Інформатор вихідного дня: “Абсолютна влада” – чи може агент ФБР безперешкодно втертися в довіру до радикалів

Чи може агент ФБР безперешкодно втертися в довіру до радикалів? Розбираємо фільм “Абсолютна влада” з Денієлом Редкліффом. 

Іноді достатньо одного випадкового ролика в соцмережах, щоб згадати про фільм, який давно хотів подивитися. Цього разу мій вибір припав на “Абсолютну владу” – стрічку про агента ФБР під прикриттям у середовищі неонацистів, де головну роль виконав Денієл Редкліфф, відомий за роллю багатьма улюбленого Гаррі Поттера. Про власні враження та рефлексії розкажу у рубриці “Інформатор вихідного дня”.

Влаштував я собі минулими вихідними кіновечір. За раз підряд глянув два фільми, що для мене вже “нічого собі”. Вибір зупинився на фільмі, який я побачив у стрічці Instagram, а перед цим кількома роками раніше бачив скріншоти з фільму десь у приколах чи роликах в соцмережах. Чим привернув він мою увагу? по-перше, там знімався Денієл Редкліфф, легендарний Гаррі Поттер. По-друге, мені цікава сама тема про радикальні рухи. У цьому теж є своя причина, адже чим далі – тим менше фільмів знімають на такі теми.

В основі фільму протистояння двох сторін, класика для цього жанру: радикали (терористи/неонацисти і т.д., потрібне підкреслити) та держава у різному вигляді – будь то поліцейський апарат, народний чи ФБР. На відміну від подібних фільмів цей, базуючись на інформації з відкритих джерел, взяв за основу реальні події. Майк Джерман, колишній агент ФБР та натхненник фільму в одному з інтерв’ю розповідав наступне:

“Я був агентом ФБР з 1988 по 2004 рік, і  служив агентом під прикриттям в успішних операціях під прикриттям проти неонацистів та антиурядових ополченських груп у 1990-х роках. Після (теракту – ред.) 11 вересня я занепокоївся тим, що нова тактика та місія ФБР будуть неефективними в боротьбі з тероризмом та шкодитимуть громадянським свободам, і я повідомив про продовження неефективного ведення справи про боротьбу з тероризмом, в якій я був причетний. Коли проти мене вжили заходів помсти, я вирішив піти у відставку, щоб публічно висловити свої занепокоєння, і написав книгу під назвою “Мислити як терорист” як критику нашої нової політики.”

Майк Джерман також поділився, що режисер “Абсолютної влади” Ден Рагуссіс зняв короткометражний фільм під назвою “Габер” про німецького хіміка та натрапив на його книгу, коли досліджував нацистів. Він зателефонував Майку Джерману, щоб дізнатися, чи може він написати сценарій за його справами, але Майк відмовив. Тож Ден подумав, що екранізація вийде недоречною.

Крім того, Майк зазначав, що ФБР значно змінило свої методи роботи з часів його завдань під прикриттям. Ден постійно повертався з іншими пропозиціями, і Майк нарешті погодився допомогти йому додати реалістичні елементи до вигаданої історії, яку вони створять разом. Ідея полягала в тому, щоб мати реалістичну історію, але водночас відобразити емоційну реальність роботи під прикриттям та проблеми руху білого радикального націоналізму.

За сюжетом фільму є скромний, інтелектуал-ФБРівець, який працює агентом під прикриттям. По іншому сторону барикад неонацистські угруповання. Варто відмітити, що під час перегляду фільму складається враження, ніби режисери зекономили на сюжеті. Саме на тому, як агент буде вливатися у колектив до ворогів. Все якось примітивно. Із складностей роботи показали лише те, що Нейт Фостер (саме так звали агента) прочитав чимало книг, аби зрозуміти ідею скінхедів та дотичних до них груп націоналістів. А події далі – це якийсь спідран по інфільтрації та викриттю “злих нацистів”.

Звісно, я допускаю, що неонацистів спеціально хотіли зобразити тупими, неосвіченими та примітивними. Ні серйозних перевірок, нічого – просто “на довіру” впускають до себе якусь людину, яка підозріло добре розбирається у всіх необхідних питаннях, “чомусь” не хоче застосовувати насильство проти відвертих зрадників раси (нагадую, агент грає роль скінхеда-неонациста) та й взагалі не хоче говорити про те, чи вбивав людей на війні в Іраку (знову ж таки – ти забув, ким прикидаєшся?).

Також викликає підозри і те, що у нього є медична фірма (допустимо, бо він пояснює це як власний бізнес ветерана після війни) і зв’язки, через які він може дістати все, що йому треба. І не лише йому, а і їм. І чесно, протягом абсолютно всього фільму його могли (і мали) розкрити на етапі, коли почали б задавати більше запитань.

Коли Фостеру прямо кажуть, що він якийсь підозрілий, той замість того, щоб поводити себе впевнено – що? Правильно, бере і починає чергову істерику “як ви можете звинувачувати мене в тому, що я стукач, коп та інформатор”. Найменша перевірка на цьому моменті – і нашого улюбленого Гаррі Поттера прикопали б прямо на тому каньйоні.

