“Бумбокс”, друзі та особливий Київ: яким був травень для журналістів Інформатора

Яким був цей місяць для журналістів Інформатора? Ділимось рефлексіями.

У травні журналісти Інформатора захоплювались Києвом, ходили на концерти й до музеїв, проводили час із друзями та рідними. А також сумували через те, що час надто швидко пролітає. Про все це редактор Віталій Усик та журналісти Яна Малишко і Єгор Данильчев розповіли у традиційній рубриці вражень за місяць.

Що сподобалося?

Віталій Усик: Я люблю концерти і відвідую їх досить-таки багато, тому назвати їх значними подіями у своєму житті можу рідко. Але концерт гурту “Бумбокс” у Києві, перший за час повномасштабної війни, точно стане для мене одним із найяскравіших епізодів, який згадуватиму ще багато років. Чекав на нього із жовтня 2025-го, коли придбав квиток, і очікування були виправдані.

У мережі ви зараз можете знайти багато обурень, мовляв, із організацією не все було гаразд, звук підкачав чи ще щось. Проте це такі дрібниці, порівняно із тим, які емоції я (і точно не лише я) отримав буквально з першої пісні. Хоча разом із очікуванням простояв у юрбі загалом понад 4 години, відчув я це фізично, лише коли концерт завершився й емоції бодай трішки вщухли. А до цього ж горлав улюблені пісні, ледве стримував сльози під час найбільш проникливих і не міг повірити, що це відбувається зі мною насправді.

Зазвичай на концертах стараюся знімати побільше відео на згадку і для соцмереж. Але цього разу мені хотілось сховати телефон подалі, щоби ніщо не заважалося насолоджуватись. Та все ж трішки атмосфери зумів підзняти.

@gvintos #бумбокс #концерт ♬ оригінальний аудіозапис – Віталій Усик

Яна Малишко: Було багато маленьких подій, які робили мені настрій. Наприклад, покупка нових книг, які давно хотіла прочитати, привітання мами з Днем матері та її усмішка, прогулянки в лісі та біля Дніпра.

А ще – красивий весняний теплий Київ. Збулась і така собі маленька мрія – побачити наживо легендарне “Караоке на майдані”, яке нещодавно повернулося на екрани після багаторічної перерви. Його зйомки саме проводили на Подолі. Спостерігати це на власні очі – як приємний флешбек із дитинства. До речі, Ігор Кондратюк такий високий. Ну і звісно, емоції, які завжди залишають слід надовго, – футбольний матч, цього разу на стадіоні “Оболонь-арена”. Чемпіонат України, гра “Колос” – “Оболонь”. Знову побачити вболівальників на трибуні – це щось приємно-ностальгічне.

Єгор Данильчев: Найбільш значимою та позитивною подією цього місяця для мене стала зустріч із людиною, з якою познайомився понад три роки тому на курсах підготовки з математики. Увесь цей час ми спілкувалися лише онлайн, і я ніяк не міг знайти можливості приїхати до неї в Одесу. Та несподівано вона разом із подругою приїхала до Києва у справах на кілька днів.

Звісно, таку нагоду не можна було втратити, тому я одразу взяв вихідний і поїхав до столиці. Спочатку планували просто ненадовго зустрітися, але в результаті провели разом майже пів дня. Емоції від зустрічі неймовірні. На момент написання цих рядків минуло вже два дні, а мені й досі важко повірити, що все це відбулося насправді. Після років спілкування через екран раптом бачити людину поруч, гуляти разом містом, фотографуватися, розмовляти наживо та провести майже цілий день разом – це справді особливе відчуття.

Дуже вдячний їй за цей приїзд, а також її подрузі, яка, попри власні плани, погодилася провести цей час разом із нами. Свою роль відіграла й погода. Було тепло, але не спекотно, легкий вітерець не заважав, а лише додавав комфорту. Завдяки цьому прогулянка вийшла особливо приємною і залишила по собі багато теплих спогадів.

Наступну подію не можна не внести до цієї рубрики – уже своєрідна “класика” для чоловіків, про яку я раніше писав: вдала стрижка. Але цього разу це було не просто коригування попереднього образу, а повна зміна стилю. Тривалий час я хотів спробувати коротку, справді “чоловічу” стрижку – під машинку. Проте постійно щось заважало: то не було достатньої довіри до барбера, то з’являлися сумніви, чи взагалі мені це пасуватиме. І в якийсь момент я просто прийняв думку, що ми живемо один раз, волосся – не зуби, відросте. Після цього пішов і постригся, і це виявилося одним із найкращих рішень. Зручно, акуратно, комфортно і, що найважливіше, з’явилося довгоочікуване відчуття, що ти собі подобаєшся. Кепка після цього залишилася лежати в шафі, і з 8 травня я більше її не вдягав. Тому, чоловіки, якщо вагаєтесь – спробуйте. Можливо, це стане вашим найкращим рішенням.

Що не сподобалося?

Єгор Данильчев: Почати цей розділ логічно з найболючішого. І, як не дивно, це також стосується зустрічі, але вже її завершення. Втім, навіть не певен, чи коректно називати це пунктом “не сподобалось”, адже йдеться не про щось погане, а радше про сумний післясмак. Дуже важко усвідомлювати, що все хороше закінчується, особливо коли цього “хорошого” було всього близько шести з половиною години за три роки очікування. Час пролетів непомітно, і в якийсь момент ми просто стояли з розумінням, що пора розходитись, а наступна зустріч – невідомо коли. І в цей момент стає важко на душі, з’являється відчуття втрати. Пів дня – це дуже мало. Але, як сказала подруга, “це краще, ніж нічого”. Обмежений час справді сильно впливає на емоційний стан. Складно повністю розслабитись, адже в голові постійно відчувається відлік часу, що залишився.

