Інформатор вихідного дня: що буде, якщо одного дня опинитися в епосі динозаврів – покаже “Кінець Оук-стріт”

Чи хотіли ви колись пожити серед динозаврів? “Кінець Оук-стріт” нагадає чому варто бути обережними зі своїми бажаннями.

Що буде, якщо взяти звичайне американське передмістя 1982 року, додати типову сімейну кризу, загадкову космічну аномалію, а потім перемістити все це на сотні мільйонів років у минуле в епоху динозаврів? Наглядну відповідь продемонструє легка сімейна кіно-новинка для літнього вечора. Про “Кінець Оук-стріт” та враження розповім у традиційній рубриці “Інформатор вихідного дня”.

Перед початком рецензії на сам фільм, вже традиційно для моїх оглядів, зазначу, що дивився я цей фільм у кінотеатрі, у форматі 4D (рух крісел, фізична взаємодія з глядачем, запахи та інші спецефекти в обличчя) та, до того ж, майже відразу після перегляду “Одіссеї”. Напевно, неправильно буде не сказати, що все це залишає свій відбиток на враженнях.

На перший погляд, концепція фільму звучить як чергова варіація на тему “Парку Юрського періоду”. І саме з такими думками я йшов на фільм, оскільки люблю такі теми й подібні стрічки, як свого часу захоплювався “Парком Юрського періоду”. Але напередодні прем’єри продюсер запевняв, що “Кінець Оук-стріт” аж ніяк не варто сприймати як простий замінник “Парку Юрського періоду”.

Та й Мітчелл, режисер фільму, використав динозаврів радше як каталізатор для історії про сім’ю, яка опинилася у доволі типовій, стереотипній кризі, вийти з якої можна лише об’єднавшись проти спільної проблеми. Саме на це й був розрахунок та акцент сюжету.

У центрі історії – родина Платтів: батьки Грег і Деніз та їхні діти Одрі й Браян. Вони живуть у типовому американському передмісті початку 80-х. Зовні все виглядає майже ідеально, однак усередині сім’ї накопичилося достатньо проблем. Чоловік наче й намагається дати якнайкраще своїй родині, але виглядає слабкодухим та без того самого “чоловічого стержня”, який натомість взяла на себе дружина Деніз.

Її дратує ігнорування проблем, невиправданий оптимізм та легке пияцтво чоловіка, а він, хоч і любить її, але боїться образити та сказати правду. Через це вони лише заганяють родину все ближче до розлучення. Це відчувають і діти, і сама дружина, і, напевно, Грег. Втім, він до останнього намагається не подавати виду, а коли тему вже прямо підіймає Деніз, просто намагається уникати розмови, сподіваючись, що проблема сама вирішиться.

Але ситуація змінюється після загадкової події. Частина Оук-стріт разом із будинками та мешканцями переноситься у невідоме місце. І досить швидко стає зрозуміло, що герої опинилися далеко не у своєму часі. Навколо них з’явився доісторичний світ, де замість сусідів можна зустріти хижого динозавра.

Особисто для мене тут відчувався брак наукового пояснення аномалії. Ніби для повноти картини та кращого занурення. Але це вимушена жертва заради іншої переваги, про яку розкажу пізніше. Можливо, і сам режисер не хотів сильно заморочуватися ще й над поясненням реалізації такої ідеї. А динозаври лише загострюють усе, що до цього моменту родина намагалася приховувати. Тепер родина стоїть перед вибором: або знаходити спільну мову та намагатися вижити разом, або розбрат точно не піде їм на користь та зробить свою справу.

Для тих, кому важливі актори, сценаристи також приготували непогані причини дивитися “Кінець Оук-стріт”. Енн Гетевей, яка грала у “Диявол носить Прада”, “Інтерстеллар” та “Одіссея”, у ролі Деніз отримала цікаву роль героїні, яка замість типового образу жінки як уособлення ніжності раптом стає бойовим солдатом після появи динозаврів та будь-якою ціною намагається захистити дітей.

Юен Макгрегор із франшизи “Зоряні війни” зіграв Грега – батька, якому доводиться буквально за одну ніч переосмислити власні пріоритети та поведінку. У фільмі йому з дружиною навпаки поміняли місцями сімейні ролі. І хоча мені така поведінка та порядок не є близькими, у фільмі це виглядає цілком виправдано заради сюжету. Тим паче, що Грег зрештою зробить справжній чоловічий вчинок та доведе, що може бути і сильним для своєї сім’ї.

Разом у Гетевей і Макгрегора вийшов дует, на якому значною мірою тримається фільм. Між ними є відчуття давно сформованих стосунків, включно з конфліктами, образами та недомовленостями, а глядачі часто можуть впізнати у подібних родинах свої стосунки. А там хто його знає, можливо, кіно комусь відкриє очі й врятує стосунки.

“Кінець Оук-стріт” складно назвати фільмом одного жанру. Тут є і наукова фантастика, і трилер, хорор, сімейна драма, комедія та пригодницьке кіно. На атмосферу сильно працює атмосфера 1982 року. Передмістя з характерною архітектурою, автомобілями, одягом і побутом створює відчуття, ніби глядач випадково потрапив у старий голлівудський блокбастер. Є той самий вайб старої Америки, який так приваблює не одне покоління.

Саме динозаври є тим, заради чого я й ішов на фільм. Їх тут достатньо, але Мітчелл не показує всіх істот постійно. Частину напруги режисер будує на очікуванні. Глядач може знати, що десь поруч знаходиться хижак, але не завжди бачить його одразу. Це дозволяє окремим сценам працювати більше як хорору. Щоправда, візуальні ефекти іноді помітно поступаються масштабним голлівудським проєктам, і це відчувається. Але загалом це не заважає перегляду, якщо знати для себе, за чим ти прийшов.

Головна проблема “Кінця Оук-стріт” – сценарій, а точніше його реалізація. І задумка наче непогана, і фільм має цікаву зав’язку, але не завжди використовує її потенціал на повну. І, як вже згадано раніше, проблема ця існує і через спецефекти зокрема. Я відчував, ніби мені чогось не вистачає, і це не той рівень, якого хотілося по емоціях.

Як я вже писав, не варто чекати детального пояснення природи загадкової події. Якщо вам подобається наукова фантастика, яка поступово розкладає свою загадку на складові, “Кінець Оук-стріт” може розчарувати. Відповідь на питання, що робитимуть герої у всій цій ситуації, ми отримуємо значно швидше, ніж пояснення того, чому це все взагалі сталося.

А тепер про перевагу такого вибіркового розкриття сюжету у фільмі. Стрічка вийшла не затягнута. Її хронометраж становить близько 1 години 39 хвилин, тому порівняно з умовною “Одіссеєю” час пролітає на порядок швидше. Це вдалий вибір для легкого літнього вечора, коли хочеться глянути щось новеньке, але водночас і полоскотати собі нерви чи посміятися.

Бо погодьтеся – побачити звичайну Оук-стріт у 1982 році можна в багатьох фільмах. А от Оук-стріт, посеред якої раптом починає ходити тиранозавр, – уже значно рідше.

Нагадаємо, що минулого тижня у рубриці “Інформатор вихідного дня” наша журналістка розповідала про серіал “Дім Гіннесів”. Матеріал читайте тут.

Єгор Данильчев

Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.