Інформатор вихідного дня: у фільмі “Суперники” перемогла дружба… і теніс

І спорт, і драма, і цікава історія. У фільмі “Суперники” є все, щоб цікаво провести час.

Фільм “Суперники” (2024) – для тих, хто любить спортивні стрічки. А також він для тих, хто любить драми із любовними трикутниками. А ще він для тих, хто отримує задоволення від естетичної картинки. При цьому він не залишить байдужим і тих, хто цінує оригінальність та непередбачуваність історії. Загалом “Суперники” – це гарний фільм, який знайшов чимало своїх поціновувачів, зокрема й мене. Детальніше про нього розповідаю у рубриці “Інформатор вихідного дня”.

Чому це класний спортивний фільм? Бо в ньому є основний поєдинок між двома одвічними суперниками, який розпочинається на перших хвилинах стрічки й закінчується останнім її кадром. Патрік Цвейг та Арт Дональдсон з юності були найкращими друзями, разом займалися тенісом, перемагали у національних турнірах парою, а індивідуально саме разом доходили до фіналів. При цьому тривалий час вони не відчували конкуренції один до одного, навпаки долали свій спортивний шлях пліч-о-пліч.

Конкуренція з’явилася, коли вони познайомились з юною зіркою тенісу Таші Дункан. Обоє закохалися в неї, навіть провели втрьох один спільний, надто інтимний та дивний вечір. Зрештою вона сказала, що залишить свій номер телефону тому, хто виграє у майбутньому фіналі, куди потрапили Патрік та Арт. З подальшої історії ми розуміємо, що переміг тоді Патрік. Однак через 13 років, коли ці двоє знову зустрічаються на корті у фіналі відбіркового челенджера, Таші вже є дружиною Арта. І ось протягом цього вирішального матчу та двох годин повернень до минулого ми дізнаємось, чому так сталося.

Глядачеві можна взагалі не розбиратися в тенісі, він все одно зрозуміє основну суть. Проте, коли знаєш деякі нюанси, принаймні як нараховуються очки, то стає ще цікавіше. Фільм спонукає полюбити теніс, бо його головні герої люблять його понад усе. Окей, Таші любить його понад усе, а Патрік та Арт понад усе люблять Таші.

Загалом досліджувати неоднозначну персонажку Зендеї було дуже цікаво. Спершу вона постає як звичайна класна дівчинка, якою неможливо не захоплюватися. Але згодом ми бачимо, настільки ж вона одержима тенісом і як ця одержимість знищує і її, і всіх навколо. Погодьтесь, якщо із двох хлопців, які симпатизували їй, вона погодилась обрати того, хто виграє тенісний матч, це вже про щось та й свідчить.

Водночас вона кілька разів попереджала хлопців: “Я не розлучниця”, мовляв, натякаючи на те, що вони вже закохані один у одного. Але зважати тут варто не лише на це (бо здається, й справді там було щось більше, ніж чоловіча дружба), а й на те, що вона розуміла, що дружба може зруйнуватися через стосунки з будь-ким із них. Патрік та Арт погодились вступити в цю гру й зрештою програли обидва. Патрік не дав знищити свою особистість, але взагалі не реалізувався в кар’єрі. Арт став успішним професійним тенісистом, мав родину із Таші, втім, по факту, не став щасливим, бо не отримував від дружини того, що хотів по-справжньому. Для неї він був більше спортивним проєктом, аніж коханим чоловіком.

І так, ці двоє перестали бути друзями. І Патрік, і Арт доволі самодостатні персонажі. Не дарма їх називали “вогонь і лід” – перший запальний і впевнений, другий спокійний і добрий. Але поруч із Таші вони наче танули, зникали. Патрік моментами намагався опиратися, тому й втратив її. Натомість, Арт завжди залишався зручним, тому й втратив себе. Чим ближче було до кінця стрічки, тим більшу огиду я починав відчувати до Таші. Попри весь свій магнетизм, вона видавалася чудовиськом, яке висмоктало життя із двох класних хлопців.

Загалом наприкінці фільму стає зрозуміло, що тенісний матч, який ми бачимо, це більше, ніж поєдинок двох колишніх друзів, більше, ніж повернення впевненості для одного та можливість заробити грошей для іншого. Це підсумок останніх 13 років життя для Патріка Цвейга та Арта Дональдсона – з моменту, коли вони вперше побачили Таші Дункан, до цієї миті, коли вони знову перед нею змагаються, хто ж кращий. І здається, врешті-решт перемагає дружба, а також теніс – такий, як був тоді, коли вони були юні, такий, що приносив насолоду. А Таші, сподіваюсь, програла. Хоча фільм конкретної відповіді на це питання не дає.

Нагадаємо, що минулого тижня у рубриці “Інформатор вихідного дня” наш журналіст розповів про фільм “Закляття”. Матеріал читайте тут.

Віталій Усик

Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.