25-річна переяславка Діана Гладченко протягом свого життя шукала себе: література, малювання, педагогічна діяльність — все це не йшло до душі. Одного разу вона подивилася на красиве мило у формі сови, яке їй подарували, й подумала, що теж могла б створювати таке. Зараз вона заробляє цим на життя.
Діана має власну майстерню-магазин, де вона презентує свої цікаві роботи на будь-який смак: від мила у формі ялиночок і квітів до оголених частин тіла. Журналістка Інформатора поспілкувалася з нею про аспекти роботи, про цікаві випадки, дохід та багато іншого.
Пошуки себе
— З милом ручної роботи я стикалася два рази в житті ще до початку роботи з ним. Спершу мій хлопець подарував мені таке мило. Я подивилася на нього, і в принципі тоді мене це не зачепило. Мені тоді було ще 18 років. Коли я навчалася в педагогічному коледжі в Прилуках, вся моя група була творча — а це 30 дівчат: хтось вишивав, хтось в’язав, хтось навіть випускав свої збірки віршів чи новел. А я нічим не займалася: проста сільська дівчина, головне хобі якої — картоплю на городі викопати. Нічого на той момент мене не приваблювало. Крім того, мій батько — художник, через це мені постійно казали, що я, певно, теж маю талант до малювання. Я намагалася малювати, але зрозуміла, що це просто не моє.
Після Прилук (там закінчилася акредитація коледжу) я переїхала до Переяслава. Вже тут мама мого хлопця подарувала нам мило ручної роботи — дві сови (блакитну та рожеву). Тоді я якраз завершувала навчання та шукала себе: пробувала займатися моделюванням брів, шукала роботу. Думала, що ж робити. Подивилась я на тих сов у ванній, й подумала: “Як же це мило робиться?”. Потім зайшла на YouTube і відшукала там миловара з Донеччини. На жаль, всі матеріали вона купляла в Росії, але відео були досить змістовні, а роботи мали гарний вигляд.
Через день-два я зрозуміла, що теж хочу виготовляти мило ручної роботи. Знайшла магазин для миловарів у Києві та замовила свої перші формочки. І через те, що тоді була весна й зимові формочки були неактуальні, на форму ялинок була знижка. Я так зраділа! Тоді я й замовила перші форми, пігменти та інше. Зараз я вже зрозуміла, що існують набори для початківців, але мені довелося самій скласти свій перший кошик — туди увійшло все, що я хотіла. І я навіть не дочекалася ранку, а о другій годині ночі побігла на кухню й почала робити мило. Вже на ранок у мене були перші готові вироби.
Після першого виробу мене охопив такий ентузіазм! Усе виходило добре. Через деякий час я починала задумуватися, чи могло б моє хобі стати ще й моєю роботою. Знаєте, як кажуть: “Обери роботу до душі й тобі не доведеться працювати ні дня у своєму житті”.
Яким буває мило
Ми багато черпаємо в кондитерів, якщо це стосується декору. Вони прикрашають тортики, а ми — мило. До речі, про декор. У деякі вироби додаються блискітки, які вимилюються й не залишаються на шкірі, але водночас вони шкодять екосистемі. Косметична сфера йде до того, щоб зробити їх розчинними й екологічно чистими. Тож ці блискітки не потрапляли туди, куди їм потрапляти не слід. Я не дуже часто користуюся такими матеріалами.
Щодо запаху. Колір додається до мила окремо від аромату. Для аромату купуються спеціальні віддушки, які мені звичніше називати косметичними ароматизаторами. Є ще й композиційні аромати, наприклад, апельсин із перцем. Це буде поєднання запахів для одного виробу. Ще мило можна ароматизувати ефірними оліями, тому що вони мають досить яскравий аромат, але дуже часто ними не скористуєшся, бо нерідко ці олії викликають алергію.
Я б сказала, що миловаріння — сезонна, а точніше святкова робота. Найбільше замовлень на Новий рік — символіка зимового свята, на 8 Березня — квіткові композиції та вісімки з мила, також замовляють вироби на дні народження, ювілеї, роковини, весілля, а на дівич-вечір часто беруть еротичні вироби з мила. Їх ще беруть, щоби когось розіграти. Була ситуація, коли покупець казав: “Мені потрібен подарунок для подружки, бо в неї немає хлопця”, а потім брав мило 18+. Дехто з моїх знайомих соромиться таких форм: оголений торс жінки або чоловіка, окремі частини тіла. Але я вважаю, що не варто соромитися людського тіла.
