Інформатор вихідного дня: у культовій комедії “Тупий та ще тупіший” абсурд досі працює – і це смішно

Хочете розвантажити голову від проблем чи відпочити після важкого робочого дня? Подивіться цю комедію.

Інколи у кожного настає момент, коли хочеться відволікатись від проблем навколо і подивитися щось таке, що не буде напружувати голову, і ти зможеш просто розвантажити себе після важкого робочого дня, чи не так? Так само, як і з чимось шкідливим, на кшталт чіпсів із пивом. Тож цього разу я розповім про легендарний фільм “Тупий та ще тупіший”, який стане чудовим варіантом для того, щоб підняти собі настрій чи просто відволіктися від серйозної буденності. Про ключові сцени та враження від цього “театру абсурду” розповім у рубриці” Інформатор вихідного дня”.

“Тупий та ще тупіший” – це доволі культова американська комедія 90-х, яка повністю виправдовує свою назву. Якщо вам подобаються комедії з мораллю, адекватним сценарієм чи грою акторів, а головне – любите інтелектуальний та серйозний гумор – вам точно не сюди. Цей фільм – просто повна протилежність.

І так – він дійсно абсурдний, але в цьому його і прикол. І, вважаю, на це лягає частина заслуги, адже яким би тупим не був фільм – він запам’ятовується. Навіть через роки я можу переказати ключові сцени та пам’ятаю, як вони виглядали. Тим не менш, частина людей після перегляду може зненавидіти акторів за їхню поведінку, яка не дуже-то й відповідає загальноприйнятим нормам адекватності. Але навіть ті, кому фільм не сподобався, визнають – хоча б одна сцена, але точно викликала у них сміх.

У головних ролях тут виступили Джим Керрі та Джефф Деніелс. І попри те, що, як мінімум, Джим Керрі є відомим актором, у дитинстві про нього я дізнався саме з цього фільму. Згодом, уже в старшому віці, я передивлявся це кіно ще двічі. Так ця роль у моїй голові до нього і прижилася та досі з ним асоціюється. Джеффа Деніелса я ж знав лише з фільмів “101 далматинець” та “Марсіанин”.

Головних героїв фільму нам зобразили як двох дорослих невдах. У фільмі їх звати Ллойд Крісмас (Джим Керрі) і Гаррі Данн (Джефф Деніелс відповідно). Ллойд працює водієм лімузина. Одного разу він із першого погляду закохується в одну зі своїх пасажирок – Мері Свонсон, яку має відвезти до аеропорту. А Мері збирається летіти до своєї родини в місто Аспен.

То що варто зробити, коли тобі сподобалася дівчина? Правильно, комплімент. І Ллойд не губиться: відразу звертає увагу на акцент дівчини та відзначає, що акцент доволі приємний, та питає, звідки вона. А на відповідь “Я з Австралії” він видає: “Вау, як там кенгуру?”. Так, стереотипно й абсурдно. А що ж ви чекали? Вас із назви вже про це попереджали.

Після прощання біля термінала, яке проходить також доволі ніяково, бо обіймати (хоча правильніше було б сказати “намагатися розчавити”) людину, яку ти знаєш від сили 15 хвилин, – не найкращий варіант, вона забуває валізу з грошима, яка насправді призначалася бандитам, які викрали її чоловіка. Ллойд помічає валізу і на крилах кохання випереджає викрадачів та біжить навздогін дівчині, аби повернути її багаж. У цій відчайдушній гонитві за літаком він програє та навіть випадає з термінала, а Мері відлітає, тож Ллойд так і залишається з валізою. Власне, пізніше Ллойда звільняють за неналежну поведінку.

Але ж ви не думаєте, що бандити просто так залишать у спокої головних героїв? Отож бо. Вони знаходять Ллойда та Гаррі, але ті думають, що бандити прийшли за ними через борги за газ, тому вирішують тікати. При цьому головні герої навіть не здогадуються, що валіза, яку вони хочуть повернути, набита грошима. Бандити вирішують залишити записку та вбити папужку Піті, домашнього улюбленця Гаррі, відірвавши йому голову. Однак наївний Гаррі не зрозумів цього і щиро вважав, що пташка просто померла від старості, а її голова випадково “відпала сама” через поважний вік.

