У Переяславі подружжя Миколи та Валентини Філозофів відзначило золоте весілля. Як пройшла урочиста церемонія у ДРАЦСі?
11 вересня подружжя Миколи та Валентини Філозофів відзначило золоте весілля – 50 років спільного життя. З цієї нагоди у Переяславському відділі ДРАЦС для них провели символічну ювілейну церемонію, під час якої подружжя знову одягнуло одне одному весільні обручки, стало на рушник та обмінялося обітницями. Про це повідомляє Інформатор.
Рівно пів століття тому Микола Петрович та Валентина Іванівна офіційно стали сім’єю. Дізнавшись про таку можливість, вони вирішили відзначити річницю одного із найважливіших днів у Переяславському ДРАЦСі. До ювілею пари у ДРАЦСі підготувалися заздалегідь. Залу церемоній прикрасили світлинами із сімейного архіву. На них – моменти спільного життя, подорожі та родинні свята. На окремому столику розмістили речі, які нагадують про їхню сімейну історію, а Валентина Іванівна власноруч приготувала для гостей частування.
Історія кохання Миколи та Валентини розпочалася в Києві. Вони обоє родом зі столиці, а познайомилися випадково у трамваї.
– Я побачив гарну дівчину, вона усміхнулася – так ми й познайомилися. Це був 1969 рік. Ми були ще дуже молоді й обоє навчалися, тому не могли часто зустрічатися. Я закінчив навчання, мене призвали до армії. Після служби повернувся до Києва, влаштувався на роботу і щоразу сідав у той трамвай, який їхав у її бік. Думав, може, випадково зустріну її знову. Адже після тієї першої зустрічі вона так запала мені в серце, що більше нікого не шукав.
І сталося так, що 13 травня 1976 року ми випадково зустрілися на Хрещатику в Києві, де тоді жило близько трьох мільйонів людей. Уявіть: серед такої кількості людей ми просто йшли назустріч одне одному і випадково зустрілися. З того часу вже не розлучалися. У травні ми зустрілися, а 11 вересня одружилися. І ось уже 50 років разом. Я вдячний долі за те, що зустрів свою дружину, цю шикарну жінку, – розповів Микола Філозоф (77 років).
Про річниці весілля пара ніколи не забуває і відзначає кожного року. За роки спільного життя разом багато подорожували, пізнавали світ та продовжували будувати міцну родину. Виховували двох дітей – доньку та сина, а про онуків поки сильно мріють.
– Якось ми були на відпочинку, зарезервували столик на двох в італійському ресторані. Сидимо, відзначаємо річницю. А ніхто не крикне: “Гірко!”. А цілуватися ж треба. Я встала і кажу: “Люди добрі, може хоч хтось крикнути “Гірко!”? Бо я вже не можу – річниця, а ми ще жодного разу не поцілувалися, – сміючись, розповіла Валентина Іванівна (72 роки). – Дехто зрозумів, але більшість іноземців – ні, проте вони якось підхватили, почали аплодувати і кричати нам “Гірко”, тоді чоловік встав і поцілував мене.
Під час ювілейної церемонії Микола та Валентина знову стали на весільний рушник, який зберегли ще з дня свого одруження. Цього разу цей крок символізував уже не початок спільного життєвого шляху, а його продовження. Подружжя також одягнуло одне одному весільні обручки. Микола, надягаючи обручку дружині, сказав їй: “Я тебе дуже кохаю. Всі ці 50 років. Я не уявляю свого життя без тебе. Я дуже-дуже щасливий, що ти зустрілася на моєму шляху. Я тебе дуже кохаю”.
Найзворушливішою частиною церемонії стали обітниці, які Микола та Валентина власноруч написали одне для одного.
