізніше відкрився “Магніт” та інші фітнес-клуби.

– Хто або що тоді найбільше мотивувало вас до занять спортом?

– Якоїсь конкретної людини не було. Тоді були лише фільми, журнали, якісь спортивні події. Передусім ти сам для себе найбільший мотиватор. Якщо займаєшся і бачиш результат у дзеркалі, прогрес, то постійно хочеться більшого. І все. Є ти, є дзеркало і є твої результати, які дають неймовірну мотивацію рухатися далі.

– Поступово ви почали займатися бодибілдингом. Чому обрали саме цей напрямок?

– Раніше бодибілдинг не був настільки популярним. Більше всі йшли в пауерліфтинг. Я теж починав саме з нього – не професійно, а для себе. Але під час тренувань сильно травмував поперек. Мені було 21 чи 22 роки. Це той вік, коли є багато віри в себе, але мало досвіду. Тоді ще не було стільки інформації, як зараз. Не було людей, які могли би підказати, поставити техніку, пояснити щось. Усе робилося методом спроб і власних помилок.

Після травми довго лікувався, була перерва, не міг нормально тренуватись. І вже тоді зрозумів, що з пауерліфтингом для мене все. Почав працювати більше саме над м’язами та формою тіла. Потихеньку-потихеньку, і щось почало виходити.

ЯК У 40 РОКІВ СТАТИ ЧЕМПІОНОМ УКРАЇНИ З БОДиБІЛДИНГУ

– Вам зараз 40 років, і ви виграли чемпіонат України з бодибілдингу. Що би відповіли людям, які кажуть, що в такому віці вже пізно починати?

– Ніколи не пізно. Я вважаю, що пік розвитку чоловіка – це приблизно від 35 до 50 років. Не існує “пізно” чи “рано”. Є тільки твій час і твоє бажання.

– Чи складніше тримати форму і прогресувати після 35-40 років?

– Ні, я б так не сказав. Тіло людини здатне на великі речі у будь-якому віці. Але треба працювати, братися за себе, все реально. Без дисципліни, без режиму, без системи нічого не буде. Не вірю, коли хтось каже: “У мене немає часу на спорт”. От просто не вірю, як це не може бути часу на себе. Якщо людина справді хоче, вона знайде можливість. А якщо немає бажання, тоді вже нічого не допоможе. За роки занять та тренерства це все перевірено на собі.

– У яких змаганнях ви брали участь до цьогорічного чемпіонату?

– Рік тому виступав у Києві на чемпіонаті України з бодибілдингу в іншій федерації – ФББУ (Федерація бодибілдингу України). Тоді готувався до класичного бодибілдингу, але травма знову дала про себе знати, і я не зміг нормально довести форму. Тому вирішив виступати в Men’s Physique (офіційна чоловіча категорія, створена для атлетів, які віддають перевагу спортивній, естетичній та гармонійній фігурі без екстремальних м’язових об’ємів – ред.). Для мене це був більше досвід – відчути сцену, зрозуміти, як усе проходить, побачити атмосферу змагань.

– Яким був процес підготовки до цьогорічного чемпіонату України з бодибілдингу?

– Усе дуже системно, одноманітно і практично по годинах. Зранку – тепла вода, БАДи, сніданок. Збираюся у зал, завжди ставлю своє тренування першим, і займаюсь, поки є сили. Загалом тренуюсь 4-5 разів на тиждень. Після цього починається робота з клієнтами. Наприкінці робочого дня – кардіо, далі додому, приготування їжі на наступний день, сон. І так щодня.

Загалом підготовка до чемпіонату тривала десять місяців. Після попередніх змагань я дав собі кілька місяців відпочинку, врахував всі помилки – і знову почав готуватись. Передивлюючись фото та відео з попереднього виступу, я знаходив дуже багато моментів, над якими потрібно було попрацювати.

– Наскільки суворим було харчування?

– Якщо це набір маси – харчування більш різноманітне. А коли вже йде підготовка до змагань, організм виснажується, і тоді продукти стають практично однаковими щодня, аби все було легше засвоювати та споживати більше поживних речовин, бо організм працює на максимумі. Усе зважується, прораховується – білки, жири, вуглеводи. Прийомів їжі приблизно п’ять-шість на день. І все по плану.

Найскладніше в цьому всьому – поєднувати роботу і підготовку до змагань. Адже в моменти, коли потрібно було б трішки дати відпочинок організму, ти не можеш цього зробити. Бодибілдинг зараз – це дуже дорого. Харчування, вітаміни, відновлення, масажі – усе коштує великих грошей. А спонсорства для спортсменів фактично немає. Ти все робиш на власній ініціативі й за власні кошти. І якщо хочеш готуватись, мусиш багато працювати. А коли багато працюєш, організму не вистачає відпочинку. Оце і є найважче. Але якби це все було не в задоволення, я б цим не займався.

– Розкажіть детальніше про чемпіонат, де ви стали переможцем.

