“Подай хоч знак, озвися ти мені”: у Переяславі до Дня пам’яті зниклих безвісти провели акцію на підтримку полонених та тих, чия доля залишається невідомою

30 серпня в Україні та світі відзначають Міжнародний день зниклих безвісти. Ця дата покликана нагадати про тисячі людей, чиє місцеперебування залишається невідомим через війни, окупацію та репресії. В умовах повномасштабної російської агресії цей день набув для України особливо болючого значення. Це день солідарності з родинами військових і цивільних, які зникли безвісти за особливих обставин. Символічно, що погода на вулиці була хмарна та добре відображала стан тих, хто зібрався, а за кілька хвилин до початку акції в Переяславі пролунала повітряна тривога. У цей час російські “шахеди” вкотре атакували Київщину.

Цього дня до акції долучилися близько 40 людей. Їх об’єднала одна мета – підтримати тих, хто продовжує чекати на повернення своїх найдорожчих, і ще раз нагадати суспільству: сотні українських військових досі перебувають у російському полоні або вважаються безвісти зниклими. Організатори акції наголосили, що за кожною історією зникнення стоїть окрема родина, яка живе в постійному очікуванні.

На Борисоглібській площі зібралися люди різного віку та статусу, яких об’єднала одна спільна історія очікування. Серед них – батьки, подружжя, діти, брати, сестри та друзі захисників. Для одних невідомість триває кілька місяців, для інших – уже роками. Проте цього разу вони прийшли не лише для того, щоб нагадати про полонених і зниклих безвісти. Тут люди підтримували одне одного, адже добре розуміють, що означає щодня жити в очікуванні звістки від найдорожчої людини.

Площу заповнили державні стяги та прапори військових підрозділів. Учасники тримали світлини своїх рідних, портрети захисників та плакати, на яких – слова любові, болю, віри й надії на повернення додому.

Водії, які проїжджали поруч, підтримували учасників сигналами автомобілів. Деякі перехожі зупинялися, щоб хоча б на мить долучитися до хвилини пам’яті. О 9:00 під час проведення заходу правоохоронці тимчасово перекрили рух транспорту на частині дороги біля площі – для проведення загальнонаціональної хвилини мовчання. Водії автомобілів виходили з машин та віддавали шану українським воїнам.

“Невідомість – це найстрашніший біль. Це розрив між надією і відчаєм, що триває днями, місяцями та роками. Але в наших серцях живе непохитна віра: кожен, кого шукають, має повернутися додому. Жодне серце не залишається байдужим до цього горя. за кожним порожнім місцем за сімейним столом стоїть нескінченний біль. щоденна боротьба і віра, яка сильніша за час. Бути в невідомості – це, найважче випробування, яке тільки можна собі уявити. Це щоденна інша реальність, де серце б’ється в такт із кожним телефонним дзвінком, а думки постійно там – поруч із тими, кого немає поруч”, – сказала ведуча заходу.

Водночас під час акції говорили не лише про біль очікування, а й про те, звідки родини знаходять сили чекати далі. Учасникам нагадували: турбота про себе та підтримка одне одного також допомагають пережити цей складний час.

“Нехай у вас завжди вистачає сил на ще один день. Дозволяйте собі відпочивати, дозволяйте собі приймати допомогу і просто дихати. Ті, кого ми любимо і чекаємо, тримаються за наш внутрішній вогонь. Дбайте про себе, щоб мати сили зустріти їх на порозі. Ми віримо, що думки мають силу. Що любов пробиває будь-які стіни, кордони та глуху невідомість”, – звернулась вона до присутніх.

Наприкінці заходу учасники розгорнули великий український стяг навпроти “Дерева Надії”. Слово надали тим, хто щодня чекає на повернення рідних. Учасники зверталися до своїх близьких, яких досі немає поруч, а також зачитували власні монологи – особисті історії-звертання, сповнені болю, надії та віри. Коли жінкам надавали слово, стримати сліз їм було важко. Ранкову тишу Борисоглібської площі розривав плач тих, хто щодня живе очікуванням і попри біль продовжує вірити у повернення своїх рідних.

“Він уже в дорозі додому. Моє серце настільки сповнене цією вірою, що мені ні одна людина світі не переконає в іншому. Я вірю, що до зими ми його побачимо тут”, – сказала одна з учасниць мітингу.

“Синочку, любий, дорогий, ми знаємо, що ти живий. Повертайся, серденько, до рідного дому. Ми тебе дуже-дуже чекаємо. Тебе чекає твій брат, тебе чекає твоя кохана дівчина. Ми тебе дуже-дуже любимо. Повернися, синочку, живий, благаю”, – сказала інша жінка.

Наприкінці заходу ведуча також зачитала короткий вірш:

“Ти тільки знай, що я тебе шукаю,
Крізь сіру млу і крізь холодні дні.
Я кожен день у неба благаю:
Подай хоч знак, озвися ти мені…”