– Наше золото – це не просто цифра. За ці роки ми разом написали свою книгу життя. Були злети, падіння, та ми долали труднощі долі разом. Виростили двох чудових дітей – доньку та сина. Мріяли про їхнє майбутнє. 50 років тому ми обоє стояли на цьому ж рушнику, були молодими та закоханими. А сьогодні на цьому ж рушнику, дивлячись у твої очі, я дякую тобі за кожен день, за дітей, за кожну добру справу, за каву, яку ти мені вариш кожного ранку, за 50 років нашого життя. Воно не було ідеальним, але було справжнім. І головне, що ми сьогодні разом, і наша книга триває. А я обіцяю й надалі підтримувати тебе, ділити кожну мить, яка нам ще відведена. Дякую тобі, мій золотий, – звернулася до чоловіка Валентина та додала, що ці обітниці подружжя збереже у своєму великому родинному фотоальбомі.
Після цього Микола та Валентина випили по келиху святкового шампанського, а потім просто перед гостями станцювали свій весільний танець. На завершення церемонії подружжю вручили повторне свідоцтво про шлюб, яке підготували працівники ДРАЦСу.
– За ним стоять не тільки дати і підпис. За ним 50 років життя, 50 років любові, турботи одне про одного, спільних життєвих випробувань та радощів. 50 років, протягом яких ви щодня своїми вчинками підтверджували те, що колись сказали одне одному. Цей документ – символ вашої великої сімейної історії. І нехай він нагадує вам не лише про те, коли ви стали подружжям, а й про всі прекрасні роки, які ви прожили разом. І нехай попереду буде ще багато сторінок вашої історії. Бо найкращі історії кохання не закінчуються – вони просто продовжуються, – промовила ведуча церемонії Інна Коркач.
На запитання про секрет щасливого подружнього життя Микола та Валентина відповідають просто: потрібно вміти поступатися, менше сперечатися та більше робити одне для одного добрих справ.
– Коли я буваю не в дусі, то чоловіка поруч немає – він десь тихенько займається своїми справами. Тобто знає та вміє підлаштуватися, – розповіла Валентина Іванівна.
Микола Петрович погоджується з дружиною та додає, що за 50 років подружнього життя вони навчилися не витрачати сили на зайві суперечки: “Секрет у тому, що треба поступатися в різних ситуаціях і поменше сперечатися, більше добрих справ робити. Але коли ти працюєш, займаєшся своїми справами, зайнятий по дому, то нам нема коли й сперечатися”.
На думку Валентини Філозоф, молодим парам варто пам’ятати, що зруйнувати стосунки значно легше, ніж побудувати міцну сім’ю. Адже над стосунками потрібно працювати разом кожного дня, бо родина – це велика праця. А сама вона за 50 років спільного життя не шкодує про свій вибір. Каже, що якби й сьогодні довелося знову обирати чоловіка, відповідь була б однозначною.
– Мене часто питають: “Пройшло багато років. А ви би зараз вийшли за свого чоловіка заміж?”. А я думаю: та тільки за нього. Я вже зараз не уявляю, щоб якийсь інший чоловік у мене був, – зізналася Валентина Іванівна.
Попри те, що Микола та Валентина Філозофи – кияни, вже 20 років, як Переяслав став для них рідним. Спочатку приїздили у Дем’янці на дачу, а в Переяслав їздили на базар. Згодом подружжя почало замислюватися про те, де провести спокійне життя на пенсії. Переглянули чимало варіантів, але зрештою обрали саме Переяслав.
– Нам дуже подобалися тут природа і клімат. Природа в Україні – це рай на землі, це точно. Ми багато вибирали областей і районів, де хотіли б жити на пенсії, але зупинилися саме тут. Одного разу, їдучи на базар, ми побачили будинок, який тоді був у занедбаному стані. Замість того, щоб будувати новий дім із нуля, вирішили придбати готовий. Для цього продали квартиру в Києві, дачу та автомобіль і купили будинок у Переяславі, – розповіла жінка.
Спершу в місті подружжя практично нікого не знало – тут не було ні родичів, ні друзів. Проте за понад два десятиліття змінився не лише їхній будинок, а й сам Переяслав став для Миколи та Валентини домом. Тож цього дня їх прийшли привітати найближчі люди, а також міський голова Вячеслав Саулко, який побажав подружжю довгих та щасливих літ життя у спільному коханні.
Нагадаємо, що у серпні в Переяславі хлопчика назвали рідкісним іменем Аарон-Теодор. Детальна статистика із ДРАЦС – тут.
Яна Малишко
Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