Далі трапилася сцена, яка в дитинстві викликала у мене сльози, а от у дорослому віці вже викликає ніяковість та сміх від того, наскільки це аморально. Після цього Ллойд намагався “врятувати ситуацію”. Хоча, здавалося б, куди гірше, чи не так? І він знаходить рішення! Примотує голову папуги скотчем і за 25 доларів продає безголову пташку сліпому хлопчику Біллі в сусідньому дворі зі словами: “Гарна пташка”. Думаєте, це все? Аби ж то. На ці гроші він купує чипси.

Гаррі, друг Ллойда, займається перевезенням собак. Усі свої заощадження він вклав у переобладнання мікроавтобуса, стилізованого під собаку. Зрештою, Гаррі за прикладом свого друга також втрачає свою роботу через те, що забруднює собак перед виставкою. Роботи немає, грошей також, тож, намагаючись втекти від нескінченних життєвих невдач, друзі вирушають до Аспена, штат Колорадо. Ллойд сподівається, що Мері після повернення валізи запросить їх на чай і допоможе влаштувати життя.

Чергову культову сцену нам показують, коли Гаррі випадково розсипає сіль і кидає цілу сільничку через плече (прикмета така), через що на них наїжджають далекобійники. Але Ллойд каже, що бачив у кіно якраз підходящий план втечі. Він говорить водіям, що на знак вибачення купить їм випити, а сам бреше офіціантці, що ті погодилися оплатити їхній обід. Надійний план, як швейцарський годинник.

Але Гаррі “чомусь” боїться, що ці кремезні водії їх наздоженуть, і змушує Ллойда мочитися в пивні пляшки. Як на зло, вони привертають увагу поліцейського. Коли він на смак розуміє, що в пляшці було не пиво, то коп видає щось схоже на передсмертні конвульсіїю.

Коп їх відпускає, а Ллойд марить про те, як знову зустріне Мері. І тут приємні мрії раптово перетворюються на фільм про кунг-фу, в якому всі в ресторані клеяться до Мері. У кращих традиціях чоловічої фантазії Ллойд перемагає всіх “ворогів”, а серце одного з нападників вириває та кидає у пакет для собачих недоїдків. Але такий героїзм уві сні переривається моментом пробудження, в якому груди Мері перетворюються на фари вантажівки. Хух, майже як у якомусь “Пункті призначення”.

Бандит Джо, який полює за Ллойдом, вирішує вивідати, на кого працюють такі зухвалі сміливці, тому прикидається, що застряг на узбіччі. Зрештою він розуміє, що це не чиїсь “шістки”, а просто два телепня. Але така помилка коштує йому життя. Він вирішує їх отруїти, але ці двоє не пальцем роблені й випадково замість таблеток від виразки нагодовують його щурячою отрутою.

Хлопці заїжджають на заправку, де зустрічають водія, якого нещодавно обдурили у сцені із сільничкою. Я чекав на якусь помсту, але вони стають заручниками сюжету, і Гаррі випадково рятує Ллойда. Як же інакше. Після цього Ллойд сідає за кермо, звертає не туди і їде кілька миль у неправильному напрямку. Замість Скелястих гір Колорадо, де на них уже чекало ФБР, герої потрапляють у безлюдну пустелю штату Небраска. Гаррі біситься від того, що в них немає грошей на бензин та через помилку Ллойда, і кидає його на дорозі. Але Ллойду вдається обміняти тачку на скутер, і вони рухаються далі.

Діставшись Аспена, вони стають ближчими, ніж будь-коли, але раптом розуміють, що не знають, де шукати Мері (зробіть здивоване обличчя). Навіть у телефонному довіднику він не може її знайти. Нещастить їм і тут, тож їм доводиться ночувати в холодному зимовому парку.

Між ними виникає сварка, яка переростає в бійку. У результаті цього валіза випадково відкривається, і вони нарешті дізнаються, що в кейсі лежить ціла купа грошей. Звісно, наші герої дуже порядні, тому обіцяють, що не витрачатимуть багато чужих грошей, а візьмуть лише трохи на найнеобхідніше, а за всі витрати писатимуть розписки. Але вони тут же знімають президентський номер у готелі. Для пересування містом купують Lamborghini Diablo і починають розкидатися грошима направо й наліво.