– Цього року на початку травня я виступав на чемпіонаті України з бодибілдингу від української Федерації бодибілдингу та фітнесу (UFBF). Заявився одразу в трьох категоріях: бодибілдинг, Classic Physique (категорія, яка вимагає від атлетів неймовірної м’язової маси, але з акцентом на естетику, пропорції, вузьку талію та класичні “вакуумні” пози – ред.) і Men’s Physique.

У перший день на чемпіонаті України я взяв:

• перше місце у бодибілдингу;
• перше місце у Classic Physique;
• друге місце у Men’s Physique.

На другий день був уже комерційний турнір National Power Cup (відкритий чемпіонат з бодибілдингу та фітнесу, який презентує UFBF). Там я став:

• першим у Classic Physique;
• другим у Men’s Physique.
• третім у бодибілдингу;

– Які були емоції після змагань?

– Під час підготовки спортсмен не думає про місця. Його завдання – зробити максимум від себе. А вже яким буде результат – покаже сцена. До того ж це були два дуже виснажливі дні. Три категорії, три довільні програми, постійна концентрація, хвилювання, аби ніде не налажати. Не можна розслабити булки в перший день, бо в другий буде дуже важко. Там більше втомлюєшся морально, ніж фізично.

– Як проходить день змагань?

– О восьмій ранку починалося гримування. Самі виступи об 11:00. У перший день ми закінчили приблизно о третій дня, у другий – десь о пів на п’яту. Атмосфера була дуже крута. Були сильні конкуренти – чемпіони Європи, чемпіони світу. Було реально цікаво змагатися. Проте все ж учасників останні роки менше, напевно, враховуючи ситуацію в країні.

ТРЕНЕРСТВО

– Коли та як ви вирішили стати тренером?

– Поступово. Я сам із Переяслава, але жив й в інших містах, потім повернувся до рідного. Думаю: якщо я постійно тут, і проводжу багато часу в залі, чому б не спробувати себе в тренерстві? Враховував і те, що маю дві вищі освіти: одна фахова – з фізичної культури, а інша – з історії. Так почав працювати у фітнес-клубі Power Gym. Ось вже п’ятий рік.

– Скільки клієнтів у вас може бути за день?

– Якщо говорити про теперішній час, то це приблизно 10-12 тренувань на день. Але це часто парні тренування. До війни було більше охочих, зараз так, напевно, через те, що через війну багато людей виїхали з міста. Але тоді таким темпом до змагань точно неможливо було б готуватися. У зал я заходжу приблизно о 10-й ранку, а виходжу близько 20:30. Але зараз більше переходжу в онлайн-роботу з клієнтами.

– Із якими запитами найчастіше до вас приходять?

– Найчастіше “схуднути за два тижні”, привести тіло в тонус, ну і хлопці “накачати банки”. Але найцікавіше працювати з людьми, які реально мотивовані й хочуть результату. Є й ті, займається зі мною із самого початку тренерської діяльності.

– Які помилки найчастіше роблять новачки?

– Люди приходять без розуміння. Зараз усі дивляться короткі відео в TikTok або Reels і думають, що вже все знають, замість того, щоб послухати якусь 40-хвилинну експертну лекцію. Потім приходять і розповідають такі речі, що ти просто не розумієш, звідки вони цього набралися. Іноді складається враження, що ти не тренуєш людину, а ламаєш її старе неправильне мислення. Бо в неї в голові засіла інформація, взята невідомо з якого джерела, яку вона ще й перекрутила, і вважає правильною.

Але з часом, коли працюєш із клієнтами, пояснюєш все, розповідаєш, показуєш на прикладі, їм починають доходити реальні речі. Адже ти працюєш з людьми не тільки над фізичним станом, а й моральним, ментальним, психологічним та сприйняттям всього, що вона робить в цілому для себе на тренуваннях.

– Чи важко мотивувати людей регулярно тренуватись?

– Важко. Бо кожна людина індивідуальна. Праця з людьми завжди була нелегкою. До кожного потрібен свій підхід. Неможливо працювати за якимось одним шаблоном. З кимось легко знайти контакт, а у когось треба вкласти стільки сил і енергії, що потім думаєш: де їх брати далі?

– Зараз у зали більше ходить молодь чи старші люди?

– Раніше більше молоді було. А останні пів року почали активно приходити люди старшого віку. Хтось через здоров’я, хтось хоче змінити зовнішність, хтось просто вирішив нарешті зайнятись собою.

– Чи були переломні моменти у вашій діяльності?

– Щоб прямо все кинути – ні. Але ми всі люди, всі втомлюємося. Треба просто вчасно давати собі відпочинок. Бо якщо перегориш, це відчуєш не тільки ти, а й люди, з якими працюєш.

– Які спортивні плани далі?

– Планую продовжувати виступати. Подивимось, як пройде рік. Хочеться зробити ще кращу форму, кращий виступ, а далі вже буде видно.

Нагадаємо, що Інна Катреча з Переяслава в інтерв’ю Інформатору розповіла про допомогу тваринам, життєві переосмислення спорт і драйв. Читайте тут.

Яна Малишко

Фото надав Володимир Шевченко

Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.