Подібний момент був і з тим, що федеральних агентів “спалили”, як вони щось робили у медичному магазині Фостера, звідки неонацисти мали отримати хімію для теракту. Мені здається, що це мав бути буквально критичний момент, після якого або Фостер доводить свою відданість руху і проходить перевірку, або його пристрелять на місці. Але…

Сцена в кінці, де Фостер влаштовує істерику взагалі комічна. На фінальному етапі підготовки до теракту Фостер каже, що не можна змішувати речовину, яку він дістав для них у приміщенні. Навіть для перевірки. Мовляв, це небезпечно. Це якесь позорище і поведінка істерички, а не міцного горішка, який впевнений у собі та тому, що він робить. Чи заважало їм щось вийти на вулицю і зробити це там? Вочевидь ні.

Тим паче, з урахуванням того, що до цього моменту він вже дав мільйон і одну причину не довіряти йому. Так, він військовий з досвідом, морпіх у відставці, але це буквально єдиний аргумент, який у нього був протягом фільму. Люди, які планують влаштувати теракт не можуть направити ствол на відверто підозрілого хлопця і сказати, щоб він не заважав їм у найважливіший момент?

У фільмі також опосердковано підняли ще одну важливу тему: лицемірство та доноси серед “своїх” у радикальних рухах. Туди ж – популізм та прикриття ідеєю заради власного збагачення. У стрічці таким зобразили телеведучого Далласа Вулфа (до речі, непогана аналогія з продажними журналістами, які готові писати та робити будь-що, що їм скажуть за гроші. За це до журналістів часто ставляться упереджено неприязно). Так вийшло і у стрічці: ведучий роками розповідав по радіо про “високу мету”, агітував людей та об’єднував їх навколо ідеї, а потім виявилось, що йому абсолютно байдуже на боротьбу і він “просто шоумен”. Роки йдуть, а ця проблеиа у “правих” рухах нікуди не поділась.

Також маленька рекомендація. Якщо вільно володієте англійською або хоча б можете перекладати субтитри та розуміти про що йдеться – дивіться мовою оригіналу. Я дивився український дубляж, а звучав він відверто ніяково та викликав іспанський сором. До прикладу, є фраза “White power!”, а у фільмі замість того, щоб залишити її мовою оригіналу і додати переклад на екран, автори вирішили перекласти її як “Біла сила, брате”. І, напевно, великою мірою через дубляж деякі фрази та діалоги виглядають дуже награно і неприродньо.

Ще один момент, це коли він з головою організації випадково попадають на першу акцію, де Фостер зупиняє двох скінів від насильства над расозмішаною парою. І він ніби пояснює причину своєї реакції, але це вже перший, і дуже важливий та тривжний “дзвіночок” про те, що він не той, за кого себе видає. Тим паче, що Фостер не просто зупиняє соратників від насильства, а ще й кидає пляшку у вітрину магазина, аби спрацювала сигналізація. Тобто не залишає скінхедам варіантів, окрім як втекти з місця події до приїзду поліції, чим, фактично, рятує можливих жертв.

Але ці моменти вони “спускають на гальма” під приводом того, що пізніше, під час сутички з антифашистами на марші Фостер рятує голову однієї з організацій, Ендрю Блеквелла, тож тепер останній у Фостера в боргу. Тому Блеквелл приводить його у своє лігво та показує секретний план, який ніхто не має бачити. Просто тому що той його врятував? Для чого? І таких необдуманих та поспішних дій купа. Так само інтелектуальна еліта скінхедів чомусь вирішує привести та посвятити у свої плани буквально нещодавнього знайомого, на якого вже не вперше дивляться із недовірою. Так до себе у пісочницю навіть діти інших не приймають у дитсадку, а тут…

Як я вже сказав, можливо тут акцент робився саме на контрасті між інтелектуалами та скінами у їхньому стереотипному вигляді, де в голові, крім насильства, нічого немає. Але якщо голова організації – найрозумніший серед тих, хто там є… тоді я не знаю, на що вони сподівались. Це взагалі виглядає як дитячий садок.

Загалом, цей фільм радше підійде для фанатів тем про праворадикалів, а не як щось серйозне. Показали як виглядає більшість радикальних рухів: без інтелектуалів, без серйозного підходу до перевірки нових членів та без готовності робити щось більше, аніж говорити про високі матерії за пляшкою пива. На мою думку, це фільм, який праворадикалів вчить не повторювати помилок героїв, а пересічного глядача – які злі та дурні більшість радикалів. А також стрічка є непоганим способом відкрити для себе Гаррі Поттера по-новому (привіт фанатам). У підсумку можу оцінити кіно десь на 6-7 балів з 10, і то – виключно за ідею та тему, екранізацій яких не так багато.

Нагадаємо, що минулого тижня у рубриці “Інформатор вихідного дня” наша журналістка розповідала про мультфільм “Зоотрополіс 2”. Матеріал читайте тут.

Єгор Данильчев

Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.