Випадково з’ясовується, що Мері братиме участь у благодійному вечорі, присвяченому видам птахів, які перебувають під загрозою зникнення. На благодійному вечорі Гаррі намагається організувати Ллойду побачення з Мері, тому що той соромиться сам до неї підійти. Але замість того, щоб організувати побачення, Гаррі сам погоджується покататися з дівчиною на лижах і бреше Ллойду, що влаштував йому побачення.

Наступного дня, прочекавши Мері весь день у барі готелю, Ллойд дізнається, що Гаррі збрехав і сам провів із нею день. Сцена, як Гаррі проводить із Мері час, також доволі кумедна, адже нескладно здогадатися, яка може бути романтика у такого типу героя. Особливо раджу глянути сцену з грою в сніжки, і чоловікам раджу ніколи такого не повторювати в реальному житті.

Ллойд пробачити такого не може, тож організовує помсту для Гаррі: підливає йому в напій велику дозу проносного. Через це Гаррі ледве встигає добігти до туалету в будинку Мері. Це найкраща сцена з фільму, бо, нехай вона і противна, але лише заради неї я показував другу цей фільм – воістину шедевр. У кращих традиціях у туалеті не працює зливний бачок. Це не описати словами, тому хто не захоче дивитися цілий фільм – гляньте хоча б цю сцену.

Ллойд раптово приходить до Мері й розповідає їй усе як є. Вона погоджується піти з ним до готелю та забрати свою валізу. Він репетирує зізнання в коханні й каже, що почувається поруч із нею школярем. Ех, як романтично. Але Мері не оцінює такі старання й каже, що вона заміжня.

Тут з’являється Ніколас – лиходій, який викрав чоловіка Мері. Він бере їх у заручники, але коли Ллойд відкриває валізу й показує йому розписки, що на вигляд нагадують зім’яті шматки туалетного паперу, Ніколас у люті вирішує застрелити їх усіх. Він стріляє в Гаррі. На цьому моменті мені стало шкода такого доброго персонажа, адже я не очікував сумного фіналу, але через мить Гаррі “воскресає” й відкриває вогонь у відповідь. У номер “залітає” група ФБР і повідомляє Гаррі та Ллойду, що вони з поліцією весь цей час стежили за ними. Гаррі розкриває всі карти: перед прибуттям до номера йому дали бронежилет і пістолет. Бандитів заарештовують, а Мері знову возз’єднується зі своїм чоловіком, на превеликий жаль Ллойда.

Залишившись без грошей та стосунків, герої пішки вирушають додому. Дорогою вони рефлексують про свої невдачі. Ллойд зупиняє Гаррі та каже: “Має ж і нам колись пощастити”. Поруч із ними зупиняється автобус, повний моделей у бікіні. Ба більше, красуні їдуть на фестиваль та шукають двох хлопців, які могли б подорожувати разом із ними країною та перед конкурсами краси натирати їхні тіла олією. І в цей момент ти думаєш: “Ну от, нарешті їм пощастило, нарешті гарний фінал, це все було не дарма”. Але ні. Вони не розуміють натяку та відмовляються від цього подарунка долі.

– Вам пощастило! Он там, за 3 милі, є місто. Я впевнений, що ви знайдете там двох хлопців, – каже Гаррі.

Через декілька секунд Ллойд усвідомлює їхню помилку й каже:

– Ти хоч розумієш, що ти наробив?!

Ллойд біжить за автобусом, наздоганяє його і, ледве дихаючи, відкриває двері. Захеканий, він каже:

– Пробачте моєму другу, він трохи тупий. Місто – в іншій стороні.

Автобус їде, а Ллойд, щасливий, що допоміг, каже:

-Вау… Двоє щасливців кілька місяців будуть кататися з цими дівчатами. Але нічого, прийде і наш час. Головне – нічого не прогавити.

Нагадаємо, що минулого тижня у рубриці “Інформатор вихідного дня” наша журналістка розповідала про серіал “Люпен”. Матеріал читайте тут.

Єгор Данильчев

Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.