“Потрібні велике бажання та гроші”
У першу чергу це залежить від бажання. Якщо берешся за будь-яку справу, то з першого разу в тебе не вийде, хтось розчарується й перестане, а інший — буде працювати, набиваючи гулі й вдосконалюватиме себе. По-друге, це залежить ще й від фінансового вкладу. Скільки б у тебе не було ідей та бажань, якщо в тебе немає стартового капіталу — далеко не зайдеш. Тобто це велике бажання, фінансові вкладання, і, я думаю, що все-таки, крапелька якогось таланту. Не назву це навіть талантом, а скоріше, хистом і натхненням.
ПРО КУРЙОЗИ ТА НЕВДАЧІ
На початку це все здавалося таким повільним. Ми виходили декілька разів на переяславський базар, де люди не реагували ні негативно, ні позитивно: вони просто підходили, питали, що це, й ішли далі. Я вже сиділа така змучена, така розчарована, думала, що нікому це мило не потрібно, ніхто його ніколи не купить — сама наробила, сама й змилю. У житті я реаліст-оптиміст, але в той момент я була дуже засмучена. Прийшла додому та вирішила, що більше ніколи не піду на цей базар, але мій хлопець підтримав мене й ми спробували ще.
Першого разу в нас було, наприклад, десять шматочків і ми два чи три продали — і це як би успіх. Бо наступного разу в нас було вже тридцять шматочків, з яких ми продали один чи два. Тоді я ще дужче засмутилася. Це був провал. В останній раз на базарі ми стали там, де більше людей, бо думали, що на нас звернуть увагу. Втім, ніхто не підходив узагалі. Біля нас стояв чоловік з риболовними снастями, який сказав: “У Переяславі ви нічого не продасте, бо тут людям нічого не потрібно”. Я намагалася триматися мужньо і достояти цей день. І тут до нас підійшла жіночка, яка торгувала чимось навпроти. Вона розпитала про наш товар і вибрала шматочок мила, сказала, що купить, а потім підійшла й додала: “Ти думаєш воно мені треба? Воно мені не треба! Я його купила, тільки тому що у вас ніхто нічого не купляє!”. Оце, думаю я, солі вона мені підсипала! Я сказала собі, що на цьому все — збираємося та йдемо звідси. І після того (а це вже два роки) більше я не ходила на той базар.
ДОХІД
Найдешевше мило, що я продала, коштувало, здається, 25 гривень. Це була маленька крашанка 2D близько 30 грамів. А найбільше замовлення — це не одна композиція, і пов’язано це було не тільки з милом, а ще й з косметикою. Я продала свої товари, потім вони поїхали вже від певного представника на виставку в Києві. Тут я виступаю технологом: створюю товар, а вже ці самі представники компанії надають йому ім’я та обличчя свого бренду. З ними я регулярно співпрацюю, але останнє згадане замовлення було найбільшим — отримала майже 15 тисяч гривень.
Окрім своєї історії, Діана Гладченко розповіла нам і про те, як кожен з нас може створити мило власноруч. Рецепт надзвичайно простий.
Для вашого першого мила знадобиться:
- одна пластикова форма (для початку можна взяти якусь просту — до прикладу, геометричну)
- 100 г основи для мила (біла чи прозора)
- косметичний пігмент та ароматизатор
Алгоритм приготування найпростішого мила ручної роботи:
- Розтопіть порізану на кубики основу.
- Додайте пару крапель барвника, до 10 крапель ароматизатора, все ретельно перемішайте та вилийте в обрану форму.
- Щоб прибрати бульбашки, потрібно все збризнути спиртом. Як тільки мило застигне, дістаньте його з форми і ось – ваше перше мило ручної роботи готове. Не бійтеся експериментувати і навчатися новому.
Нагадуємо, що переяславка Ніна Калева вирощує в себе вдома екзотичні фрукти: від інжиру до пітахаї. Загалом у жінки нараховується близько 15 видів таких рослин.
Юлія Кравченко