До цього розділу додам ще кілька моментів. Під час сильної грози 19 травня в гуртожитку почала протікати стеля на дев’ятому поверсі. По стіні вода стікала на підлогу щонайменше годину. Здивуванню, коли я це побачив перед тим, як лягати спати, не було меж. Згодом мені розповіли, що подібне тут трапляється не вперше, і стеля може протікати навіть на шостому поверсі. Катастрофи не сталося, але й приємного в цій ситуації нічого немає. Очевидно, що пора вже якось цю проблему вирішити, поки стеля не почала протікати взимку.

Яна Малишко: Розчаруванням місяця стала моя стрижка. Для мене завжди в пріоритеті було гарне довге волосся, яке я так старанно відрощувала багато років. Тож завжди відтягувала кожен похід до перукарки, щоби підрівняти чи відстригти пару сантиметрів. Але цього разу ситуація потребувала кардинальних змін. Десь за рік через невдалу процедуру з догляду та багато стресу стан мого волосся значно погіршився. Я намагалась виправити ситуацію всіма методами, але потрібна була стрижка. Хотіла відстригти сантиметрів 7, аби волосся мало здоровіший вигляд і було густішим, але мені рубанули десь 15 см. Я плакала. Такого короткого волосся у мене ще ніколи не було (це не каре). Кілька тижнів звикала до нового зовнішнього вигляду, хоча всі й кажуть, що мені пасує.

Віталій Усик: Не зчувся, як промайнула весна. Спочатку ми її не могли дочекатися, бо холоди щось надто затрималися, а потім бах – і літо. І це лякає, бо час вислизає, а життя пролітає. На цю весну я мав дуже багато планів, навіть, як ви можете пам’ятати, цілий чекліст із 15 пунктів склав. Але не виконав із нього навіть половини. Це не погано, бо класних моментів справді було вдосталь, зокрема, незапланованих. А невиконані навесні плани перенесу на літо, доповнивши їх ще чимось. Та ми ж знаємо, що літо зазвичай іще швидше минає.

Що надихнуло?

Яна Малишко: Напевно, неочікувано для самої себе, мені по-новому відкрився Київ. Одні зі своїх вихідних я провела в столиці. Випала нагода просто погуляти київськими вуличками, не поспішати-летіти кудись як завжди, а в повільному темпі насолодитись містом і теплою погодою. Я завжди говорила, що Київ не для мене, я б там не змогла жити, не моя атмосфера та й почуваюсь якось некомфортно. Щоб приїхати погуляти, сходити на концерт чи виставу, подивитись щось – так, це чудовий варіант, але не для постійного місця проживання. Так ось, прогулявшись близько трьох годин від “Палацу спорту” до Подолу, я навіть помітила та відчула справжню чарівність нашого Києва у всій його метушні, людях, каштанах та окремих вайбових місцях.

Єгор Данильчев: Через роботу останні місяці я фактично не бував у Києві, тому встиг скучити за нормальним відпочинком і можливістю перезавантажитись десь поза Переяславом. Тим паче, у гарну погоду та в компанії хороших друзів. Тому ця прогулянка й стала справжнім скарбом серед вихідних. Цей день вийшов справді розвантажувальним. З’явилося відчуття, ніби трохи відновився, набрався сил і зміг хоча б частково перезавантажити голову. Якісний відпочинок, словом.

Оскільки люди, які приїхали до Києва, були тут уперше, не можна було не показати їм найвідоміші місця столиці. Так ми дісталися до монумента “Батьківщина-Мати”. На його території є кілька музеїв і виставкових просторів, і без попереднього плану ми раптово опинилися всередині одного за одним, до того ж уже в останні 30 хвилин перед закриттям. Через це довелося проходити експозиції дещо поспіхом, але це радше ще один привід повернутися сюди знову і приділити їм більше часу. В ідеалі – знову в такій компанії. Водночас навіть у такому форматі воно того варте: недорого, цікаво і з приємними враженнями на згадку. Тут є як актуальні виставки, присвячені російсько-українській війні, так і експозиції про Другу світову. Кожен зможе знайти щось для себе, залежно від власного інтересу та сприйняття історії.

Також на початку травня мав можливість відвідати Мощун у Бучанському районі Київської області. Саме це невелике село стало одним із ключових місць битви за Київ навесні 2022 року та фактично переломним моментом у боротьбі за столицю. Понад сто українських захисників віддали тут свої життя. Село було зруйноване вщент внаслідок безперервних ворожих ударів, а лісові масиви навколо нього були знищені артилерією. У Мощуні встановили меморіал на місці дислокації 72-ї механізованої бригади імені Чорних Запорожців, який нагадує про подвиг воїнів, які зупинили ворога на шляху до столиці.

Віталій Усик: Із роками поїздки додому до батьків стають все особливішими, бо їх (поїздок) стає все менше. Вирватися із робочого режиму стає все складніше, а ті мізерні години для відпочинку розплановую заздалегідь. Проте у травні вдалося приїхати майже на цілих два дні. Ми разом сім’єю гарно попоралися по господарству, поспілкувалися, ввечері випили із татом пива. І це було круто!

Нарешті я досяг того віку, коли батьки для мене не нудні “старички”, а класні друзі, які знають про мене більше, ніж будь-хто інший, і відповідно розуміють найкраще. Навіть якісь “болячки” у нас спільні, тому те, що вилазить у мене зараз, вони вже давно пережили. Вже вкотре у цій рубриці я пишу, що мене надихає сім’я. А хіба може бути інакше?

Нагадаємо, що у квітні журналісти Інформатора подорожували, фестивалили, проводили час із родиною. Їхні рефлексії – тут.

Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.