ЖИТТЯ

Талановитий у всьому – на сцені, у спорті та професії: у Переяславі відкрили меморіальну дошку старшому лейтенанту ЗСУ Юрію Білецькому

Опубліковано 27.08.2026

На фасаді Переяславського академічного ліцею імені Івана Мазепи відкрили меморіальну дошку Юрію Білецькому. Він загинув на війні у грудні 2025 року.

27 серпня на фасаді Переяславського академічного ліцею імені Івана Мазепи відкрили меморіальну дошку старшому лейтенанту Збройних сил України Юрію Білецькому. Він був випускником цього навчального закладу та загинув на війні у 46 років. На відкриття прийшли рідні, вчителі, друзі, побратими та ті, хто знав захисника. Про це повідомляє Інформатор.

Юрій Білецький народився 15 грудня 1979 року. Навчався у Переяславській ЗОШ №6, нині – Переяславському академічному ліцеї імені Івана Мазепи. З дитинства мав особливий потяг до точних наук, брав участь в олімпіадах з фізики та математики. Згодом вступив до музичної школи на клас бандури. Після школи вступив до Національного авіаційного університету в Києві, де здобув фах інженера-механіка з експлуатації повітряних суден і двигунів.

Працював у міжнародній авіації, був інженером з обслуговування літаків Boeing. За любов до неба вже на війні й отримав позивний “Боїнг”. 21 лютого 2024 року Юрія Білецького мобілізував Бориспільський РТЦК та СП. Він служив командиром 3-го механізованого взводу 5-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону військової частини А4123 у складі 67-ї окремої механізованої бригади. Захищав Україну у Тернах на Сумщині, на Курщині, біля Лиману на Донеччині. Згодом його бойовий шлях проліг на Покровський напрямок, а пізніше – на Дніпропетровщину.

Про пережите на війні Юрій майже нічого не розповідав рідним. Лише запевняв, що в нього все добре. Востаннє батьки обійняли сина 9 листопада 2025 року. Юрій Білецький загинув 28 грудня 2025 року, виконуючи бойове завдання поблизу села Коломійці Синельниківського району Дніпропетровської області.

Під час відкриття меморіальної дошки право зняти полотно надали мамі воїна Антоніні Володимирівні та його сину Івану. Чин освячення меморіальної дошки здійснив настоятель Свято-Троїцького храму Софроній.

Це вже четверта меморіальна дошка захисникам на ліцеї Мазепи. Міський голова Переяслава Вячеслав Саулко сказав таке: “Всі ці меморіальні дошки – це нагадування нам, щоб ми ніколи не забували всіх тих, хто віддав своє життя. Наші діти, які вже 1 вересня переступлять поріг цього славетного ліцею, повинні завжди пам’ятати, завдяки кому вони навчаються тут”.

Своїми спогадами про Юрія поділився його вчитель Олег Якименко: “Моє знайомство з Юрою відбулося ще в далекому 1996 році. На той час Юра вже навчався у десятому класі, а я, щойно прийшовши після інституту та служби в армії, був організатором. Я створював команду КВК. З перших днів Юра дуже виділявся серед усіх членів команди своїм почуттям гумору, харизмою та нестандартним мисленням. У нього завжди виникали цікаві ідеї для створення сценаріїв. Крім того, він був талановитим артистом. Щоразу, виступаючи на сцені, отримував бурхливі оплески від глядачів. Як кажуть, якщо людина талановита, вона талановита в усьому. Крім лідера команди КВК, він займався грою на бандурі, захоплювався спортом, добре навчався у школі, а після її закінчення здобув чудову професію бортінженера, працюючи в авіації. У моїй пам’яті він назавжди залишиться позитивною, розумною, доброю, світлою людиною”.

Про шкільні роки Юрія Білецького розповів і його вчитель фізичної культури В’ячеслав Заболотній: “Юра брав участь у культурно-масовій та спортивній роботі, постійно захищав честь нашої шостої школи на міському та обласному рівнях – у футболі, баскетболі та легкій атлетиці. Особливо йому подобався футбол. У нього було нестандартне футбольне мислення. Він міг зупинити м’яч, притримати його, віддати гольову передачу або сам забити. Уже у старших класах я ставив Юру капітаном – він повністю формував команду, визначав, хто на якій позиції гратиме.

Коли почав працювати в Бориспільському аеропорту інженером з обслуговування літаків, часто бував за кордоном. І коли мав можливість відпочити від роботи, обов’язково відвідував футбольні матчі. У 2009 році, коли “Шахтар” вийшов у фінал Кубку УЄФА, Юра за погодженням із керівництвом супроводжував донецький “Шахтар” до Туреччини, де команда стала переможцем.

Коли почалася війна, Юра повернувся до Переяслава, працював таксистом. Під час нашої останньої зустрічі сказав: “Мені вручили повістку, я піду служити”. Знаючи Юру, я був упевнений, що він не буде тікати чи переховуватися, а виконає свій обов’язок. Він виконав його з честю і гідністю. Він був офіцером, і його звання нібито дозволяло на зміну позицій і не їхати. Але він так підтримував своїх побратимів, що зробив усе, що було потрібно”.

Поділилася своїми спогадами і вчителька Тетяна Куйбіда: “Пам’ятаю його на уроках – він завжди сидів за останньою партою біля вікна. Був привітним, веселим, життєрадісним. Ми завжди насолоджувалися і захоплювалися його грою на сцені. Після завершення навчання у школі він організовував зустрічі випускників. Для нього було дуже важливо привезти класного керівника на зустріч і потім доставити назад. У школі ми вчимо дітей історії, але не знаємо, що вони писатимуть її своєю кров’ю”.

Зі слів побратимів, Юрій Білецький був відважним і сміливим не напоказ, а глибоко і по-справжньому. Розумним та спокійним навіть тоді, коли навколо все “горіло”. Він завжди виконував поставлені завдання, умів говорити з людьми так, що кожен боєць відчував, що його чують і розуміють.

Підтримував Юрія Білецького і переяславський волонтер, голова ГО “4.5.0. Переяслав” Руслан Стародуб: “Юру знав із дитячих років. Займалися футболом, грали на стадіоні ПТУ, була в нас компанія. Потім створили сім’ї, подорослішали. Коли ми вже волонтерили, Юра неодноразово донатив на наші збори, допомагав хлопцям. А потім, коли сам призвався, дуже рідко до нас звертався. У своєму підрозділі старався власними силами закривати всі потреби, але коли вже не було можливості, тоді зверталися до нас”.

Наприкінці заходу присутні поклали квіти до підніжжя меморіальної дошки як символ вдячності, скорботи та пам’яті.